Олег БУДЗІНСЬКИЙ

Це революція чи переворот — питання, яке виникає, коли читаєш про останні події в Єгипті. Першу інформацію, що надходила з країни, оцінювали однозначно: стався переворот. Військовики на чолі з міністром оборони Абделем Фаттахом аль-Сісі відправили у відставку, а згодом заарештували першого демократично обраного президента Мухамеда Мурсі.

 

Але єгиптяни, здається, сприймають ці події інакше. Посол Єгипту в США Мохамед Тауфік в інтерв'ю Foreign Policy чітко вказав, що це не переворот. Військовики не захопили влади, а передали її сторонній особі — голові конституційного суду Адлі Мансуру. Армія лише виконала волю народу. Що відбувається? Як це назвати? «Перший демократичний переворот у світі»? Попри те, що прихильники ісламістів протягом року президентства Мурсі кричали, що демократія не для мусульман, виявляється, їх усунули в дуже демократичний спосіб.

 

Наступне питання на порядку денному: чи спроможуться «брати-мусульмани» на відповідь? Чи віддадуть вони так швидко владу, на яку чекали понад 80 років? Є думки, що доки весь світ стежить за тим, як в Єгипті, за висловом Башара Асада, приходить кінець «політичному ісламу», партія «Брати-мусульмани» готується до реваншу. Здається, в це вірить і єгипетська армія, яка відразу після перевороту почала арештовувавти «братських» лідерів та активістів. Сторони конфлікту розуміють, що за  80 років підпільного і нелеґального існування партія навчилася чекати слушного моменту й обов'язково з нього скористається. «Брати-мусульмани» — це ворог, якого не так легко зламати. За 80-літню історію ця партія пережила багато політичних трендів у мусульманському світі: захоплення соціалізмом і партією БААС, безглузде об'єднання Єгипту зі Сирією у спільну державу, військові диктатури Насера та Мубарака, — але ніколи не втрачала  авторитету. Працюючи як політична партія (а часом як благодійна організація), «брати-мусульмани» завжди утримували високий рейтинґ серед найбідніших і найрелігійніших груп населення — їхнього основного електорату.

 

Але в Єгипті багато чого змінилося. Молоде покоління, яке нині по всьому світу вершить революції, виросло в іншій системі, воно не знає, що таке абсолютна бідність, воно хоче руху, поступу, хоче відкритого суспільства, мріє про подорожі світом, а не про світовий халіфат. Хоч би як голосно ці люди протестували проти Хосні Мубарака, вони все одно є його «дітьми». Бо завдяки йому виросли в секуляризованому суспільстві й не знають, що таке жити за нормами шаріату.

Багато експертів (наприклад, Френсіс Фукуяма) пишуть, що революція в арабських країнах — це ствердження середнього класу. Класу людей, яких раніше не було, а тепер вони не хочуть миритися з політичною ситуацією. Це люди, які, можливо, й голосували за президента Мурсі на останніх виборах, але з великою часткою скепсису оцінювали його політичну роль. Будьмо чесними: жодна революція, розпочата після 2011 року, не мала яскравого лідера. Всі, хто з'являвся на трибунах, насправді приходили пізніше — вимушено заповнювали вакуум. Ставали лідерами  лише тому, що не знаходилося кращих кандидатур. Якби Facebook чи Twitter зміг би стати президентом, то отримав би набагато більше підтримки, ніж Мухамед Мурсі.

 

Щойно «Брати-мусульмани» отримають владу, казали численні скептики ще рік тому, то одразу перетворять Єгипет у форпост фундаментального ісламу. Минув рік, та нічого такого не сталося. В Єгипті не запровадили обов'язкову паранджу, не ухвалили антиалкогольних законів, коханців не закидують камінням на вулицях, свідомо не зруйновано жодну церкву. Єгипет далі залишався порівняно цивілізованою державою. Але президент від першого дня виконання своїх обов'язків почав втрачати рейтинґ. Чому так відбувалося? Може, проблема не лише в президенті? Цікаво, коли б на місці Мухамеда Мурсі з його 51% голосів, здобутими на виборах, був той-таки Ахмед Шафік, який йому програв, чи доля Єгипту склалася б інакше? Загалом неправильно ставити такі питання, бо вони — зі сфери умовності, але логіка розвитку подій у Єгипті каже, що Шафіка спіткала би така сама доля. Навіть найкращий президент за один рік не зміг би дати раду з безліччю проблем, нагромаджених десятиліттями. Корупція, бюрократія, злочинність, побутова невлаштованість, відсутність розвитку і впевненості в майбутньому — ось справжні вороги єгипетських протестувальників.

 

Сумнівно, що військовики в Єгипті прямо захоплять владу, як вони це зробили 60 років тому, за часів Насера. Тепер, коли влада — під їхнім контролем, вони можуть діяти повільніше і виваженіше: затягувати з призначенням президентських виборів або, навпаки, скористатися з нагоди і зробити все, щоби президентом стала людина, близька до військовиків. Найголовніше — вони мають прецедент, а отже, й розуміння, що за найменшого суспільного невдоволення вони зможуть змістити будь-якого президента.

10.07.2013