Півстоліття тому, 22 січня 1963 року, Німеччина та Франція підписали історичний Єлисейський договір. Цей момент став епохальним у складному процесі примирення двох народів — здавалося б, одвічних ворогів.
З назви документу виходить, що підписано його у Парижі, в Єлисейському палаці — резиденції французького президента. Через 18 років після Другої світової війни Франція та Німеччина домовились консультуватися між собою з усіх важливих питань зовнішньої політики, оборони, освіти та культури. Договір передбачав регулярні зустрічі між головами урядів, міністрами, іншими високими посадовцями обох країн. Так давні вороги перетворилися на партнерів. Лідери держав, бундесканцлер Конрад Аденауер і президент Шарль де Ґолль, давали світові позитивний меседж і приклад для наслідування.
«Моє серце переповнене радістю, а моя душа — вдячністю», — патетично промовив де Ґолль німецькою кілька хвилин по тому, як поставив підпис під документом. Свідки розповідають, як господар зустрічі поцілував і щиро обійняв німецького гостя. Аденауер, заскочений такою ласкавістю, зумів витиснути з себе лиш одну фразу: «Після цього я не маю що додати…»
Піонери примирення
Процес політичного зближення між двома країнами почався кількома роками раніше. Вирішальну роль у ньому з французького боку відіграли Робер Шуман, міністр закордонних справ у 1948–1952 роках і, звичайно ж, Шарль де Ґолль, легендарний лідер «Вільної Франції» під час війни, а потім президент (1959–1969). У німців уся слава належить Конраду Аденауеру, бундесканцлеру ФРН (1949–1963) і міністру закордонних справ (1951–1955).
Підписуючи Єлисейський договір, багаторічний канцлер усвідомлював, що завершує політичну кар’єру. Тож, з одного боку, бажав залишити наступникові чітко окреслені напрямки зовнішньої політики Німеччини, з іншого – намагався протидіяти планам де Ґолля: щоби Париж і Бонн спільно відмежувалися від політики Сполучених Штатів і НАТО.
Спільна візія Європи
Попри цю останню розбіжність, обох лідерів єднала спільна візія сильної Європи, яка мала діяти на міжнародній арені не супроти США, але незалежно від американців. Такий сигнал вони не раз надсилали сусіднім країнам.
У липні 1962-го Аденауер відбув цілий тиждень у Франції. Спільно з де Ґоллем він відвідав славетний катедральний собор у Реймсі, меса в якому ще більше зміцнила взаємини цих двох ревних католиків. У вересні того самого року Шарль де Ґолль відповів візитом до Федеративної Республіки.
Ті візити засвідчили прагнення до примирення. Виступаючи на зустрічі з німецькою молоддю в Людвиґсбурзі, французький президент звернувся до неї мовою Ґете: «Я вітаю вас, бо ви – молоді німці, тобто діти великого народу, який іноді в історії допускався великих помилок, але який подарував світові великі духовні, наукові, художні й філософські цінності».
Суперечки в німецькому політикумі
Але процес примирення не був аж таким простим, як нині нам це здається. За тиждень перед підписанням Договору в німецькому політикумі завирували пристрасті. Їх спричинила відмова де Ґолля від пропозиції, аби й Велика Британія дістала членство в Європейському Економічному Співтоваристві (ЄЕС). Багато депутатів Бундестаґу вбачали загрозу для ЄЕС у вимозі Парижа, аби західні німці визначили для себе: стоять вони на боці Франції чи на боці Сполучених Штатів і Великої Британії.
Та попри все Конрад Аденауер зумів використати свій безсумнівний авторитет. Врешті-решт, 16 травня 1963 року Бундестаґ схвалив договір переважною більшістю голосів. Щоправда, депутати зажадали, аби в преамбулі чітко вказати, що Єлисейський договір не ставить під сумнів жодну попередню міжнародну угоду Німеччини. Таку преамбулу можна було інтерпретувати як критику політики де Ґолля. Адже Федеративна Республіка прагнула налагодити партнерство як з Францією, так і зі США та НАТО. Все ж 14 червня того-таки року договір ратифікували й Національні Збори Франції.
Перевірений часом
Тодішні критики договору стверджували, що міжнародні угоди переважно довго не тривають. Дехто метафорично порівнював Єлисейський договір з трояндою, яка невдовзі зів’яне. Аденауер, сам завзятий садівник і квітникар, так зреагував на ці слова: «Троянда (а я на цьому трохи знаюся) — це одна з найстійкіших рослин, які лиш існують».
І мав рацію. Єлисейський договір досі залишається центральним документом франко-німецького примирення, відправною точкою для дальшої співпраці. Після 1988 року французи й німці створили спільні органи: Раду оборони, Економічну та Фінансову раду, Раду з питань культури та Раду захисту природного довкілля. На базі німецько-французької військової бриґади вирішено створити Єврокорпус. Окрім німців і французів, до нього ввійшли військовики з Бельгії, Іспанії та Люксембурґу. 2016 року до них мають долучитися представники Війська Польського.
Наступники Аденауера та де Ґолля (як-от Гельмут Шмідт і Валері Жіскар д'Естен, Франсуа Міттеран і Гельмут Коль, Ґергард Шредер і Жак Шірак) свого часу теж утворювали політично важливі дуети. Для них Єлисейський договір правив за джерело натхнення і стартовий пункт у справі поглиблення європейської інтеграції.
Найуспішнішою виявилася започаткована 1963 року програма німецько-французького молодіжного обміну. Завдяки їй мільйони молодих німців і французів нав’язали тісні й тривалі контакти.
Єлисейський договір став моделлю для польсько-німецького Договору про добросусідство, дружбу та співпрацю (1991), а програма німецько-французького молодіжного обміну надихнула створити подібну програму обміну між молодими німцями й поляками.
Політики-ентузіасти з України й Польщі пробували прикладали аналогічні лекала примирення й до наших двох країн. Та наразі такого успіху, як у двох попередніх прецедентах, навіть близько не вдалося досягти.
23.01.2013