У нас народ дуже творчий. Коли ліньки щось нове творити, хапаємося за старе, переробляємо давні пісні, приказки, казки. Я вже писав колись, як божевільні краєзнавці переконували, що в пісні «їхали козаки із Дону додому» насправді йшлося нібито... про «хозарів». Про Чортові скелі біля Львова можна прочитати, що вони не Чортові, а Чатові, ба навіть Чотові. І це вже опинилося на Google-maps. Хоча на жодних австрійських і польських мапах нема таких назв. А якщо Чотових, то чоти з’явилися щойно за усусів. А до них як було?
Добралися і до народної мудрості. Під час Майдану один із учасників заявив: «Насправді ми довели нашим громадянам, що це прислів'я має бути таким, яким було ще за козацьких часів: «Моя хата скраю – першим ворога стрічаю». А далі пішло-поїхало. Навіть у книжці Володимира В’ятровича знайдемо цю фальшиву сентенцію.
Народні казки, вихолощені за совєтів зі згадок про Бога, з успіхом передруковують і зараз. Знайдіть у казці «Кирило Кожум'яка» слова княжни, яка, посилаючи по Кирила, каже: «Я за його і за вас буду довіку Богу молиться». Нема? А в першоджерелі було. Та не лише мова про Бога. Знайдіть жидів у казці Івана Франка «Фарбований лис». Нема? А вони теж там були.
Недавно я взявся перечитувати роман Андрія Головка «Бур’ян». Але не сучасні перевидання, а той, що видано до 1930-го року. З’ясувалося, що в школі я читав зовсім інший твір. Ну, те, що совіцький всюди виправлено на радянський, совхоз на радгосп, повстанці і лісовики стали партизанами, москаль – солдатом, то не дивина. Але пропали згадки про дореволюційні книжкові видання і пресу, про Троцького тощо.
Цілі фрази повипадали, або були «покращені». Ось бодай кілька:
«Як були буржуї, так буржуї й є»,
«Що ти хотів, як воно влада, хоч і робоче-селянська, а мужика та робочого у власті і з хвинарем не знайдеш – партійні самі».
«– Та що ж це таке робиться? Грабують народ білого дня! – Бо і власть там!»
«А на ХІІІ з'їзді ясно сказано, що кулаків тепер нема. Є кріпкий хазяїн. Тільки хто йде проти власті або не піддержує її, то – кулак, злосний алімент».
Через те, що роман потрапив до шкільної програми, вичистили його від лайки і згадок про секс навіть у переносному значенні: «Кинь, Льоня, онанізмом заніматися», «усі ми бляді порядошні».
Зникли, звичайно, і сексуальні сцени (в прямому значенні) – а вони якраз яскраво показують рівень моральної деградації героїв.
«– Ні чорта ви смаку не маєте, дурачійо: як маленька та хрупка – це ж самий цимес! Ех, було життя,– аж він зітхнув і задумався, – це як я в Заградиловці ще служив, саме під голод... А серед безпритульних такі красотки попадались! Що в ганчір'ї та брудні – ну, в нього на квартирі був такий халатик шовковий. Ото, як приводив, передягав її. А воно ж молоде – літ 12, ні грудей іще... І все удовольствіє за який хунт чорного хліба...»
«Крізь дим дививсь на неї й глибоко затягався паліросою. В ньому це знов, хоч і чув ще в тілі в'ялість, а похабне уявлення вже малювало її оголену в болючій позі. Що була бліда та змучена, це ще дужче його хвилювало, бо знав – і знизу отак буде – в муці обличчя й стогнатиме».
«Звалив на з'їди дівчину горілиць і сам навалився. Руку одну її до нестями здавив, заломив її за спину, а другої піймати ніяк не міг,– в одчаї била його в лице, рвала на ньому одежу,– як кам'яний. Врешті в одчаї пручнулась ще, рукою за шию обхватила й не нагнула до себе, а вся потяглася до нього й зубами вп'ялася йому в шию. Хлипнув, а в голову так ударив – а!– ще рванулася й, хлипнувши, сторч головою полетіла в чорну глибину...»
Сцена, де ґвалтування не повелося через чоловічу слабість, теж зникло: «Розвів руки і, тихо ступаючи, пішов до неї. Дівчина кинулась, але за руку піймав. Обкрутнулась круг нього – за другу і, стиснувши до болю, кинув їх і схватив попід руками. Придушив до себе, а підборіддям їй у розхристану груднину давить нестерпно. Зінька кричала й одбивалась одчайно. Але зломив таки в стані, похитнулись і вкупі впали на поміст.
І на помості ще, не тямлячи сама себе, тремтячи від страху й огиди, билась Зінька під ним і вже не кричала, а зціпила зуби. Він важко дихав і палив лице гарячим диханням. І чує одразу дівчина, що слабне, що мить – і розкидає немічно руки. Шарпнулася ще з останніх сил. Ще одна мить.
В'януть сплетені ноги... І враз він здригнувсь і, важко налігши, притих і зв'яв. Зсунувся з неї, не випускаючи рук із своїх. Потім звівсь і став на порозі.
– Сволоч! – сказав якось дивно. і захеканий, і сердито, і мов винувато.
Зінька нічого не втямила. Дихала важко й сторожко наставила від нього руки. Але він вийшов і зачинив двері за нею».
Зникли і такі безневинні фрагменти:
«Очей не зводить з парубка, а повні груди під сорочкою здіймаються хвильно».
«Оддалась чоловікові Марія в ту ніч в'яла й нерухома».
У такому редагування роману винна була не лише цензура, бо й сам письменник доклався з огляду на шкільну програму. Але чому б тепер не видати нарешті роман без безлічі купюр. А я навів лише краплю в морі. Викинуто було ще й цілий розділ – доволі цікавий.
Здавалося ті часи проминули. Але ні.
Брутальне поводження з класикою спостерігаємо в антології «Століття присутності. Єврейський світ в українській короткій прозі 1880-х – 1930-х років», укладеній Христиною Северин. Дивній кастрації піддали там оповідання Гната Хоткевича «Сердечна опіка». Фразу батька-єврея про свого сина «Хіба він не чоловік?» поправили на «Хіба він не людина?». Є й наукове пояснення упорядниці «В оригіналі оповідання вжито іменник «чоловік» у застарілому діалектному значення «людина». З підстави мізогінності це слово в тексті виправлено».
Мізогінія, як відомо, це зневажливе ставлення до жінки.
Відколи це «чоловік» у значенні «людина» став ненависним для жіночої статі?
І до чого тут діалект? Це слово саме в такому значенні вживало безліч наших класиків зі всіх регіонів: «Коли чоловік пише для себе, виливає своє горе й радощі, то йому легше стає» (М. Коцюбинський), «Кожен чоловік кує своє щастя» (А. Головко); «От де моя праця... вона зробила з мене чоловіка, хазяїна!..» (П. Мирний); «Тато дасть тебе до ремесла, навчишся чогось у Львові, будеш чоловіком (І. Франко); «Кажуть, у неділю перебувало в городських купальнях шість тисяч чоловік (Л. Українка).
Навіть страшно уявити собі, що буде з нашою класикою, коли дорветься до них така пані докторка. Це ж дістанеться усім, починаючи від Квітки-Основяненка, Куліша, Шевченка, Федьковича!
А завершивши каструвати класиків, пані докторка може взятися й за прислів’я, бо й там чимало роботи: «Kоторий чоловік отця матір поважає, Бог йому милосердний помагає».
Мізогінія тут аж пре.
І тут не лише вибрик упорядниці, це й позиція видавництва.
На жаль, я не з усією антологією ознайомився. Але й на тих кількох сторінках я виявив деякі чудернації. Так у передмові пані докторка після того, як згадала оповідання Коцюбинського про погром 1905 року, зазначає: «Прикметно, що тоді ж у 1906 році надрукована новела Леоніда Первомайського «Батько» . Письменник, щоправда, народився у 1908, але чи то біда?
Про Гната Хоткевича вказано, що він, окрім всього, також «автор поетичних збірок». Шкода, що не наведено цих збірок. Бо це було б неабияке відкриття. В бібіліографічному покажчику Юрія П’ядика під іменем Гната Хоткевича згадано лише два вірші і одну поезію в прозі і жодних збірок.
Далі дізнаємося, що «натхненником» Коцюбинського і Хоткевича в зацікавленні Гуцулією був... Михайло Гнатюк. Це ще одне велике відкриття. Бо ні Коцюбинський, ні Хоткевич з жодним Михайлом Гнатюком не зналися. Їхнім проводирем був етнограф Володимир Гнатюк.
Але найбільше мене здивувала примітка до оповідання Івана Франка «Пироги з чорницями». Там пояснено, шо слово «пироги – вареники (діал., бойків.)». Тобто це бойківський діалект. Чому саме бойківський? Бо Франко бойко?
Але гуцули теж казали і кажуть «пироги». Та й усі галичани. А колись і всі українці вживали це прадавнє слово, бо й козак любив дівчину і з сиром пироги.
У Шевченка в повісті «Наймичка», писаній московською мовою, є «пирожки с сыром», які у перекладах цілком слушно фігурують як «пироги з сиром». Отже і Шевченко писав бойківським діалектом? Та й не дивно. Бо ж його мама – Катерина Бойко.
Але бойками точно не були ані Степан Руданський, ані Іван Нечуй-Левицький, ані Іван Карпенко-Карий...
03.12.2025