Що краще: продовження перебування при владі диктатора Лукашенка чи прихід нового лідера, котрий може бути засланим російським козачком? Сподіваємося, це питання втратить сенс на тлі білоруського відродження, спровокованого протестами.
«У населення Білорусі немає того “протестного ґена” (Protest-Gen), який є у мешканців сусідньої України, де сотні тисяч людей кілька місяців протестували проти підтасовувань результатів виборів і корумпованих президентів і в підсумку домоглися чесних перевиборів», – написав нещодавно німецький журналіст Матіас Брюґґманн (Mathias Brüggmann) в своїй статті для ділового видання Handelsblatt. Він припускав, що жодних майданів у білорусів не вийде. Єдину надію на усунення Лукашенка політичний оглядач покладав на бунт силовиків, розкол у «всемогутніх спецслужбах». Або ще як варіант – спецоперація Кремля.
Чи був у російського керівництва намір прибрати нарешті Лукашенка й посадити на найвище крісло в Мінську якусь лояльнішу до Кремля особу? Зовсім не виключено. Хоча й трохи дивно. Саме Олександр Лукашенко був тією особою, котра фактично принесла Москві Білорусь на срібній таці. З 1994 року бацька тільки тим і займався, що нівелював суб’єктіність Білорусі, позбавляв її національної мови, державних символів, міцно підсаджував білоруську господарку на російську нафтогазову голку. Саме він був ініціатором створення союзної російсько-білоруської держави. І за це йому з Росії така вдячність?
Хоча останнім часом білоруський лідер почав демонструвати росіянам норов, ставити завищені вимоги, шантажуючи блокуванням інтеграційних процесів. Це передовсім пов’язано з Лукашенковою грою в багатовекторність. Він почав налагоджувати контакти з Європейською Унією та США, вдавати, що, мовляв, набридло йому грати роль останнього диктатора Європи, тож він вирішив приміряти на себе тогу демократа. Чи хтось ще пам’ятає, як Лукашенко поговорював, що втомився від президентства, натякав, що не має більше наміру балотуватися?
На Заході йому вчергове повірили. Прибрали санкції, налагодили широкомасштабну торгівлю, запустили механізми співпраці в рамках програми добросусідства. Нині країни Європейської Унії імпортують з Білорусі товарів на мільярди євро.
А бацька, маючи таке переконливе запліччя, міг собі дозволити бути зухвалим з Москвою. Зрозуміло, що в такій ситуації у Кремлі могла з’явитися ідея провести операцію «Білоруський наступник». Все, що було потрібно: розкрутити лояльних кандидатів, одночасно присадити рейтинг білоруського лідера. З огляду на російські впливи, можливості російських спецслужб, популярність російського телебачення в Білорусі й прихильність великої частини білорусів до Росії, це завдання не було складним. І от після 26 років безроздільного правління, високого рейтинґу популярності Лукашенко потрапив у ситуацію, коли на обрії чітко замайорів образ програшу.
Тож Кремлю таки вдалося поставити Лукашенка в ситуацію цуґцванґу: якщо покластися на волю Божу, то можна втратити владу, якщо вдатися до жорстких методів у боротьбі за владу, то знову перетворишся на «кривавого диктатора». У другому випадку зі західним вектором зовнішньополітичного розвитку можна буде остаточно розпрощатися й потрапити в ще цупкіші обійми Росії.
Лукашенко таки зважився на варіант гардкор. Він полягав у тому, щоб всіма правдами й неправдами перемогти в першому турі. Причому перемогти переконливо, не там якісь нещасні 50% +, а всі 80 відсотків, аби ні в кого не виникало сумнівів.
Утім все вийшло лише на гірше. Кричущих масових фальсифікацій просто не можна було не зауважити. Лукашенко зухвало потоптався по виборчому праву своїх співвітчизників. І тим урвався терпець.
Таки не правим виявився Матіас Брюґґманн, коли стверджував, що в білорусів цілковито відсутній «протестний ґен». Щойно було оголошено перші офіційні результати виборів, як вся Білорусь наче спалахнула. Протесті акції розпочалися в Мінську, а далі поширилися цілою країною. На відміну від українського майдану, білоруська ситуація розвивалася значно швидше, протест стрімко набирав радикальності. Масові арешти, жорсткі сутички з міліцією, десятки поранених. Потім загиблий. Один, згодом другий.
Силовики наїжджають на демонстрантів автозаками. Білоруси не залишають такі дії без відповіді, і от вже одна за одною надходить інформація, що водії на приватних автах збивають міліціонерів. Спецпризначенці розстрілюють людей ґумовими кулями, проте це лише розлючує протестувальників, ті розбирають бруківку. І от МВС Білорусі дає дозвіл на використання бойових набоїв. Спецпризначенці починають лютувати, по-садистськи бити всіх підряд – і демонстрантів, і простих перехожих, жінок, дітей… Таке їхнє звірство не залишається непокараним, протестувальники відповідають жорстокістю на жорстокість. Тож до шпиталю потрапляють і поранені силовики.
А ви кажете – немає «протестного ґена».
Акції тривають вже п’ятий день поспіль. Ось вже й навіть працівники стовпа білоруської індустрії – знаменитого БЕЛАЗа – вийшли на страйк. Може, вони виглядають не так елегантно, як страйкуюче-співаючі працівники Мінської філармонії, проте значно переконливіше. Здається, саме БЕЛАЗ і дав старт загальнонаціональному страйку. Далі пішов не менш знаний МАЗ, почали страйкувати працівники інших великих підприємств: «Интеграл», «Керамин», «Терразит», «Гродно Азот» тощо. «Іди геть!» – хором гукали страйкарі на адресу Лукашенка.
Тим часом протест починає набирати обертів і в середовищі силовиків. З роботи звільняються міліціонери, обурені жорстокими діями своїх колег чи незгодні з антиконституційними наказами командирів. Чинні й колишні силовики записують покаянні відеозвернення. На одному з них екс-спецпризначенць викидає до смітника свій однострій зі словами, що соромно тримати це вдома після безчинства колишніх колег на вулицях.
От лишень з громадськими лідерами білорусам трохи не поталанило. Світлана Ціхановська – єдина з рейтингових кандидаток, котра здобула посвідчення кандидата, – виявилася не бійцем. Не витримала тиску, втекла до Литви, попередньо записавши відеозвернення зі закликом до білорусів припинити протести, поберегти себе.
Переглядаю запис її останньої прес-конференції. Важко стримати здивування: як цю абсолютно ніяку пані білоруси винесли на пік народної прихильности, як саме вона зуміла стати головним конкурентом бацьки? Були ж значно яскравіші, харизматичніші особистості, навіть серед тих, хто пройшов реєстрацію. А ця – безлика, кривомовна, абсолютно не готова до такої відповідальності. Зайве казати, що в неї не проглядається нічого національно-білоруського, ні мови, ні свідомості. Ще недавно вона з чоловіком-блогером були невиправними ватниками. Але життя підносить нам ось такі сюрпризи.
Загалом білоруські вибори й протести після них піднімають значно більше запитань, аніж дають відповідей. Що таки краще: хай буде зрозумілий вже бацька, котрий чимраз стійкіше опирається Кремлю, навіть заарештував його улюблених найманців – бойовиків приватної військової компанії «Ваґнера»? Чи краще нехай нарешті Білорусь очолить нове обличчя, хай і підкинуте Росією, але позірно «демократичним» чином?
Та що там прості посполиті, навіть найсвітліші уми Європейської Унії не знають, як вчинити. Відновлювати санкції проти Олександра Лукашенка та його кліки? Але тоді Європа надовго втратить Білорусь, якій нічого не залишиться, як віддатися на милість Росії.
Зрештою, ходять чутки, що Лукашенко вже полетів до Путіна вимолювати в кремлівського шефа ярлик на царювання. Офіційної інформації про це немає, щобільше, речники Кремля переконують, що жодної такої зустрічі в планах не було. Утім точно відомо, що з Москви до Мінська, а потім назад мандрував VIP-літак ВКС Росії Ту-134АК. З чого б це?
Утім, це вже не так важливо. Як не настільки важливим є питання: хто буде кращим лідером для Білорусі? Той таки нелюбимий, але перевірений Лукашенко чи таки нове обличчя з ймовірним московським запліччям. Головним є те, що Білорусь перестала бути «лукашенківською» в поганому сенсі того слова. На вулицях знову залунала білоруська мова. Вона стала мовою протесту, мовою оновлення країни. Набирають авторитету національний біло-червоно-білий прапор, герб Погоня, які вважалися в Білорусі ледь не фашистськими. Країна оновлюється, і тут вже від російського чинника ні холодно, ні спекотно.
