Кілька слів про рускій театр.

 

[Письмо надіслане зі Стрия.]

 

Від 15 цвітня с. р. гостив в Стрию наш театр через місяць до 15 мая і дав за той час 16 представлень. Гадаю, що не від річи буде подати бодай коротке та побіжне справозданє про теперішні сили артистичні нашого театру, єго репертуар, та про вражінє, яке зробив він на Стриян.

 

Зачнїм від репертуару. О оперетках чужих як Йонатан, Синобородий, Мікадо і т. и., дальше оперетках народних як Запорожець за Дунаєм, Вихованець, котрі знані вже нашій публицї, згадаю хиба се, що виставляє их наш театр під кождим майже взглядом знаменито.

 

Крім того виставлено нову оперу Лисенка "Утоплена" з лібретом Старицкого а сюжетом позиченим у Гоголя. Що-до музикально вокальної части сеї опери (хоч по моїй думцї тяжко властиво назвати "Утоплену" оперою), то має она лише деякі нечисленні гарні місця, якими безперечно суть хор мішаний а також і дует в першім актї котрі з цїлої опери найбільше подобають ся. Русалки та их спів в остатнім актї якісь надто сонливі і не дуже пригадують русалок Днїпрових, що з хихотом, криком виринають з води на псоти, сміхи, игри та на приманюванє ними молодих козаків до себе. Що-до змісту, то поминувши не конче щасливе залицюванє батька і сина до одної дївчини, вражають надто довгі монольоґи, що розривають більше акцію, нїж мали-б єї скріплювати і вкінци виходить на те, що в цїлій штуцї далеко більше деклямації, чим співу і музики. Взагалї цїлість та ще до того на малій сценї, не виходить добре, і належало би бажати, щоби тая штука була зовсїм усунена з репертуару.

 

Що-до драм, то з ориґінальних наших згадати би хиба належало в першій лінії о преміованих на передторічнім конкурсї видїлу краєвого, — а суть ними "Катря Чайківна" Н. Кибальчачевої, "Мужичка" К. Писанецкого і "Украдене щастє" Д-ра Ив. Франка.

 

З драм тих найменше подобалась Катря Чайківна, дарма, що преміована она першою премією. Тема порушена в тій драмі досить цїкава і ориґінальна. Панянка влюбляєсь в паробка, виходить за него за муж але-ж в дальшім житю починають ся озивати діссонанси, більше може з єї вини, як єго, а радше з вини их обоїх, як хто се собі понимати хоче. Кінчить ся драма на сїм, що муж проганяє жінку з своєї хати до єї "паньского порідя". Подобати ся можуть в драмі поодинокі сцени, гарні самі собою, та поодинокі уступи щасливо додумані. Так щож, коли цїлість так якось повязана з собою, так одним словом нещасливо або без зрозуміня сценізованя і через се всякій ефект ослаблений, що на сценї цїла штука мусить зле вийти, єсли вже не перепасти. Драма сама собою, по моїй думцї, дуже интересна до читаня, але на сценї в тім укладї вийде неудачно.

 

Лїпше виходить "Украдене щастє", а найбільше з всїх трех преміованих драм подобаєсь "Мужичка". В побіжнім справозданю то й годї розписуватись хоть що троха більше над кождою штукою, тим більше, що про повисші конкурсові драми були вже поміщувані рецензії.

 

Згадати однак треба про нову, гарну драму з репертуару нашого театру, а єсть нею "Нещасне коханя" А. Манька. Тема досить звичайна в драмах — уведена та відтак покинена дївчина — але переведена справдї по майстерски з цїлим зрозумінєм і знанєм сцени і вимогів сценічних, словом сценізовава як не мож лучше.

 

Згадаю ще про Судермана "Честь", що знаменито виходить на сценї нашого театру, — а відтак про ефектовву драму з польского толковану "Хата за селом" або "Циганка Аза", котру виставив наш театр першій раз в Стрию, а котра з кождого погляду на довго лишить ся сензаційною окрасою репертуару.

 

Дальше подобалась незвичайно комедія д-ра Франка "Учитель", ориґінально обдумана і добре до сцени приноровлена. Єсть се комедія характерів радше, як ситуацій, вірно малююча характери, понятя і відносини "Бойків" з запалого гірского села і долю сїльского учителя, в той запалий кут засланого. Поодинокі сцени визначають ся природним, ясним гумором, то знов показує нам автор из сумної, прикрої сторони темноту і невірість нашого гірского народу. "Учителя" мож зачислити певно до найлїпших сценічних творів дра Франка.

 

(Дальше буде.)

 

[Дѣло, 05.06.1895]

 

(Дальше.)

 

А тепер слів кілька про наших артистів.

 

Зачнїм від сил cпiвниx. Оперетка, а навіть опера виставляєсь справдї так, що і на столичній сценї можна би вдовільнити. От приміром хоть би "Запорожець за Дунаєм" або "Вихованець" виходять в вокальній части знаменито і то не лиш сольові партії але що більше і хори; взагалї всї найменші ансамблї виконані старанно і випадають гарно і гармонійно.

 

Одну увагу належить зробити що-до обсади роль. В "Запорожци" грає молодицю козачку п-на Фіцнер, а грає єї що не мож лучше; видно, що такі ролї молодих жінок виходять у неї найлїпше, тож дивуватись треба, длячого не віддано їй ролї молодої вдови в "Вихованци", в котрім дуже доброю дївчиною Олесею була би п-нї Лопатиньска. — Що до инших опереток, то визначаєсь в них знаменитою грою і милим голосом п-на Фіцнер; панї Лопатиньска грає рівнож дуже добре, а володїє при тім сильним голосом, повним і певним в високих тонах, — яко Сафі в "Бароні циганьскім" була впрост незрівнана. — Своїм альтовим сильним голосом подобає ся п-на Радкевич, котра дає запоруку на дуже добру співачку.

 

З мужеских сил найлїпшим артистом в оперетцї єсть п. Ольшаньскій, котрий кожду свою ролю віддає викінчено, як в части вокальній так і під взглядом гри. — П. Ольховому приходить ся витикнути богато блудів а радше сказати недостатків в грі і рухах на сценї, хоть співні єго партії при досить сильнім голосї виходять часто не зле. Передовсїм належить старатись о гладку вимову, що чейже при упірній пильности все осягнути можна, а єще лекше єсть виробити собі бодай які-такі рухи на сценї а не стояти все неподвижно, без найменшої гри, вже не кажу фізіоґномії, але важнїйших бодай рухів. — В хорах визначаєсь хорошим басовим голосом п. Рубчак, бажати-б єму годилось справдї виробленя на доброго співака. — Додати належить, що орхестра театральна під кaпeльмiстpoм п. Долістою вивязує ся з своєї задачі дуже добре.

 

Що-до драматичних сил то тії стоять рівнож високо, а се тим більше подивляти належить, що майже одні і ті самі артисти виступають одного дня в оперетцї, другого знов в драмі. З артистів заслугують тут передовсїм на увагу пп. К. Підвисоцкій, Янович, Лопатиньскій, з артисток п-нї Підвисоцка і п-на М. Слободівна.

 

П. Підвисоцкій віддає кожду свою ролю викінчено, почавши від схарактеризованя ся, рухів аж до найменшої подробицї. Можна часом не згодити ся зі способом интерпретації артиста сего або иншого типу, але-ж признати належить що кождий тип виходить у него вповни скінчений. Чи то батько в "Нещастнім коханю", чи знова "дурний Янко" з "Циганки Ази" — вийдуть у п. Підвисоцкого зі зрозумінєм і справдї артистично.

 

П. Яновичеви можна би зробити кілька уваг, именно що-до так званої манери в грi. Артист присвоїв собі оден спосіб рухів, вимови, наголосу, котрого уживає переважно в кождій своїй роли, що не все чейже виходить як грі єго так і штуцї в користь. Се впадає в око особливо, коли видить ся П. Яновича в кількох різних ролях де в кождій представляєсь відмінний, різний тип. Для артиста тої міри, як п. Янович, ся увага, гадаю, може послужити, бо самому тяжко здати собі добре справу з власної гри, а відомо се єму певно, як небезпечно для артиста попасти в шабльон і як на кождім кроцї сего передовсїм треба вистерігати ся. — Впрочім виходять і найтруднїйші ролї у п. Яновича добре; на примір Тумрія в "Циганцї Азї", одну з найтяжших роль сеї драми, віддав він зі зрозумінєм а в деяких сценах з правдивим артизмом.

 

Подібно віддав свою хоть меншу ролю в тій драмі п. Лопатиньскій, котрий вирабляєсь взагалї на знаменитого артиста і о скілько можемо судити має всякі до того услівя. В дoтeпepiшнім репертоарі мало має п. Лопатиньскій роль відповідаючих єго талантови. З тих роль, в яких виступав в Стрию, піднести передовсїм належить ролю Гойнека в Судермана "Чести", з котрої вивязуєсь п. Лопатиньскій дуже удачно.

 

З артисток драматичних на повне признанє заслугує п-ї Підвисоцка, котра єсть незрівнана в характеристичних ролях сїльских жінок-цокотух. Паню Підвисоцку досить побачити в "Мужичцї" в роли Перепетуї Брусевички, просфирнї, — якій знаменитий тип творить з неї артистка своєю грою. Аж мороз чує ся під шкірою слухаючи того потока слів, якій виливаєсь з уст цокотливої жінки, так і бачиш перед собою правдиву цокотуху-бабу, сварливу, обмавляючу всїх, що свому дорослому вже синови не позваляє і ворушитись без себе а так само над всїми верховодити хоче. — З яким медовим усміхом обмавляє она кождого а піддобрює ся знов богатій поміщици з котрою гадає засватати свого сина. Панї Підвисоцка артистично віддала ту ролю, під кождим взглядом. — Подивляти лиш гру цїлої єї фізіоґномії, єї усміх і тон бесїди, коли піддобрюючи ся до поміщицї Варецкої та обмавляючи всїх перед нею, повтаряє що кілька слів: "так, так моя панї солоденька". В таких типових, характеристичних ролях єсть панї Підвисоцка незрівнана.

 

В ролях раr ехсеllеnсе драматичних правдивою артисткою єсли вже не єсть тепер то бодай в коротцї обіцює бути панна М. Слободівна. А має до того всякі услівя. Кожду свою ролю віддає зі зрозумінєм, рухи на сценї природні, спокійні і тим власно чаруючі, так само природною і спокійною єсть і гра артистки і се уважаю за найбільшу єї прикмету, що нїколи не попадає в непотрібний екзальтований патос, чим найбільше звичайно грішать драматичні артистки. Тою самою дорогою дальше допровадить п-на Слободівна з певностію до правдивого артизму...

 

В драматичних ролях виступили також і наші симпатичні співачки панї Лопатиньска і панна Фіцнерівна. П-ї Лопатиньска піднялась таких тяжких роль, як Анна в "Украденім щастю", Мужичка і Циганка Аза. Перша роля не вийшла корректно і на будуче повинна переймити єї п-на Слободівна — друга роля в "Мужичцї" випала майже зовсїм поправно а з незвичайно тяжкої ролї Циганка Аза вивязалась п-нї Лопатиньска знаменито, сотворивши скінчений тип, повний демонічної сили і справдїшно високого артизму. — Панна Фіцнерівна виступала в трох більших драматичних ролях, а именно яко "Варецка" в Мужичцї, яко Катря Чайківна і яко "Альма" в "Чести". З тих ріль вийшла найкрасше роля Варецкої в Мужичцї. Артистка дала тут справдї скінчену креацію світової дами-кокети і доперва завдяки їй сама драма представляє ся зовсїм красше, як се було при попередній обсадї. Роля Альми випала також бездоганно, однак роля Катрі Чайківної не відповідає вдачи артистки, хоч треба признати, що п. Фіцнерівна трактувала єї вельми совістно.

 

(Дальше буде.)

 

[Дѣло, 06.06.1895]

 

(Конець.)

 

Описав я коротко і, розумієсь, лише пoбіжнo свої спостереженя над нашим театром і таке менше-більше вражінє зробив він на всїх Стриян. А вражінє се взагалї єсть лише надзвичайно користне. Гадаємо, що рідко коли стояв наш театр на тій висотї, що тепер. Признанє за се належить ся в першій лінії видїлови "Рускої Бесїди", що переняв на себе заряд театру, а особливо п. Ґуляєви, котрого старанєм і трудам в початках, як театр взяла "Бесїда" у власний заряд, головно завдячити належить користний розвій так важної народної институції. Повне признанє належить ся і всїм нашим артистам, котрі своїм патріотизмом, дбалою працею та незвичайно коректним поведенєм високо підіймають прапор рускої штуки.

 

Коли бачить ся сей відрадний стан нашого театру і щиру охоту між артистичною дружиною — то мимохіть насувають ся деякі гадки що-до дальшого веденя нашої сцени, а то именно з огляду на репертоар. Обовязком нашої сцени єсть передовсїм присвоювати собі всї добрі народні штуки і виставляти не лиш нові, але і з давнїйших такі річи, котрі мають правдиву літературну і артистичну стійність. Так н. пр. годилось би відновити драму Старицкого "Не судилось", комедію Квітки "Шельменко наймит" і т. п. Однак самі народні штуки не виповнять репертуару і не дадуть єму пожаданої різнородности. Длятого треба нашому театрови доконче добрих творів переведених, і то як в драматичнім так і музикальнім репертуарі.

 

В драматичнім репертуарі належало би пробувати виставляти річи поважнїйші, як н. пр. драматичні твори Островского, Потїхина, Шилєра, Ґуцкова, Ибсена, Бєрнзона, Судермана і ин. Знаємо, що між молодшим персоналом єсть охота виставити драму Ґуцкова "Урієль Акоста", котрої вповни удачний переклад виготовив п. Лопатиньскій. В бібліотецї театральній почивають від довших лїт переклади драми Сарду "Вітчина", Потїхина "В сїти судьби", Ибсена "Ворог народа", Островского "Буря" і ин. Пожадано було би, щоби театр наш взяв ся виставляти ті твори, а се вплинуло би знаменито на образованє і рутину артистів та розвій самої сцени. Пожадані були би також вистави добрих світових комедій. На язик переводів треба дуже уважати, бо деякі з новійших переводів (пp. Циганка Аза) не суть зовсїм удачні.

 

В репертоарі опер взглядно опереток пожадана була би також зміна. Сучасні оперетки, що суть новостями столичних театрів, суть майже без виїмки такою дрянею, що шкода сил і часу на их вивченє а грошей на виставу. Давнїйші оперетки, які виставляють ся у нас, як н. пр. Барон циганьскій, Дзвони корневільскі і Мікадо визначають ся гарною музикою і длятого публика слухає их з приятностію, але такі оперетки як Йонатан, Пташник і т. п. не дають нїякого артистичного вдоволеня, а вивченє их вимагав богато часу в труду так, що не о много більше стояло би вивченє лекших опер поважнїйшого крою. Длятого підносимо гадку, чи не було би добре, щоби наш театр замість вчитись нові опереткові нїсенїтницї, забрав ся до науки лекших опер поважнїйшого крою, а то передовсїм славяньских, як н. пр. "Prodana nevesta" Сметани, а дальше подібних опер россійских та польских композиторів. Такі опери становили би не меншу атракцію, як чужі оперетки, а сцену нашу підняли би висше о цїле небо. При виставах таких опер можна би в більших містах користати з орхестр войскових, а єсли би показала ся потреба дотеперішну орхестру театральну збільшити постійно о кілька сил, то думаємо, що й се не лежить вже нинї в сфері неможливости.

 

Гадки ті піддаємо світлій розвазї видїлу Рускої Бесїди у Львові.

 

Театр наш лишив в Стрию, як вже сказано, дуже малий спомин. Стрийскі Русини задержала єго самі о тиждень довше, як було з гори оповіщено і ледво-ледво віддали єго в братні рамена гостинного Жидачева. Та ще й опісля Стрияне їздили на представленє до Жидачева, хоч зі Стрия до Жидачева єсть чотири милї дороги кінної. Пращаючись з театром, бажаємо єму найкрасшого поводженя, на яке вповни заслугує, та кличемо з тугою: До скорого побаченя!

 

[Дѣло, 07.06.1895]

 

07.06.1895