1.
почекаю коли вже кропива
зацвіте під зубчастим листком
коли в перестиглих сливах
мушва запасеться медком
коли яхти покинуть причали
наздогнавши нічний приплив
щоби під вітрилом чалим
дельфін поруч з нами плив
щоби запливли в Массачусетс
дві субмарини китів
щоб можна було їх почути
-як вітром розхитаний дім-
щоб бачити їхню присутність:
чавунні ковші хвостів
їх плавники латунні
-в китих і підплилих китів-
щоб знати що ми вже у серпні
щоб знати що ми – не кити
що в нас – як горішок – серце
а в них – на пів яхти
коли відцвіте вже кропива
кашкою цвіту й крупи
кити перевдягнуться в крила
й зелену робу кропив
в бурштиновім стиглому небі
над скупченням яхт і човнів
прощальні кити серпневі
-летять і летять домів
2.
коли кити підпливають до берега
щоби лягти на ньому кістьми
вони помічають чийсь дім і дерево
жінку що грається із дітьми
можливо кити належать до секти
адвентистів китового сьомого дня:
вірять що саме в цю середу
їхніх душ шумовидна піна
потрібна піску й горі поза домом
тому й чекають на вечірній приплив
-селищний порт з поіржавленим доком
паля на яку всівся мартин
два-три човни перевернуті днищем
кілька рибальських ветхих хаток
літніх кущів кореневища
з кронами квітів – ось і Монток–
з берега видно поблискують вудки
десь там поодаль гудить пором
але кити – мов схопились за руки –
з моря вистрілюють – як горох –
на прибережну смужку піщану
і застигають немов валуни
може й відспівані тими дощами
що за ними зранку прийшли
може тому що вдягати їм крила
не дозволяв їх пресвітер-кит
і тепер вони берег накрили
розчепіривши плавники
а то би летіли собі як інші
помічаючи дім – жінку з дітьми
і ніколи б у цьому вірші
не лягли на берег кістьми
20.06.2020