До 100-річчя від дня народження скульптора Михайла Дзиндри
Вже понад чверть століття в соснових лісах Брюховичів поблизу Львова заховані привезені у 1990-х роках зі Сполучених Штатів Америки понад вісім сотень скульптур Михайла Дзиндри. Пишу підкреслено «заховані», бо чи багато хто знає про цей музей модерної скульптури? Чи є він в туристичних маршрутах міста? Що іще варто зробити, аби він був видимим на культурній мапі?
8 листопада 2021 року виповнилося 100 років від дня народження митця — ювілей минув без гучних згадок в медіа чи масштабних святкувань, вартих таланту й новацій митця, а в часі замкнених у пандемійний період закладів культури — й без можливості відвідати навіть його музей.
Ювілей 2021 року став поштовхом для привернення уваги до постаті скульптора та його робіт, проблем з музеєм у Брюховичах, де зберігається понад вісім сотень творів митця, розмов про модерну скульптуру й готовність львів’ян до сприйняття незвичних для них скульптур, що особливо загострилося влітку 2021 року із встановленням скульптури Франца Ксавера Вольфґанґа Моцарта авторства австрійського скульптора. Наприкінці 1990-х подібне неприйняття було й щодо робіт Михайла Дзиндри в публічному просторі Львова. Відтоді й побачити їх можна було хіба що в музеї, який митець створив самотужки.
«У відкритому просторі»
«Я в один день — не знаю, що спровокувало <...> — взяв і знищив всю реалістичну скульптуру, бо я не є реаліст, я хочу фантазій».
Михайло Дзиндра
Наприкінці літа й на початку осені 2021 р. в ландшафті парку Палацу Потоцьких у Львові вже експонувалася виставка із понад десятка скульптур садово-паркової абстрактної пластики Михайла Дзиндри. Така концепція демонстрування була властива самому митцеві, здебільшого його виставки в різних американських містах в час еміграції відбувалися у дворі його будинків у відкритому просторі подвір’я. Цьогорічна виставка ювіляра символічно відкрилася 24 серпня, у день Незалежності України, нагадуючи поціновувачам митця про знакову подію 30 років тому, яка й стала приводом для повернення скульптора в Україну після майже пів століття еміграції і перевезення понад восьми сотень своїх робіт зі Сполучених Штатів Америки на Батьківщину. Вже тепер вони є надбанням держави, належать Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького й вона має піклуватися про гідне збереження спадщини і представлення в культурному просторі.
Ця експозиція після тривалої перерви показала у львівських локаціях модерні роботи скульптора і стала свого роду прологом до наступних ювілейних виставок.
«Михайло Дзиндра: боротьба з часом» в Палаці Лозинського
У листопаді Галерея мистецтв реалізувала значно масштабніший ювілейний проєкт — понад 100 робіт великої та малої скульптурних форм і модерної пластики М. Дзиндри переїхали у виставкові зали львівських музеїв — Палацу Лозинського та Музею модернізму.
Ця виставка дає загальне уявлення про авангардний, модерний і постмодерний періоди творчості Михайла Дзиндри, його техніку, пластику, експерименти з матеріалом та формами. За задумом вона ретроспективна, тож певні сюжети й еволюцію стилю можна простежити в кількох виставкових залах.
«Ця виставка — спроба охопити всю ретроспективу творчості Михайла Дзиндри з акцентом на його унікальній чутливості до проблеми людської екзистенції, що потерпала від різних факторів глобального життєвого виру ХХ ст.»
Богдан Мисюга
Експозиція пропонує також ознайомитися з ескізами робіт, графікою, інструментарієм, яким працював митець. Є й особистісний контекст — приватні речі скульптора та світлини з родинного архіву, які показують шлях митця від України й повернення назад на батьківщину у 1990-ті роки, його виставки у світі й удома, створення музею для власних робіт.
Чимало більших абстрактних скульптурних форм і пластики 1960–1970-х років можна побачити в залі «Пластичні асоціації», де вигадливі химерні форми виразно асоціюються із суспільно-важливими образами («Апостол», «Музикант», «Хористи»), архетипами (жіночі фігури, що лежать та стоять), а також алегоріями («Бик», «Собака», «Жучок», «Лисиця») й символами настінної пластики (барельєфи «Лелеки», «Гніздо»).
Зал «Лики та маски» промовляє авангардною й модерністською пластикою 1970–1990-х років із тонкими спостереженнями над живими ликами й рисами живої натури, все це у звичному для Дзиндри матеріалі й несподіваному для глядачів розмаїтті характерів і форм. Зібрані в одному залі вигадливі лики людей і тварин творять своєрідне театральне дійство, таке ж багатогранне, як і світ фантазій скульптора.
«Жінки-феміністки»
У цьому ж залі центральними є «Жінки-феміністки», робота, повз яку годі пройти, не вдивившись в лики чотирьох таких екстравагантних, загадкових і монолітних дівчат, які так і запрошують до діалогу.
«Диктатор», 1970 р.
Зал «Сторіччя диктаторів» із двома знаковими скульптурами Михайла Дзиндри 1970-х років — «Диктатор» і «Переляканий солдат» — у супроводі документальної кінохроніки ХХ століття вкотре нагадує складну й драматичну історію минулого століття й актуальність образів сьогодні. Ці скульптури своєю експресіоністичною виразністю вже стали візитівкою скульптора.
«Переляканий солдат», 1972 р.
Від виставки в Палаці Лозинського варто розпочинати знайомство з творчістю Дзиндри на цьому виставковому проєкті, якщо вже не доводилося побувати в його музеї. Інформаційні стенди про скульптора, періоди й шлях еміграції, коротко про музей у Брюховичах, дають загальне уявлення про шлях митця, його світогляд, бачення світу і творення образів.
«Абстрактні архітектони» в Музеї модернізму
Ще один виставковий проєкт Михайла Дзиндри очікує в залах відкритого навесні цього року Музею модернізму. На двох поверхах експозиції серед численних знакових і маловідомих робіт українського модерного мистецтва на місяць здійснили інтервенцію скульптур Михайла Дзиндри. І поєднані вони з основною експозицією органічно, подекуди це вдалі перегуки форм, ліній, фактури чи навіть барв, а головне стилістики мистецьких віянь.
Більшість робіт — також абстрактні форми малих розмірів, з помітними виразними пошуками мови вираження, засвоєними авангардними техніками робіт Олександра Архипенка, динамікою і лаконічністю композиції та експериментами з кольором.
Модерна скульптура в оточенні живописних і графічних робіт ХХ століття українських художників зі світовими іменами, як то Карло Звіринський, Євген Лисик, Роман Жук, Любомир Медвідь та інші, разом оприявнюють пошуки в Україні й поза її межами виражальних засобів модерного мистецтва.
Наскрізними у скульптурах Дзиндри також є архетипні образи, заглиблення у підсвідоме, звернення до ірраціонального, як-от скульптури «Тінь предків» чи «Стіна забутих предків», представлені на обох виставках.
Постійна експозиція Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри
Подивитися скульптури Михайла Дзиндри на виставках Галереї мистецтв можна до 19 грудня, відтак вони повернуться до Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри в Брюховичах, де, хочеться сподіватися, побільшає тих, хто відкриє для себе світ фантазії «дзвінкого каменю» (таке значення має прізвище Дзиндри). Тим паче, що й знайти шлях до музею тепер значно легше, віднедавна автобусна зупинка у Брюховичах перейменована на Музей Дзиндри, а сам музей є на Культурній мапі Львова (нещодавно створений проєкт Інституту стратегії культури: https://culturemap.isc.lviv.ua). Саме в цьому музеї можна сформувати якнайповніше уявлення про митця, роздивитися його цілісну колекцію, дізнатися про концепцію створення музею як відкритого простору, і, звісно, почути розповідь дружини митця, пані Софії Дзиндри, про скульптора і його фантазії.
Експозиція Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри
Усі скульптури в музеї Дзиндри, на відміну від виставок, не мають підписів, як і задумав сам митець, — скульптор виховував свого глядача, формував нове сприйняття абстрактної скульптури в пострадянському культурному просторі, намагався показати інше мистецтво, неміметичне й віддалене від звичного реалістичного, яке тяжіло довгий час над українськими скульпторами. Його скульптура й сьогодні продовжує виховувати інше естетичне сприйняття абстрактної пластики.
Маловідома або й зовсім незнана в підрядянській Україні, модерна скульптура Дзиндри була популярна в українському мистецькому середовищі еміграції. Приміром, шість ранніх робіт 1945–1955-х років з’явилися у виданні митців «Нью-йоркської групи», до якої належав скульптор, — літературно-мистецькому часописі «Нові поезії» (Ч. 11; 1969 р.) як ілюстрації до віршів Романа Бабовала. Нещодавно в межах другої частини проєкту «Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття» були оцифровані усі випуски часопису й викладені на ресурсі електронної бібліотеки «Культура України» (випуск з роботами Михайла Дзиндри можна погортати тут.
«Українка»
Проте є видання, де за образами скульптур народжувалися тексти, зокрема в теж в екзилі у 1980-ті вийшла збірка Віри Вовк українською та бразильською мовами «Святий гай» (Святий гай = Bosque sagrado : оповідання до скульптур Михайла Дзиндри. Ріо де Жанейро : Companhia Brazilera de Artes Graficas, 1983), в якій до знакових скульптур митця («Жінка, що сидить», «Бик», «Ангел», «Українка», «Пророк», «Людина», «Танок», «Колядники») письменниця створила літературні тексти.
Нещодавно Софія Дзиндра, дружина митця й хранителька музею, видала книгу власних казок до скульптур Михайла Дзиндри.
Для спраглих до читання про Дзиндру та його роботи в музеї є широка пропозиція альбомів, листівок, художніх творів, присвячених модерному скульптору Михайлові Дзиндрі, варто лише нанести позначки локацій з роботами митця в галереях Львова і Музеї модерної скульптури Михайла Дзиндри в Брюховичах та спланувати відвідини справді вартісних творінь українського скульптора.
