Фортепіанні дуети Людкевича: Віднайдення. Відновлення. Світова прем’єра
Dovhan & Zubko Piano Duo стали першовідкривачами та першовиконавцями фортепіанних дуетів Станіслава Людкевича в межах проєкту «Людкевич. Спадщина» за підтримки Українського культурного фонду.
«...Знаходити і презентувати людям те, що є нашою спадщиною – це першочергово найголовніше завдання для нас».
Уперше в історії фортепіанний доробок видатного українського композитора Станіслава Людкевича став доступний для прослуховування на стримінгових платформах. За цим досягненням стоїть наполеглива праця піаністів Петра Довганя та Наталії Зубко — педагогів Львівської національної музичної академії імені М. Лисенка, які здійснили запис фортепіанних дуетів С. Людкевича — жанру, що залишається рідкісним явищем у творчості українських композиторів. Тож вперше ці твори записані та представлені слухачам України та всього світу.
Відеозаписи фортепіанних дуетів на YouTube каналі Меморіального музею Станіслава Людкевича.
— Петре та Наталіє, вітаю вас із виходом вашого дебютного альбому! Розкажіть, які у вас враження від роботи над диском та чи задоволені результатом?
Петро Довгань: Дякуємо! Нам дуже приємно сьогодні мати можливість спілкуватися про музику С. Людкевича, зокрема, його дуетну творчість та про альбом, який став доступний для всіх поціновувачів музичної культури і творчості С. Людкевича.
Щодо диску, його запису – ми дуже задоволені результатом. Думаю, що вийшло навіть краще, ніж ми на це сподівалися. Ми налаштовувалися на три дні роботи у студії звукозапису, а вклалися в один – це свідчить про високий рівень організації і, звичайно ж, нашої підготовки.
Наталія Зубко: З творчістю С. Людкевича ми познайомилися ще у 2017 році. Тоді ми вперше виконали опубліковані на той час чотири твори: «Швачка-марш», Січовий марш «Ой ішли наші славні запорожці», «Бар-Кохба. Єврейський військовий марш» та «Меланхолійний вальс». Ми виконували ці твори у великому залі Львівського фахового музичного коледжу імені С. Людкевича в рамках першого фестивалю «Людкевич-Fest», який організовували Іван Остапович і Тарас Демко. Власне після цього в нас зародилася ідея створити аудіозаписи цієї музики, адже коли ми готувалися до першого концерту, то жодного запису не існувало і, відповідно, орієнтирів: можливості в когось підглянути, підслухати якісь моменти прочитання не було.
Перший аудіозапис ми здійснили в лютому 2018 року, в залі нашої академії (ЛНМА ім. М. Лисенка). Ми ніде його не публікували – він знаходиться в нашому родинному архіві. І зараз цікаво порівняти тодішню нашу інтерпретацію з теперішньою.
Від того часу за останніх 7 років, у співпраці з пані Мар'яною Зубеляк (провідною зберігачкою фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича – ред.), нам поступово вдавалося відкривати все нові і нові твори Людкевича. На сьогодні список композицій для фортепіанного дуету збільшився до восьми – фактично вдвічі.
Окремо варто розповісти, про труднощі, з якими ми стикнулися в процесі опрацювання віднайдених рукописів. Так, у автографі твору «Чабарашки №1» є розбіжності в кількості тактів, що потребувало певного редакторського втручання. І цю відповідальну роботу взяв на себе Петро Довгань: він розмістив цей текст в необхідному порядку, завдяки чому твір став можливим для виконання.
«Чабарашка №2» вимагала ще більшої редакторської роботи, адже багато тактів були незаповненими, часто траплялися ескізні записи композитора і це потребувало як розшифровки, так і аналітичного порівняння з наявною версією твору для скрипки у супроводі фортепіано.
Ще один віднайдений нами твір, що увійшов до нотного збірника, проте не увійшов до аудіоальбому – «Капричіо» для двох фортепіано. Твір опублікований в незавершеному вигляді – останні сторінки автографу вважаються втраченими. «Капричіо» ще чекає на свого редактора.
Усі текстові розбіжності, що присутні в автографах та редакторські правки відображені в коментарях нотного збірника, тож подальші інтерпретатори матимуть вже готовий матеріал.
Здійснення аудіозапису цього альбому стало можливим завдяки великій кількості апробацій на сценах. Лише в 2023 році ми зіграли понад 10 концертів з творами Людкевича в різних регіонах Західної України: у філармоніях Львова, Івано-Франківська, Закарпаття, Чернівців, Коломиї, на музичних фестивалях та конференціях, а також на сценах музичних навчальних закладів. Цей досвід власне допоміг нам здійснити запис не в три дні, а в один.
Станіслав Людкевич - Швачка-марш | Dovhan & Zubko Piano Duo
— Як ви стали частиною проєкту «Людкевич. Спадщина»? Чи відбувалася у вас співпраця з музеєм задовго до початку запису диску?
П. Д.: Власне частиною проєкту ми стали завдяки тому семилітньому етапу ознайомлення та опрацювання творів композитора, що не були видані – зберігалися лише в рукописах. Наталя приходила шукати твори – так і зав’язалася наша співпраця з музеєм.
Н. З.: Це виглядало так: я телефоную до пані Мар’яни, кажу: «Я знайшла таку інформацію… чи можете мені підказати, чи ці ноти існують?». Вона мені за декілька днів давала відповідь. Потім ще за якийсь час ми приходили подивитися ці ноти, а тоді, з дозволу музею і дирекції, могли їх відсканувати і вже відповідно далі опрацьовувати.
П. Д.: Майже всі твори, що увійшли в аудіоальбом і збірку повного нотного видання ми змогли побачити і взяти в роботу задовго до початку проєкту.
— Як сприймала публіка фортепіанні дуети Людкевича у вашому виконанні?
Н. З.: Ми практикували презентацію фортепіанних дуетів Людкевича з анотаціями. Я розуміла, що ці твори без пояснень не будуть сприйняті публікою належним чином, адже є певна передісторія їх написання, зміст. Завдяки презентації твори Людкевича завжди отримували належний прийом слухачів. Я відчувала, що дехто з глядачів спершу приходив з певним упередженням, про що вони згодом й самі зізнавалися, але після концерту говорили слова вдячності та ділилися схвальними відгуками.
П. Д.: Ми мали цікавий досвід презентації цієї програми в Івано-Франківську у мистецькому просторі «Ваґабундо» – колишній підземний перехід перероблений в арт-простір, де відбуваються зустрічі з сучасними письменниками та митцями, провадяться виставки сучасного живопису та фотографії. І хоча ми виконували твори Людкевича на піаніно «Україна», слухачі були щиро захоплені музикою композитора, згодом відвідали концерт з цією ж програмою в обласній філармонії, а потім ми ще й отримали запрошення прочитати лекцію про Людкевича.
— Чи вам відомо щось про сценічне життя творів Людкевича для фортепіанного дуету?
Н. З.: Так, є твори які ми перші виконали, скажімо: Чабарашка №2, Чабарашка «Їхав Харко із Туреччини». Але так само є відомості про виконання окремих творів Людкевича ще раніше: наприклад, Січовий марш «Ой ішли наші славні запорожці» – опублікований і виконувався ще за життя композитора; «Бар-Кохба» був інтерпретований в Дрогобичі. Так само «Меланхолійний вальс» – після його публікації Тетяною Воробкевич теж мав своїх виконавців. Тобто поодинокі твори гралися, але ось таку монографічну програму на сцені дійсно ще ніхто не презентував.
— Поділіться, яка з композицій, що входять у диск, є вашою улюбленою і чому?
Н. З.: Найбільш улюбленою і глибокою композицією цього доробку Людкевича є «Меланхолійний вальс» – він помітно відрізняється від решти творів. І завдяки психологізму, який композитор тут втілив – цей твір потребував найбільшого осмислення для формування концепції. Скажімо, наше трактування в ранньому записі (2018 року) суттєво відрізняється від теперішнього, яке є більш зрілим. Узагалі можливість для виконавців підійти до одного і того ж твору декілька разів дає концепції більшої глибини інтерпретаційного задуму.
П. Д.: З цим твором, як і з будь-яким іншим, треба довгий час жити.
Н. З.: Відкриттям для нас стала чабарашка «Їхав Харко із Туреччини», ноти якої віднайшлися на одному з фінальних етапів реалізації проєкту. Цей твір також можна віднести до улюблених.
П. Д.: Цей твір є наймолодший, найсвіжіший для нашого дуету. Ми познайомилися з ним в липні: коли я думав, що всі твори вже набрані – неочікувано віднайшовся цей рукопис. «Швачку-марш» ми вже грали 7 років, а тут в нас тільки два тижні ноти на руках.
Н. З.: «Швачка-марш» і цей твір створені на основі одного фольклорного джерела – пісні про Харка. Але, якщо в першому Людкевич опрацював матеріал у вигляді маршу, то в Чабарашці він більше розкриває жанрову характеристику скерцо. Через такі тонкі нюанси цей твір вже по-іншому звучить та інтерпретується.
— А яка була найважча для вивчення та ансамблевого виконання?
Н. З.: Досить складний для виконання, а саме для психологічної і фізичної витримки є марш «Бар-Кохба». Хоч «Меланхолійний вальс» є довший за часом, але марш емоційно затратніший. Загалом, програма з фортепіанних дуетів Людкевича потребує значних емоційних та фізичних ресурсів від виконавців.
— Чи помітили ви в цих творах якісь спільні риси, притаманні фортепіанним дуетам Людкевича?
Н. З.: Для всіх цих творів притаманна опора на фольклор – український (в переважній більшості) або єврейський («Бар-Кохба»). Людкевич опирається на тематизм народних пісень, він записує і цитує їх. Тобто об’єднуючою рисою є фольклор, проте це не стосується «Меланхолійного вальсу», в якому композитор опирається на українську прозу.
— Оскільки ви є викладачами у ЛНМА ім. М. Лисенка, чи плануєте застосовувати ці фортепіанні дуети в педагогічній роботі зі студентами?
Н. З.: Неодмінно. Тому що, по-перше, ці твори надзвичайно цікаві, по-друге, вони є дуже цінні – це наш український спадок. Знов-таки не хочу говорити про проблему меншовартості, але щоб наша цінність виростала в наших же очах треба вивчати спадщину українських композиторів і якнайбільше виконувати на сценах. Щодо творчості Людкевича для фортепіанного дуету, її варто вивчати в класах фортепіанного дуету і, думаю, я влаштувала б конкурс серед дуетів на найкраще виконання твору Людкевича, щоб піаністи мали мотивацію знайти в цій музиці щось своє, показати крізь неї себе, аби формувалися інтерпретаційні традиції.
— Загалом фортепіанний дует це дуже специфічний і рідкісний вид діяльності. Як ви, як виконавці, знайшли себе в цій ніші? Поділіться також, будь ласка, вашими творчими планами.
Н. З.: Фортепіанний дует, особливо гра на фортепіано в чотири руки – це вид ансамблю, який можливий лише за добрих внутрішніх взаємин між виконавцями. Якщо музиканти вибирають дует зі скрипки і фортепіано або з двох роялів, то вони мають свій простір і навіть не спілкуючись можуть знаходити спільні виконавські точки.
П. Д.: Сцени вистачить на двох, а от роялю може не вистачити.
Н. З.: Коли люди грають у фортепіанному дуеті в чотири руки, то це або родинні зв’язки, або близькі друзі – дуже рідко це можна зустріти між «далекими» одне від одного людьми. Хіба що разове виконання. Звичайно, наш дует ми придумали з метою робити щось спільно: втілювати якісь цікаві творчі задуми як чоловік і дружина.
Щодо планів – їх багато. Зараз я дописую свою кандидатську дисертацію, яка власне висвітлює історію українського фортепіанного ансамблю Галичини. Під час написання цієї роботи виринуло стільки матеріалу, незнаних авторів і забутих прізвищ, що для грання і здійснення записів вистачить на роки.
Також я натрапляю на згадки про твори українських авторів для фортепіанного дуету, ноти яких недоступні. Для їх знаходження потрібна велика пошукова робота, аби повернути цей спадок українській державі.
П. Д.: Оскільки на початку нашої дуетної співпраці з Наталею ми все ж більше зверталися до світової класики, то зараз, у теперішній ситуації, актуальність свого, національного стає як ніколи важливою. Я не кажу, що ми не будемо виконувати твори європейських класиків, але знаходити і презентувати людям те, що є нашою спадщиною – це першочергово найголовніше завдання для нас.
Розмовляла Марта Стецько
24.10.2024