Трапляються такі люди поміж нами, які дивляться всередину себе. Живуть іншою природою людського буття. Де свій камертон, де внутрішні вібрації мислі, мелодики, намірів бринять зрозуміло для усіх

Всесвіт розширюється з прискоренням. Галактики вебсайтів, платформ і соціальних мереж, у яких живемо, дедалі швидше йдуть урозтіч. Їхні "мешканці" все менше розуміють одні одних.

Малюнки львівської художниці й книжкової ілюстраторки Ірини Мориквас – це терапія кольором і радістю. Є в них щось таке, що нагадує: «Будьте, як діти».

Історія Володимира Великого, як її написав Семен Скляренко, — це історія про небезпеку непропрацьованого постколоніального синдрому і про важливість власного культурного наповнення.

Організатори фестивалю виконали важливу місію — привернути увагу суспільства до актуального питання меценатства в сучасному світі та заохотити до цієї вкрай потрібної у наш час справи.

Відомий британський актор Бенедикт Камбербетч до ролі ілюстратора Луїса Вейна готувався ретельно досліджуючи його добу та біографію. Настільки, що став автором передмови книжки про художника, що саме готується до видання.

Стан, в якому ми перебуваємо – це стан епістемічної розгубленості. Людина більше не може бути певна того, що вона знає. Сподіваюся, що розуміння шляху виникне в поєднанні науки і мистецтва.

Новою книжкою відомий український перекладач античної літератури Андрій Содомора вкотре запрошує нас у світ свого рефлексійного altum, розповідаючи про абсолютне й відносне, вічне і зникоме, сакральне і спрофановане сучасністю.

Уже понад чверть століття в Брюховичах заховані привезені у 1990-х роках із США звиш 8 сотень скульптур Михайла Дзиндри. Чи багато хто знає про цей музей модерної скульптури? Чи є він в туристичних маршрутах? Що іще варто зробити, аби він був видимим на культурній мапі?

Тут не буде динозаврів зі синьо-жовтими стрічками на рогах і червоно-чорними – на хвостах. Як створити книжку з історії, щоби вона була цікава, але не профанська?