Коли Львів був ще сірим, вона побачила його кольоровим. Художниця Ірина Мориквас ще на початку 2000-тисячних намалювала своє місто у яскравому дитячому стилі і розіслала іноземцям. Відтоді Львів став туристичним улюбленцем багатьох, а сповнені позитиву листівки переросли у художньо-видавничу діяльність ілюстраторки.
Сьогодні із сувенірних львівських крамниць можна повернутися з пам’ятним подарунком на будь-який смак. 15 років тому, пригадує Ірина, листівки продавали лише на вернісажі чи в книгарнях, асортимент їхній був бідним та однотипним: «Оперний, фонтан, проспект Шевченка, – традиційні фото на тодішніх листівках. Мальованих майже не було, а якщо були, то теж такі – «під реалізм». Я ж бачила Львів іншим: не сумним, сірим, похмурим, а цікавим, кольоровим, де у кожній вуличці живе історія. Хотілось нагадати про те, що тут коти, кава, флюгери, джаз, закохані у провулках цілуються… Давні церкви. Гасова лампа. Словом, новий погляд на Львів, щоб з ним виникали цікаві туристичні асоціації».
Перші кольорові листівки від Ірини Мориквас полетіли до друзів, з якими вона познайомилася під час волонтерських мандрівок. Свої роботи вона також запропонувала працівникам вернісажу. Спершу ці малюнки сприймалися, як «неформат». «Тоді Львів був таким, що коли о 18:00 я бігла з УКУ на подію у «Дзиґу» через площу Ринок, то вуличка від Діани до Адоніса майже не освітлювалася і була безлюдна, аж йти страшно. Тепер на площі Ринок життя триває допізна, і це мені дуже подобається, – каже Ірина Мориквас. – У студентські роки я часто мандрувала як волонтер. З’явилося багато друзів з різних країн. Листувалася з ними і мені так хотілося надсилати їм зі Львова щось гарне. Листівки я намалювала на одному подиху за тиждень, але надрукували ми їх з чоловіком (Юрко Мориквас – львівський фотограф, дизайнер - ред.) аж через рік – мені бракувало певності, адже це був новий погляд на Львів. На моїх ілюстраціях він кольоровий, наївний. Також на звороті я додала текст українською та англійською, бо хотілося, щоб про Львів знали більше. Листівки я надсилала друзям у різні країни світу і отримувала гарні відгуки. Коли почали з’являтися сувенірні крамниці, то вони ввійшли в продаж. Пригадую, як довго переконувала продавчинь з вернісажу взяти їх. Погодилася тоді лиш одна...».
Ірина Мориквас не раз розповідала, що до малювання прийшла вже дорослою. Її захопило навчання у художньому гуртку, куди водила молодшу сестру. Саме там її навчили розумінню палітри. Довго працювала лише з гуашшю і папером. Недавно взялась за акрил і полотно.
«Олійні фарби мені поки що не підходять. Я малюю вдома, акрил швидко сохне і не має запаху. Для олії треба окреме приміщення. Справа не так у фарбах, як у полотні та папері. Малювати на полотні – це по-іншому. Колись я малювала менші формати і папір ідеально підходив. Зараз я малюю нову серію картин на полотні. Для цих робіт хотілося більше простору, великих форматів і вони не будуть зашклені».
Стиль Ірини Мориквас упізнаваний серед інших художників. Її малюнки точені з дрібних кольорових деталей, які нагадують вишиття і ткацтво. Серед критиків Ірина зажила слави здібної колористки. «Мені важко окреслити свій стиль, це вже нехай думають мистецтвознавці. Я собі малюю і отримую від цього задоволення. Часто на виставках мені кажуть, що мої картини більш ілюстративні, інші стверджують, що вони наївні, одні кажуть, що графічні, інші, що живописні. Себе такими питаннями я не обтяжую. До мене приходить ідея, сюжет і все – я мушу її намалювати. Це те, що говорить мені уява, мій внутрішній світ і пережиті емоції. Лиця моїх персонажів – це про любов, тепло, гарний настрій. Вони у мене всі усміхнені, бо я сама люблю часто усміхатися. Цим і керуюся».
Ірина зізнається, що відчуває, як тче кожну лінійку на полотні. «У малюнках багато точності, вимальованості, я часто додаю візерунки. Все моє дитинство пройшло серед тканин, які переповнювали хату бабусі – вона була кравчинею. Мене заворожувала магія тканин, візерунків на них, я з дитинства і сама шила. Також у бабусиній хаті було багато вишиття, тканих килимів. Тому це десь підсвідомо заклалося. Мене часто питають, чи це не аплікації, бо настільки точно все вимальовано. Але ні, це малюнок і цей процес вимальовувавання для мене – своєрідна медитація».
В інтерв’ю Ірина часто згадує, що вона художниця-самоучка. Не має спеціальної освіти, хоч приступала до навчання кілька разів. Однак, старанна і терпляча в малюванні, Ірина не має сили відбувати академічні години. «Я відчуваю, що все ж би хотіла навчатися малювати, але мені точно не підходить стандартний метод викладання. Якщо стає нудно, я перестаю чути викладача і відлітаю думками в уявний світ, малюю на полях своїх пташок. Якось я захопилася іконописом і спробувала пройти курси в УКУ. Витримала декілька занять. Доки викладач ретельно пояснював про дошки, на яких будемо малювати, мене переповнювали ідеї. Це була якась жага і потреба малювати, думки просилися назовні. Малювала, чим була змога – гуашшю своєї молодшої сестри – ангелів, не академічних, а наївних і трохи дивних. Спершу було не зовсім гарно, але я малювала багато і з кожним малюнком воно все удосконалювалося і ставало цікавіше».
«Мене найбільше надихає рух: мандри, спорт, зустрічі з людьми, бо після цього дуже гарно малюється. Я така людина: спокійно-неспокійна. Мій спокій помітно у вималюваних деталях, а неспокій у яскравих кольорах».
Спокійно-неспокійна Ірина Мориквас вже увосьме презентувала свої роботи на персональній виставці. Першу пробу глядачами вона пройшла у 2010. Тоді її «Черешневий дощ» показувала «Штука» у Львові. Цього року поціновувачі змогли відвідати експозицію під назвою «Сади цвітуть» в одній із львівських кав’ярень. Як листівки знайшли місце в серцях європейців, так і картини Ірини мають власники колекцій не лише в Україні, а й Швейцарії, Франції, Нідерландах, Австрії та Чехії.
Після визнання книги «Магда і вітер» (увійшла до короткого списку конкурсу книга року BBC-2017), Ірина Мориквас напрацювала нову серію ілюстрацій. Вони тепер цифрові, оскільки авторка опанувала ще одну техніку – малювання на планшеті. Вона дає змогу працювати не лише вдома, а й, наприклад, в лісі. Та й малюнки ввійдуть у книжку, присвячену лісу і збереженню зелених насаджень.
«Ще з раннього дитинства я люблю споглядати за усім, що відбувається за вікном. А там, насправді, цікавіше ніж у фільмах. Вітер, птахи, хмари, дощ, сніг, захід чи схід сонця, туман, град, дерева, будинки, люди, машини, коти, дим… Безліч сюжетів щохвилини. Також накладається уява: полетіла пташка маленька на синьому небі, а мені здалося, що велика і на жовтому. Або, що у річці плаває не рибка, а кит… У нашому світі багато споріднених душ, світоглядів, і якщо щось робити від серця, то воно точно комусь відгукнеться».
Малюнки Ірини – це терапія кольором і радістю. Є в них щось таке, що нагадує: «Будьте, як діти». «Для мене самої – це теж терапія: я трохи малюю, трохи бавлюся, трохи доросла, трохи дитина. А ще мені приходять ідеї такі різні і несподівані, що сама щоразу дивуюся. Коли починаю малювати, то не знаю як буде вкінці. Це, як іти у темряві з ліхтариком до певного місця. Знаєш куди, але як дійти – не видно. Головне йти і не зупинятися, бо точно все вийде!»
Ірина ще інколи малює листівки. Колись вони дали поштовх до картин, а тепер малюнки на полотні стають мініатюрами в листівках. «Тепер я вкінці року друкую календар. Це своєрідний підсумок року для мене і гарний подарунок для моїх шанувальників, такий обмін емоціями перед Різдвом. Дуже люблю цей період, хоч і роботи додається багато», – каже Ірина Мориквас.
04.12.2021