Чи не час вже НАТО пригадати, для чого створювався цей блок? Якщо Альянс не на словах, а на ділі не підніме свою сумарну обороноздатність, не перестане вестися на кремлівські провокації та блеф, то раніше чи пізніше російська аґресія проти держав-членів стане реальністю.
Скільки часу є ще в Північноатлантичного Альянсу? Максимум десять років на радикальні реформи й потужні заходи нарощування боєздатності. Саме стільки часу відвів західному військовому блоку видатний британський політолог, почесний професор багатьох світових університетів доктор Джуліан Ліндлі-Френч.
«Не пізніше 2030 року НАТО повинне продемонструвати свою здатність боротися і там самим запобігти новій світовій війні у великому масштабі та змогти підтримувати союзну першу лінію опору на півдні Європи, що може виявитись необхідним в умовах катастрофічного колапсу країн Близького Сходу та Північної Африки (MENA – Middle East and North Africa)», – написав професор у своєму свіжому блозі «Чому НАТО потребує нової стратегічної концепції» (Why NATO needs a new Strategic Concept).
На його переконання, ситуація в світі розвивається прискореними темпами, але, на жаль, у хибному напрямку. І саме в таких умовах на Альянс як на ґлобальну силову структуру покладається особлива відповідальність. До якої він поки що, слід визнати, не готовий, оскільки його стратегічна концепція застаріла й вже не відповідає викликам часу. Тому конче необхідно виробити нову стратегічну концепцію, причому якомога швидше.
Зрештою, НАТО мало би її виробити вже давно. Утім, хоч як це прикро визнати, в середовищі країн-членів бракує внутрішнього консенсусу щодо евентуальної форми цієї концепції.
Професор Ліндлі-Френч бідкається, що багато країн-членів вдаються до страусової тактики запихання голови в пісок. А тим часом поглиблюється криза Альянсу, пов'язана зі зростаючим тиском на збройні сили США в інших частинах світу та відмовою європейців брати більший фінансовий та військовий тягар власної безпеки на свої плечі.
«Чому вироблення нової стратегічної концепції настільки складна для Альянсу справа? Бо занадто багато політичних лідерів Заходу курйозним чином не здатні зрозуміти масштаби загрози, яка виникає, та її наслідки для євроатлантичного простору. Що ще гірше, велика політична тенденція у багатьох країнах Альянсу полягає у тому, щоб відгороджуватися від політичного порядку денного. Військовий підйом Китаю, небезпечний мікс економічної нестабільності з надмілітаризацією в Росії, наближення нової ери військових технологій, розмивання системи, заснованої на правилах, токсичне поєднання демографічних змін, фундаменталізму та фраґільності держав MENA, США, які перебувають під чимраз більшим тиском боргів, тож змушені переглядати свої зовнішні зобов'язання, все це вимагає, аби НАТО не просто адаптувалося, а перевантажилося (reset). А тут ще й COVID-19. Вироблена 2019 року військова стратегія НАТО була критично підірвана кризою. Тому НАТО конче потрібно зрозуміти і продемонструвати свій вплив на боротьбу з COVID-19, на цілі, способи та засоби захисту Альянсу, на стримування супротивників та просвітницьку діяльність» – вважає Джуліан Ліндлі-Френч.
Відтак настав час, аби еліти країн-членів НАТО відмовилися нарешті від політики ілюзії єдності, організовуючи приємні фотосесії та публікуючи красномовно виписані спільні комюніке. Потрібно приймати виклики часу та шукати відповіді на загрози, які виникають.
Ліндлі-Френч навів показовий приклад з французьким корветом, який у рамках місії НАТО патрулював лівійське узбережжя. Мета місії – не допустити прибуття озброєнь до Лівії, щодо якої існує збройне ембарго. Нещодавно у французького корабля виник інцидент з турецьким судном. А Туреччина, нагадаємо, бере активну участь у лівійській громадянській війні на боці міжнародно визнаного Уряду національної злагоди (УНЗ). Французи намагалися зупинити й обшукати турецький корабель, а той мало що не підпорядкувався наказу, то ще й тричі взяв на приціл французький корвет. Нагадаємо, що Франція й Туреччина є союзниками з блоку НАТО. Французи намагалися врегулювати цю ситуацію через Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі, що в бельгійському Монсі. Проте й там не мали готових рецептів залагодження ситуації. Відтак Франція плюнула на все й вийшла з лівійської місії.
Цей інцидент дав підстави французькому президентові Емманюелеві Макрону знову заговорити про «мозкову смерть» НАТО і звинуватити Туреччину в безвідповідальній та агресивній політиці в Східному Середземномор'ї та Лівії зокрема. Турецька ж сторона теж не забарилася з відповіддю. Речник правлячої Партії Добробуту Омер Челік (Ömer Çelik) заявив, своєю чергою, що у Лівії Франція «вчиняє злочин», оскільки підтримує путчиста – фельдмаршала Халіфу Хафтара, котрий хоче скинути визнаний ООН УНЗ. Також Челік закинув французам, що, критикуючи втручання іноземних сил в Лівію, вони ретельно уникають згадки про Кремль, вдаючи, що ПВН «Ваґнера» не має зв’язку з вищим російським керівництвом.
Але не будемо далі заглиблюватися в турецько-французьку сварку. Згадка про неї потрібна лише для ілюстрації доволі відчутних внутрішніх суперечностей, які, на жаль, продовжують роз’їдати єдність НАТО. Не сприяють щільності північноатлантичних лав і постійні докори в бік європейських країн-членів з вуст лідера Сполучених Штатів Дональда Трампа. Те, що він ухвалив рішення вивести з Німеччини частину американського контингенту, ще більше послабить Альянс у Європі та підвищить російську загрозу.
І все це відбувається на тлі, коли Росія нарощує свій військовий потенціал і зміцнює вертикальну владну структуру. Результати загальноросійського референдуму щодо конституційних змін ще більше підсилили позиції Володимира Путіна. А він не перестає лякати росіян зовнішньою загрозою, оскільки усвідомлює, що саме таким чином здатен мобілізувати електорат навколо своєї особи.
Доктор Джуліан Ліндлі-Френч відводить НАТО на радикальні реформи 10 років. Чи не занадто оптимістично?
