Вже понад тиждень у Сатанові тривають ексгумаційні роботи у льоху, де в травні 1942 року гітлерівці живцем замуровували людей. Це вже другий такий льох – перший було відкрито в червні минулого року. Автор і тоді, й тепер спускався у ці моторошні підземелля.
Торік я був там на самоті й натерпівся правдивого жаху. Долівка льоху була геть уся вкрита ребрами, фалангами пальців, хребцями, уламками черепів. Ходити посеред цього «моря смерті» можна було, перестрибуючи з одного чималого камінця на інший, як зазвичай купинами переходять трясовиння. Лише довкола каменюк-купин була не трясовина, а людські рештки. Зробивши десяток знімків, кулею вилетів зі моторошної темряви…
Завдяки товстому намулу цьогорічний спуск такого жаху не викликав. Хоча мозок чудово розумів, що в надрах землі фрагментів кістяків не менше, ніж минулого року, але підсвідомість працювала за принципом «не видно – отже немає».
Z уже детально розповідав про один із найжорстокіших злочинів Голокосту, що стався в Сатанові у ніч проти 15 травня 1942 року. Тоді на місцевій Ринковій площі у старих льохах зруйнованого ще за турецької навали будинку гітлерівці замурували живцем майже три сотні місцевих євреїв (якщо точно – 286), переважно жінок та дітей – чоловіки на той час уже були або розстріляні, або вивезені до Ярмолинецького ґетто на каторжні роботи. За спогадами старожилів, тоді з-під землі ще тиждень долинало нелюдське виття, яке щодень слабшало і врешті зовсім стихло...
Вперше ці льохи відкрили одразу після визволення Сатанова від нацистів. Але тут-таки знову замурували – про перепоховання величезної маси напіврозкладених тіл годі було й говорити.
В акті обласної комісії з розслідування злочинів гітлерівських загарбників у м. Сатанів від 20 червня 1944 р., зокрема, читаємо (цитується мовою оригіналу):
"…Попытка сделать раскоп [подвала] со стороны входа не привела к успеху, ибо вход был завален трупами людей. Тогда нам удалось открыть подвал со стороны люка. При входе обнаружены человеческие трупы, свыше 200 человек. У самого входа лежат отдельные трупы мужчин и женщин, а по мере приближения к выходу количество увеличивается и нагромождается в большую кучу. Все трупы одеты в различную гражданскую одежду …много женщин, стариков и детей. Видны стремления к выходу. Это указывает на то, что люди были насильно загнаны в подвал, после чего его наглухо закрыли. Доступ воздуха был прекращен, происходила медленная, удушающая смерть".
Рештки пролежали у підвалі до 1953 року, аж поки їх перепоховали на місцевому єврейському цвинтарі.
Минулого року знайшли та відкрили один із тих страшних льохів. Як виявилося, у п’ятдесятих звідти винесли лише найбільші фрагменти кістяків, підлога ж у підземеллі й далі залишалася густо вкрита людськими рештками. За тиждень копіткої праці було зібрано майже сім десятків великих пакетів останків. Їх перепоховали на старому кіркуті.
Але у вище процитованому акті йшлося про дві підземні камери, а виявленомо було хоч і велику, але одну. Одразу почалися пошуки іншої. Другий льох знайшовся лише минулого червня, він складався з трьох камер – однієї великої та двох менших (можливо, є і більше, але про те далі).
У цьому підземеллі роботи з ексгумації ускладнив величезний шар намитого ґрунту, що був принесений десь у 1970–1980-х унаслідок потрапляння води в підземну систему. У нижніх камерах нашарування сягали майже метра.
Як пояснив рабин Олександр Файнгольд, відділити людські рештки від цих нашарувань практично неможливо. Тому вирішили зібрати з долівки льохів геть усе, а потім землю з рештками перепоховати – за єврейськими законами, поховати на цвинтарі потрібно все, навіть фрагменти розміром із макове зерно. Втім, більші фрагменти кістяків складають окремо в картонні коробки.
До нижньої частини льоху мені довелося спускатися ледь не навкарачки – і без того вузький прохід був перекритий насипом. Можливо, що далі є ще одна підземна камера. З-під нашарувань ґрунту добре проглядається верхівка чи то проходу, чи то ніші…
Під час розчистки льоху було зроблено кілька історичних відкриттів. Зокрема виявилося, що після того, як у 1944 р. комісія оглянула місце злочину, вхід не просто замурували – поверх нього встановили меморіальну таблицю. Про неї у повоєнних документах немає жодної згадки. Та й старожили її вже не пам’ятали – чи принаймні не розповідали. Простеньку, зроблену з цементу табличку, очевидно, пошкодили в 1953 р., коли льох знову відкрили. Повний текст наразі відновити важко. На знайдених фрагментах можна лише прочитати уривки слів «Муче***, немец***, фаши***, 19**». Очевидно, йшлося про мучеників, закатованих німецькими фашистами 1942 року…
Також на кам’яному обрамленні входу до сумнозвісного льоху виявлено специфічний паз для кріплення мезузи – спеціального пеналу з сувоєм із молитвою, який євреї кріплять до одвірку. Це вказує на те, що будинок, під яким був льох, колись належав євреям. Втім у цьому нічого дивного немає – станом на XVII–XVIII ст. майже всі будинки довкола площі Ринок належали євреям. Зокрема, за реєстром 1734 р. християни тут володіли лише двома будинками, що належали магазиновому писареві Григорію Сорочану та його дружині Теодорі Сорочанці зі сином Андрієм.
Як повідомив Олександр Файнгольд, одразу після завершення робіт знайдені людські останки, а також ґрунт із фрагментами кісток будуть поховані в братській могилі на старому цвинтарі.
Фото – Дмитро Полюхович. Людські останки, які виглядали з ґрунту, заретушовано, адже у юдаїзмі їх публічну демонстраціу вважають неповагою до мертвих.
20.07.2020