Абстрактної людяності не існує, існують конкретні люди. Важливо не випускати цього з поля зору, коли говоримо про людяність, особливо під час війни, коли треба залишатися людиною в часто «нелюдських» обставинах. Про це говорив о.Андрій Зелінський на одній із зустрічей в рамках серії панельних дискусій «Сила спільнот: людяність, інтеграція, співпраця», організованих Єзуїтською службою біженців в Україні.
Андрій ЗЕЛІНСЬКИЙ,
ТІ, священник УГКЦ, викладач УКУ, співзасновник ГО «Українська академія лідерства», голова наглядової ради «Українського ветеранського фонду».
Людяність не можна редукувати тільки до емоційності
У нашому з вами побутовому дискурсі, в мові, яку ми використовуємо, доволі часто можемо порадити одне одному: «Та будь людяний!» Вимагаючи чого? Вимагаючи емпатії або певного прояву доброти. Отож часто у побутовій мові ми ототожнюємо поняття людяності з чутливістю, емоційністю. І, мабуть, це серйозний виклик. Бо як тільки хтось пропонує якісь раціональні ідеї, що могли б врятувати людське життя чи, наприклад, правильно продумати тактику і стратегію для того, аби забезпечити якісний результат, то це може викликати в нас підозри. Іншими словами, в нашій мові і, мабуть, нашому мисленні поняття людяності редукується, зменшується, спрощується до поняття аморфної чутливості.
Вважаю це серйозною загрозою, бо людина – істота вичерпна. Редукція людини до самої чутливості може стати пасткою, особливо в умовах екзистенційних загроз, коли тобі доводиться постійно переживати поряд смерть. Часто смерть найближчих. Тоді чутливість вичерпується або атрофується, психіка зрештою адаптується. Іншими словами, емоційний заряд вигорає, а жити треба.
Людськість – це те, що робить нас людьми. А ще це набір характеристик, які важко визначити. Але поняття людяності все ж передбачає певний етичний вимір, моральну компоненту. Хоча тут також важко навести чіткий фокус, сказати: ось оце людяність – а це нелюдяність. Водночас говоримо про те, що нас об'єднує, про якісь універсальні параметри нашого конкретного людського існування. Тема людяності в умовах війни завжди актуальна.
Загалом війни редукують людину до її здатності виживати фізично та психологічно. І не лише. Зʼявляються загрози не лише людині, а й самій людяності. Інколи з боку ворожої пропаганди, а інколи і з боку власної. Людина розпочинається зі здатності у певний спосіб осмислювати власну присутність у світі. Тому наша людяність невпинно потребує правди, добра, справедливості, краси. Система, яка не дозволяє людині критично мислити та відчувати й співпереживати з болем іншої людини, становить пряму загрозу нашій людяності. Та саме в ній ресурс, який дає змогу далі будувати демократичну державу й суспільство вільних і гідних особистостей. Втративши, знечуливши людяність, ми втрачаємо будь-яку можливість створити майбутнє, гідне людини.
З 2014-го впродовж років мого капеланського служіння в районі бойових дій, працюючи безпосередньо з військовими, я намагався якось для себе ідентифікувати поняття людяності. Людина – це постійний процес становлення, життя – це рух, тому мені важливими в людині стають ті динаміки, які дозволяють не зупинитися, а впевнено рухатися до надприродного горизонту. Гаслом капеланського служіння є «Бути поруч!» Я завжди додаю: «Аби прихилити небо до людини у військовому однострою, аби врятувати людяність нашого воїна». Іншими словами, вберегти людяність в умовах масштабної агресії та жорстокості. Бо ворогів на війні багато – і мова не лише про противника, якого треба зупинити. Адже можна, не помітивши, знечулити людину в собі. Від такої анестезії прокинутися важко. А нам потрібно творити майбутнє. Майбутнє належить людям, а значить потребує людяності.
Для мене такими універсальними параметрами нашої людяності є вміння обирати добро. Треба зазначити, що не завжди це просто зробити, бо не завжди очевидна різниця між добром і злом. А коли я шукаю добро, я шукаю правду. І це друга важлива координата. Шукати правду і жити відповідно до правди – це вже захищати справедливість, і це третій маркер нашої людяності. А четвертий – здатність споглядати красу.
Сьогодні в умовах невизначеності та жорстокості для нас особливо важливо не втомлюватися шукати правду, обирати добро, захищати справедливість і споглядати красу – бути людьми. Аби не розсипатись, не зникнути, вистояти.
Збройну агресію Росії потрібно зупинити – заради людяності
У контексті розмови про людяність виринає ще одне важливе питання – про почуття ненависті. Чи втрачаємо ми людяність, коли ненавидимо ворога? Це питання є одним із найскладніших під час будь-якої війни, бо війна змінює перспективу й оптику жертви та агресора. І тут важливо відзначити кілька речей. Насамперед те, що поле бою – це місце, де потрібно виконувати завдання, досягати цілей. Так, в умовах справедливого захисту – заради людяності. Потрібно зупинити несправедливого агресора, який використовує нелюдяні методи. І взагалі, коли ми говоримо про сучасну війну, то це чіткий і простий алгоритм: саме заради людяності необхідно зупинити збройну агресію Росії в Україні. І це має розуміти цілий світ, а не лише ми з вами в Україні.
Друге – коли нам закидають дегуманізацію ворога, то проблема полягає не в тім, що ми цим завдаємо якусь шкоду противнику. Дегуманізація з боку вільної і гідної особистості шкодить вільній і гідній особистості. Тому слід усвідомлювати, навіщо ми робимо те, що робимо. Мотивація додає сил, коли пропонує відповідь на питання «навіщо?» І наскільки я знаю, здебільшого українські військові добре розуміють, що роблять і навіщо їм це робити в умовах, що постійно загрожують життю. Їм не потрібні лекції з філософії, бо ці речі для них очевидні. Проте глибше розуміння таких процесів потрібне українському суспільству. І це мала б бути одна з основних тем для дискусій.
Існують такі види поведінки й такі ставлення, які нам шкодять. Сьогодні у викривленому інформаційному полі легко розминутися з людяністю в собі. Стійкість особиста та суспільна залежать від нашої здатності протидіяти таким динамікам. Людяності не редукувати, нею можна жити, тобто відважитися критично мислити та співпереживати з болем інших людей, шукаючи шляхів для його зцілення, навіть у сутінках непевності. Головне – не спрощувати. Не міряти людину ідеологічними гаслами чи пропагандистськими лекалами. Людяність – це також про свободу та гідність конкретних людей.
Ми маємо одну успадковану хронічну недугу. Я називаю цей феномен «великим відчуженням». Це результат колективної травми минулого. У нас забрали землю — ми відчужені від світу. У нас забрали хліб, ми пережили голод – ми відчужені від перспектив майбутнього, від можливості реалізувати власну свободу.
Отже «велике відчуження» – це коли нам легше перейти і жити у сфері ідеології. Україна – це не лише «хрущі над вишнями». Сьогодні в Україні ми не до кінця розуміємо прикладної функції держави, за яку бʼємося. Мова наче про якийсь ідеологічний концепт. Ми урочисто співаємо, що «душу й тіло ми положимо за нашу свободу», за нашу гідність. Але, на жаль, досить часто свобода і гідність українця завершуються за порогом будь-якої державної установи. Тебе обнуляють. Причому ненавмисне. Ті, хто обнулив тебе, потім самі йдуть в іншу установу, і там відбувається та сама редукція, але тепер уже їхньої людяності.
Нам сьогодні потрібна нова операційна система, яка може функціонувати на рівні нашої свідомості і на рівні нашого серця. Без цього ми легко станемо заручниками нефункціонуючої держави, яку виборемо. Про це не можна забувати. Навіть на полі бою – і зокрема на полі бою. Навпаки, маємо чітко усвідомлювати: ми мусимо зупинити Росію на лінії зіткнення та викорінити сліди її ментальної спадщини з нашої свідомості й наших інституцій – заради людяності.
Держава в сучасному світі – це єдиний спосіб інституційно захистити людяність, бо ж інституції функціонують на основі певних цінностей. Але ми з вами володіємо більшим ресурсом як люди, як живі істоти. Жодна держава не може надавати людині право жити, право спілкуватися з іншими людьми, право заробляти на життя. Це природні права, які належать самій людині. Завдання сучасної держави – їх захищати.
Радянська ментальність з'їла в нас відчуття нашого людського потенціалу. Ми ж не потребуємо, аби якась держава щось нам «дала», дозволила ті речі, які існували задовго до будь-яких форм державності. Держава – це передусім люди. Україна – це ми. І її сьогодення та майбутнє залежать від нашої здатності жити якісно й ефективно. Людяність – не подарунок від державних інституцій, вона в самій людині. Ми з вами озброєні надзвичайним потенціалом. Проте більшості українців все ще притаманно очікувати, аби хтось з висоти якоїсь посади нам сказав: «Ну все, маєте право. Право на свободу, на совість, право на життя, на працю». Це суцільне політичне збочення.
Нам потрібно сформувати ціле нове покоління українців, які б змогли відчути себе господарями власної свободи – субʼєктами. І, можливо, окопи – це одна з найбільш ефективних шкіл життя. Адже там дуже помітне розуміння того, що коли ти зумовлений якимись інституційними директивами чи нормами, ти можеш втратити все. І навпаки, людяність, як ми її переживаємо конкретно тут і зараз, може допомогти нам і відчувати правильно, і думати стратегічно, і досягати конкретних цілей.
Світ, в якому ми з вами живемо, народжувався з потугами, гартувався в окопах Першої і Другої світових війн. Найкращі ідеї, з якими нам довелось зустрітися, – це наслідок не лише здобутих перемог, а й пережитих болю, страхів і втрат. Це результат того, що люди не гайнували часу, сидячи в окопах. Хтось писав, хтось мріяв, хтось думав. Таким чином поставали і такі великі проєкти, як Європейський Союз чи визначальні філософські праці ХХ століття. Сьогодні ж – наш з вами час. Час ставати сильнішими. А для цього нам потрібно бути справді й до кінця людьми. Відкривати свій потенціал, ставати собою, а далі ділитися цим з іншими.
Це один із можливих механізмів, як не вигоріти, не виснажитися. Відкривати те, що давно в нас є. Відкривати власні сили і красу. Війна руйнує, але на згарищах інколи проростають нові можливості, що дарують людству надію. Необхідна лише відвага побачити і не відмовитися, не пройти повз, не розминутися з власною людяністю. Україні сьогодні понад усе потрібні ми – українські люди.
25.10.2024