Українці вибирали методи формування мереж дії, росіяни ж відразу перейшли до персонального терору

Сорок років йшла до прем’єри симфонія львів’янина Володимира Павенського, якій судилося прозвучати саме тепер, на фестивалі Людкевич-Fest у поважній компанії симфонічних творів легендарного Людкевича і забороненої авангардистки Туркевич.

Сидіти на березі й чекати, коли річкою пропливе труп ворога, можна до «китайської паски». Українці потроху позбуваються східного рудимента, але продовжують очікувати на танки із Заходу.

Navigare necesse est, vivere non est necesse: плисти конче потрібно, жити – не конче...

Може, вихід відкриється тоді, коли припинити його шукати? Важливо тільки те, що шукаючи кожен новий вихід, поволі знаходимо себе.

Іван Предтеча забрав усі свята на плечі, а передували тому зовсім несвяткові трагедії, спалахи корупції та міжнародні проблеми.

У театральному середовищі говорять про відповідальність митця, активну громадянську позицію як в житті, так і на сцені, значення документа в театрі, емансипативні цінності й інше, про що років через десять нове покоління розповідатиме свої історії, відмінні від цієї.

Це не про історію – це про те, як насправді виглядає повернення до свого та чи можливе воно взагалі після фактичного зростання і формування особистості на чужині.

Коли проходимо крізь досвід випробувань, і людина, і спільнота, і народ можуть ставати більш об’єднаними, глибше вкоріненими у свої цінності, жити більш уповні...

Bonduelle й Арестович виявилися "консервами" і пішли за російським воєнним кораблем, українці чекають нової зброї та восьмого Рамштайну.