В дитинстві він був навіть солодким або, як кажуть в деяких місцевостях, золотим. Любимчик, чемний, метикуватий і беручкий. Від десяти років сам варив обіди для цілої сім'ї. Декламував вірші у школі, де мало хто міг запам'ятати хоч один рядок. Приручав напівдиких псів, які нікого, крім нього, потім не визнавали за пана. Цікавився криптографією у містечку, в якому навіть вчителі не знали, що то слово означає. Двигав саморобну штангу, робив скльопку на перекладині, слухав на дрантивому касетнику автентичний блатняк, вчився грати на гітарі, щоби передовсім виглядати як козак Мамай, щоби вже не конче було добре грати, досить лиш взяти гітару в руки. Годинами метав ножі, вдосконалював рогатки, вигадував з нуля примітивно-ефективні піротехнічні штучки. Сам дійшов до того, як змайструвати виваженого ножа із пильника і наконечники для стріл із автоматних куль. На моє прохання робив точніші, ніж у середньовічних арабів, мапи різних ділянок ґорґанських лісів, присилаючи фраґменти поштою, бо ми з ним у дитинстві листувалися як дорослі з минулого століття.
Ще у школі він запізнав жінку і казав, що з цим ніщо не може зрівнятися, бракує слів. Жінки стали його першим виявом безжальності. Йому треба було від них лиш одного. Він брав потрібне, ніколи не вдаючись до насильства. Йому віддавали все, і це ставало ознакою подальшої непотрібності. Він попросту не надавався до якогось співпереживання. В останні шкільні роки він зрозумів, що може бути будь-ким, але не хоче бути ніким із можливих. Для таких є один шлях – воїн. Щоби не марудитися ціле життя воїном у іншій личині, зробив правильний вибір – стати військовим. Тодішня держава була зацікавлена у поповненні своїх легіонів.
Коли він приїжджав на канікули додому, вже стало видно, як з ним ефективно попрацювали педагоги від Бога. Ще військовим студентом він став уберменшем. Дивовижні знання і вміння, здобрені грифом секретності і права на монополію насильства, дозволяли йому дивитися на всіх як на унтерменшів. Дивна річ, він поводився щораз миролюбніше, але якось так, що всі навколо хотіли на нього напасти. Кожного разу, коли ми їхали на кілька годин до ресторану у Яремчі, він мусив виходити у туалет, куди за ним бігла банда агресорів із-за сусіднього стола. Коли через кілька хвилин я заходив на поміч, усі агресори, покалічені і непритомні, лежали на підлозі, мов у індійському кіні.
Потім він і натерпівся, і відірвався і в афганських селах, і у Вільнюсі. Його найбільшою фрустрацією був серпень 1991-го. Коли всі вони не дочекалися команди починати діяти. Його найвищим виявом порядності стало те, що він не зрадив своєї присяги – як ті пси з дитинства – і почав служити правонаступниці, а не новонародженій батьківщині.
А тоді. А потім він особисто підбирав і виховував сотні молодих чоловіків, у яких умів розгледіти вроджену придатність до особливої роботи. Йому ще мій дзядьо говорив про певну категорію людей, які хочуть добре їсти, нічого не робити і бити інших. З таких формуються усі загони особливого призначення усіх країн світу. У таблиці суспільних занять вони не потрапляють ні у графу солдатів, ні у графу командирів, ні у графу борців із злочинністю. Пройшовши складні тести на профпридатність, що відсіюють усіх аматорів, які не є психопатами, вони стають державними людьми. Кожного дня, роками, їх вчать нищити ворогів держави. Відомо, що найбільшим ворогом держави є не чужоземні солдати, а скажені жінки, діти, безконтрольні молодики і злобні старці, які не знають жодного ладу. Про їхню люту ненависть до всього доброго і правильного розповідають під час інтенсивних занять рукопашним боєм. Державних хлопців, які налаштовані бути останнім захистом такої доброзичливої матері, при цьому довго витримують у очікуванні миті, коли вони зможуть зробити своє життя не позбавленим сенсу. Коли ж момент настане, вже не дуже потрібно хоч яких хитромудрих стимуляторів.
Дуже мило, що більшість наших з ним розмов про закономірності цього феномену відбувалися під час спільного щирого святкування дня нашої Незалежності. Аж до уродин його улюбленого Франка.
27.08.2020