Джерело проб’є персть – а ріка
народить лисицю, а та побіжить.
Ріка закотить свій лівий рукав,
а лисиці зимовий жир
спласне, бо вона шукає нору,
шукає мишей-польовок, поживу.
їй потрібно оббігти гору,
нелегко ж з зимовим жиром.
Ріка тим часом береги крижані,
заллє водою й підтопить городи:
відчує риб, що зимують на дні,
їх плавники і свою прохолоду.
Тому я залишаю ріці ріку,
Мені поодаль проблисне хутро
крізь пелену туману тонку
і зникне між хащами хутко.
Якою б тепер ріка не була,
яку б лисицю вона б не зродила,
сірувату, як сіра зола,
чи руду, яка щойно зронила
при узбережжі черлену тінь,
у якої виросли голоду крила:
і сірій, і тій рудій
чутно, що рушила крига,
що потрібно зиркати на течію,
що мус шукати поживу,
бо лисицями, звісно ж, з ріки стають –
інколи з віршів.
Можливо.
28.02.2026