Герої Кафки, як і герої оперної трилогії Вікторії Шинкаренко, живуть у площині системи, задаючи собі питання, страждаючи в пошуках відповідей, але ігноруючи висоту, ігноруючи саму лише думку про можливість свого польоту за межі системи.

На конкурсі Театрального комітету товариства «Руська бесіда» 1865 р. автори «Підгірян» здобули першу премію. Ця вистава справила справжній фурор: лише за життя Вербицького була поставлена 70 разів, а в 1918 р. у Києві відбувся її 500-тий (!) показ.

Сорок років йшла до прем’єри симфонія львів’янина Володимира Павенського, якій судилося прозвучати саме тепер, на фестивалі Людкевич-Fest у поважній компанії симфонічних творів легендарного Людкевича і забороненої авангардистки Туркевич.

Темрява на концерті вже не дивувала і не лякала, натомість дала змогу глибше зануритись у потік музичної енергії. Мистецтво в часи кризи може підтримати тих, хто цього потребує.

У Львівському академічному будинку органної та камерної музики – 55 сезон: відчуття причетності до історії ознаменувало вектор концерту, який повторив програму концерту-відкриття  3 листопада 1969 року.

На знак солідарності з країною, яка виборює свою свободу, Якобус Ґладзіва вирішив виконувати українську музику в Німеччині. Так в репертуарі органіста з’явились твори В’ячеслава Назарова, Олександра Родіна та інших. Вони ж прозвучали і на концерті у Львові.

Неоромантичний стиль творів Еммануеля Сікори є дуже демократичним. Такий сегмент музики в репертуарі концертних залів має зацікавлювати тих слухачів, які лише починають відкривати для себе світ класики.

Хоч і в тилу, українські музиканти також ні на мить не полишають своєї «зброї». Та для нас, слухачів, звучання скрипок і віолончелей, кларнетів і валторн – це не гучні постріли, а цілющі ліки. Останнім часом до Львівського органного залу публіку притягує ніби магнітом. Особливо, коли йдеться про масштабні концерти, захопливі програми, виконання творів, які нечасто почуєш.

«It’s the most wonderful time of the year…» — звучить із уcіх усюд. Справді, марно заперечувати, що Різдвяні свята – найчарівніша пора, оповита особливою зимовою атмосферою, за якою ми скучали увесь рік.

«Сокіл»/«Алкід» – диптих, об’єднаний рядом символів, алюзій та художніх прийомів. Образ Сокола – режисерська новація. Поява у глядацькій залі драматичної акторки у ролі птаха розпочинає дійство, яке вдало поєднує в собі неспотворене лібрето та оригінальний перформанс з дещицею дотепного гумору, що його здатна сприйняти навіть консервативна публіка.