Донедавна події Революції на граніті не були предметом зображення української романістики. Ситуація змінилася приблизно рік тому, коли у світ вийшов роман Оксани Луцишиної «Іван і Феба». Приблизно третина роману присвячена подіям того сплеску громадянської активности, що мав місце в Києві у жовтні 1990-го.

Успішний пропагандист працює в тому ж місці, що й художник. Він входить в відносини людини, слова і світу, робить людину маленькою і притягує до себе.

У Книзі Буття новий запис: 3 жовтня 2020 року відійшла у вічність Раїса Панасівна Руденко. Кажуть, перед смертю марила, розмовляла з Миколою Даниловичем. І вже їх більше ніхто і ніщо не роз’єднає, далі в них – вічність.

У святковому концерті взяли участь запрошені виконавці: солісти Національної опери України Валентин Дитюк (тенор) та Сергій Магера (бас), запрошена солістка Метрополітен-опера і Паризької опери Ольга Кульчинська (сопрано) та українська диригентка Оксана Линів, яка з успіхом виступає на провідних європейських сценах.

Що сьогодні можемо вважати першообразом – духовну сутність, символічно позначену іконою, чи цифровий код, візуалізований умовним зображенням-маскою? Чи можна співставити відношення між Богом та Його іконічним зображенням з відношенням між цифровим кодом та його візуалізацією?

Треба подолати комплекс колоніального суспільства, бо ми колонією не були – ми були співтворцями чужої імперії. Як тільки заберемо свій спадок, там залишиться сама орда.

Знайшла свій щоденник, який вела ще 11-річною дівчиною, і пригадала, що писала тоді колискові для своєї майбутньої дитини. Зробити альбом мене підштовхнула наша з Олексою історія...

Стартує масштабна реконструкція вулиці, яка не бачила ремонту з радянських часів. Втім, ключове питання й досі не до кінця вирішене.

Яґелло не вдається до повного занурення в думки самогубиці, не показує всіх деталей і переживань, однак впродовж всієї книги вона натякає, що завжди є дещо, що може врятувати в таких критичних ситуаціях, і це – розмова. Вона не завжди повинна бути довгою чи бурхливою, іноді просто достатньо наважитись сказати перше слово і бути почутим.

Апелювати треба не так до батьків й учнів, а до чиновництва, що змінює правила, орієнтуючись на політичний смак, чи, точніше, несмак монобільшості.