В Україні ще є державні інститути, здатні захищатися. Інститути, котрі вміють не просто по-доброму мислити, а й ефективно діяти. Це – про дискусійний майданчик Конституційного суду принаймні в одній конкретній справі, відкритій за скаргою групи потомків Партії регіонів на закон про державну мову.
Конституційне подання, в котрому проросійські депутати просять визнати неконституційним закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», цього тижня в КС проходило крізь стадію відкритих дебатів. Скаржники вимагали скасувати положення закону, покликаючись на дискримінацію нацменшин (певне ж, російської!) і порушення регламенту. У четвер увечері, після двох днів полеміки, судді КС перейшли до закритої частини засідання.
Якби ми знали, що українська судова система живе «в умовах вакууму», то майже напевне могли б передбачити, що подання 51 нардепа дістане негативну відповідь. Тому що рівень аргументації, котру наводили наукові інституції, Міністерство освіти, Міністерство закордонних справ, а також автори «мовного» закону, був на кілька голів вищим за поверхову і відверто політизовану (що аж самих суддів трафляло!) позицію апелянтів. Тут у позивачів – безумовний програш з фахового, навіть не ідеологічного, боку.
Водночас виявилося, що перепоною для офіційного утвердження української мови є не лише наростаюча присутність проросійських партій у політичному просторі, а й негативна налаштованість правлячої коаліції до «мовного» закону. Під час дебатів офіційна представниця «Слуги народу» критикувала норми акта й відверто опонувала солідарній позиції державних інституцій.
«Це що, іспит?»
Позиція скаржників у Конституційному суді була відверто слабкою. Народний депутат минулого скликання від «Опозиційного блоку» Олександр Долженков і нардеп теперішнього скликання від «ОПЗЖ» Вадим Новинський виглядали прямолінійно й поверхово, як виборча програма Партії регіонів. Основна їхня претензія фокусувалася довкола порушення регламенту (бо автори дописували проєкт «на колінах», ну а потім, напевно ж, кнопкодавили), а також дискримінаційного підходу до мов. Вони запитували: чому пригноблюють російську мову, натомість надаючи преференції українській, а також мовам корінних народів і офіційним мовам Європейської Унії?
Новинський читає, Долженков підглядає
До честі суду, спроби перетнути периметр дискусії й задекларувати «ґвалт!» через винищення російськомовних відразу припинялися. Але, звісно ж, до подібних заяв доходило. Опоненти мовного закону, може, й виглядали би переконливо за нормативами телевізійної риторики. Але їм бракувало компетенції, коли опонувати бралися або добрі юристи, або ж добрі мовознавці – кожен у своїй сфері.
Іноді Долженков намагався хитрувати: дебатував із лінгвістами, витягаючи їх на поле юридичної аргументації. Запитував про тлумачення термінів, інтерпретації законів «у системному взаємозв’язку» з певними статтями тощо. Іноді це набридало і самим суддям. Володимир Мойсик закликав головуючого припинити прискіпування: «Це що, іспит? Візьміть закон і прочитайте, якщо вам треба тлумачення».
Воєнна доктрина Путіна
Суддя КС Ігор Сліденко майже «з’їв» Долженкова під час перепалки першого дня.
– Я хотів би уточнити: якою природою ви наділяєте категорію «російськомовні громадяни»? – свердлив поглядом Сліденко.
Не отримавши доброї відповіді від Долженкова, суддя звернув увагу на те, що цитований словесний конструкт походить із наративів Росії.
– Чи відомо вам про те, що термін «російськомовні громадяни» є частиною так званої воєнної доктрини Путіна? – поцікавився він.
Акція протесту під КС у день розгляду скарги
Сліденко звернув увагу на те, що позивачі написали у поданні посилання на неіснуючі статті. Коли ж Долженков хотів заперечити, що це лише «граматичні помилки» і взагалі «не суттєві», то Сліденко його поправив: ні, «граматичні помилки» – це щось взагалі інше.
«І це – дуже суттєво. Ви вводите в оману Конституційний суд щодо статей, які не існують у природі», – оцінив він.
Під час дебатів активну позицію проявляв суддя КС Сергій Головатий. Воно зрозуміло. По-перше, пана Головатого тонізує сама роль під час процесу: він – офіційний доповідач у суді в справі «мовного» закону. Ну а поза тим, Сергій Петрович – один зі співтворців першої версії законопроєкту, підготованої ще перед Революцією гідності. Окремі його напрацювання ввійшли і до схваленого рік тому закону.
Богдан Ажнюк,
директор Інституту мовознавства ім. Потебні
УКРАЇНЦІ НАДТО КОМПЕТЕНТНІ В РОСІЙСЬКІЙ МОВІ
"На мовну ситуацію в Україні величезний вплив справила та частина історії, коли Україна перебувала в межах Російської імперії й інших держав – Речі Посполитої, Угорського королівства тощо. Різні групи зазнали серйозних обмежень. Наприклад, ми не можемо констатувати, що кримськотатарські діти мають рівні з іншими можливості і не обмежені в отриманні знань кримськотатарською мовою. Виражальний, і культурний, і мовний, і медійний ресурс для різних мов різний. Так склалася ситуація, коли є, реально, і привілеї, і обмеження. Хоча Конституція постулює, що їх не може бути.
Рівень мовної компетенції українців у сфері російської мови настільки високий, і ресурс забезпечення цих потреб [російської мови] такий великий, що в багатьох випадках він є противагою для ресурсів української мови. Створюється протиприродна ситуація, яка запобігає використанню української мови в багатьох сферах.
У багатьох частинах України встановлено привілей для російської мови. Так склалися історично – я не кидаю персонально камінь у чийсь город. Вони встановлювалися протягом століть, а особливо десятиліть. Тож закон повинен ці обмеження і привілеї врегулювати.
Вільний розвиток – це не тільки питання декларованого наміру; це ще й справа ресурсного забезпечення розвитку. Наприклад, вільний розвиток російської мови відбувається зусиллям російської держави, яка надає ресурс і поза межами російської держави – у вигляді телебачення, інтернету, культурних об’єктів. Щодо української мови, то, оскільки Україна є домом цієї мови і ніде поза Україною невідчужувані права українців на свою мову не можуть бути реалізовані, рівень зобов’язань держави перед цим народом, перед цим етносом, перед світовою цивілізацією – високий, щоб її ресурс був доведений до максимуму і міг гідно виглядати на тлі інших мов. Рівень відповідальності – найвищий".
(з виступу у КС)
Серед суддів, котрі активно висловлювали свою позицію, також був Василь Лемак із Ужгорода. Суддя дивувався: ну як можна говорити про дискримінацію людей українською мовою через 30 років після здобуття Незалежності? Вже виросло покоління – невже комусь забракло здібностей вивчити мову країни, в якій живеш?
Окрім того, Лемак у контексті розмови про русифікацію назвав добу СРСР – без усіляких суддівських евфемізмів – «радянською окупацією».
Звісно ж, втішатися двома днями дебатів у КС ще рано. Активна позиція окремих суддів не відображає опінії всього Конституційного суду. Більшість може міркувати інакше. Дискутують же переважно ті члени КС, котрі вже мають визначену позицію. Хто не здецидувався – той, напевно, мовчить. Отож обійдемося без прогнозів.
Ох
Українська журналістка, котра спеціалізується на правозахисній тематиці, військова волонтерка Ольга Решетилова після перегляду дебатів написала у Facebook: «Ох, яка дискусія зараз у Конституційному суді щодо закону про забезпечення функціонування української мови як державної. У такі моменти якась бере гордість за нашу державу, в якій, попри все, є майданчики та інституції, які можуть забезпечити гідну суспільну дискусію. Не про "кал" і не про "корабельні сосни". А про юридичні, історичні, міжнародні аспекти законодавчого забезпечення мовного питання», – похвалила Решетилова.
Полеміка в КС змушує висловити комплімент не лише у бік суддів. Доброго слова також заслуговують державні службовці щонайменше середньої, а, може, і вищої ланок, котрі від імені держави інституційно забезпечують захист національного інтересу там, де його раз-два може переважити політична кон’юнктура.
Перший ряд: Долженков, Новинський, Совгиря
Наприклад, представник директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства освіти Олександр Сич на суді висловив незгоду з поняттям дискримінації, як її інтерпретують позивачі. «Міністерство вважає – і доводило свою позицію у справі щодо конституційності закону про освіту, – що якраз незнання державної мови ставить людину в стан дискримінації. Адже будучи громадянином України, не володіючи на належному рівні державною мовою, особа не може повноцінно реалізувати весь спектр своїх конституційних прав і свобод», – зазначив він.
Голова Національної комісії зі стандартів державної мови Орися Демська запевнила, що Україна, «належачи до європейської цивілізаційної традиції, використовує типові для свого континенту правові механізми у сфері мови». А сам закон «слід розглядати в контексті європейської практики мовного планування».
Заступник директора Департаменту міжнародного права МЗС України Максим Кононенко взагалі вибив основний козир «опоблоків» і «опоплатформ», бо заявив, що Україна через невдалий переклад Європейської хартії регіональних мов або мов меншин помилково її інтерпретує. Ба й більше: сам заголовок перекладено неправильно. В оригіналі: European Charter for Regional or Minority Languages, Європейська хартія регіональних та мінотарних мов. «Ця невідповідність, очевидно, пояснюється тим, що український варіант, фактично, був скалькований з російського перекладу хартії, а не з англійського чи французького тексту, які є єдиними автентичними», – пояснив чиновник.
Да какая разніца? А велика! «Предметом захисту хартії є не меншини як етнічні та/або культурно визначені групи, а саме мови. На відміну від меншин, меншості не є усталеними спільнотами і можуть включати представників різних національних та етнічних груп», – обґрунтував пан Кононенко.
Представник МЗС поінформував, що Франція при ратифікації хартії висловила застереження: «Французька держава розглядає носіїв регіональних і мінотарних мов не як осіб, що належать до меншин, а лише як французів, які зберігають культурну спадщину і збагачують сучасну культуру Франції».
Павло Гриценко,
Директор Інституту української мови НАНУ
РУСИФІКАЦІЯ – ЦЕ МОВНЕ ОКАЛІЧЕННЯ
«Російськомовні громадяни» – це не юридичний термін. Це не термін власне лінгвістичний, який пояснював би сутність мовного явища. Це термін, який виник із політичних потреб, потреб максимального об’єднання усіх народів СРСР у момент, коли ця держава розпадалася. Треба було знайти певні важелі дальшого об’єднання. Ідеї «русского міра» ще не було, але на тому етапі давнішому це був фактично аналог. Те, що тепер називають «скрєпи».
Чи була підстава використати це як політичний інструмент? Була! Тому що до цього в Радянському союзі відбулася дуже глибока цілеспрямована русифікація. Русифікація – це процес заступлення, заміщення у різних функційних сферах інших мов мовою російською. Багато сфер виробничої, професійної діяльності, науки, освіти, міжнаціонального спілкування – все це було забезпечено виключно російською мовою. Пройшовши через російськомовну армію, молоді люди за два роки служби втрачали навики володіння своєю мовою. Відбувалося мовне окалічення народу. Оце сутність русифікації.
(з виступу у КС)
Окрім того, Конституційний суд залучив до провадження експертні висновки від низки державних інституцій і наукових установ, котрі підтвердили слушність мовного закону. Ці документи у перший день зачитав суддя Головатий.
Зокрема, у висновку Міністерства культури та інформаційної політики йшлося, що Україна зазнала потужного впливу русифікації. Концепція вищості російської культури базувалася «на прищепленні носіям української мови і культури почуття меншовартості». Існував стереотип про «престижну і прогресивну» російську мову. Уповноважена Верховної Ради України з прав людини підкреслила, що в законі «відсутні дискримінаційні норми за мовною ознакою не лише щодо російськомовних громадян, а й до інших громадян України з числа національних меншин». Експерти Національного інституту стратегічних досліджень зазначили, що «мовна ситуація в Україні є багатокомпонентною із неподоланими остаточно залишками мовної ситуації часів Радянського Союзу».
Пікет під КС
Водночас офіційна представниця Верховної Ради в Конституційному суді, депутатка «Слуги народу» Ольга Совгиря висловлювалася критично до закону. Основна точка, на котру вона тиснула, – це зауваження до мовної статті закону про освіту від Венеційської комісії. «Просимо перевірити положення закону про забезпечення функціонування української мови як державної на відповідність Конституції України, з урахуванням позиції, яка висловлена в висновку Венеційської комісії», – зазначила Ольга Совгиря.
Натомість представник Президента Федір Веніславський підтримував закон. Він підкреслив, що захист мов меншин узагалі не є предметом закону про державну мову, і нагадав, що парламент планує розглянути окремий. При тому запевнив, що сам Володимир Зеленський не вбачає підстав для скасування закону.
Веніславський поділився з учасниками засідання, що колись сам зазнав дискримінації за мовною ознакою. Шукав житло в Харкові – орендодавці йому відмовили: «Мы бандеровцам житло не надаем».
10.07.2020