Послїдними часами помістили деякі ґазети рускі широкі статьї про справи руско-народного театру, а властиво про невідповідну управу театру теперішним видїлом львівскої "Рускої Бесїди". Борба розгоріла на цїлій лінії, а поведено єї після всяких правил стратеґії. Форпости зачали перестрілку, а опісля до зведеня головного бою виступила і артилєрія. По новинках "надісланих з провінції" прийшла черга на вступні статьї "Буковини", писані "фаховим" пером. На поміч "Буковинї" поспішила "Народна Часопись", але позаяк звістно, що "мудрагель, що курупатку зїв" мусить бути дотепнїйшій від "фахового" писателя, а впрочім і близше стоїть при головнім штабі, де укладає ся плян кампанії, то й "Народна Часопись", пережуваючи статьї "Буковини", пододавала від себе такі замітки, з котрих стало видно, яка цїль тої великої ревности для справи pycкoго театру. "Нар. Часопись" натякнула вже й про субвенцію краєву для театру..., котра, мовляв, не повинна бути в руках "наших політичних" противників. Вірним союзником обох рептільок показав ся ще й "Галичанин", перепечатуючи що "цїкавійше" і додаючи від себе цинічні замітки. От і розвела ся, як каже "Правда" затираючи руки — жива розправа дневникарска з причини управи руско-народного театру.
Видїл Рускої Бесїди вже при появі перших новинок, старав ся пояснити справу в письмі до редакції "Буковини", але не найшовши у неї місця для своєї оборони, помістив в "Дѣлї" заявленє, в котрім назвав всї напасти "клеветою і напастію". У відповідь на се появили ся "факти", представлені так хитро, що могло здавати ся, мов би видїл "Рускої Бесїди" не мав нїчого пильнїйшого до роботи, як розбити дружину театральну і... — що дальше мало наступити, сего вже не вмів доспівати анї фаховий реґістратор фактів "Буковини" анї интерпретатор з "Народної Часописи". Вже з того одного можна би оцїнити важкість тих ревеляцій, бо коли вже аж факти стверджують лиху господарку видїлу якогось товариства, то мабуть дуже легко виказати, до чого стремить остаточно таке поступованє і яке значінє може мати оно в загальній справі руско-народній. Коли того всего нема, то кождий неупереджений мусить уважати все те — напастію.
Але ми на тім не перестали. Ми зажадали від видїлу Руск. Бесїди информацій і пояснень на кождай факт, піднесений "Буковиною". Видїл Р. Бесїди радо вдоволив нашому бажаню, запросивши нас на засїданє з дня 23 с. м., на котрім як раз обговорювано ті мнимі факти. Розглянувши ся в актах, котрі під теперішнім референтом ведуть ся з незвичайною, а навіть можемо сказати, з небувалою доси точностію у видїлї — мусимо з всею рішучостію заявити, що ті всї факти суть не то покручені або перекручені, а просто неправдиві. Впрочім найлїпше свідчить о правдивости фактів спростованє, яке вислав видїл товариства до "Буковини" і "Народної Часописи". Спростованє се (а подаємо єго в цїлости длятого що читаюча публика буде могла з него виробити собі погляд також о роблених закидах і видвиганих "фактах") звучить так:
1) Неправдою є, будьтоби Видїл "Рускої Бесїди у Львові" дав нагло і без причин димісію п-ї Стечиньскій; видїл порішив вправдї на засїданю своїм з дня 21 вересня с. р. звільнити п-ю Стечиньску з обовязку касієрка руско-нар. театру, але доперва з 1 сїчня 1897, отже не нагло, бо на три місяцї наперед, анї без причин, бо заходили до того вельми оправдані причини стисло звязані з добром руско-нар. театру, а що п-ї Ст. була звільнена з днем 5 падолиста с. р., то стало ся се на єї власне жаданє, надіслане видїлови під днем 26 жовтня с. р.
2) Неправдою є, будьтоби коли небудь і хто небудь з членів дружини театральної просив видїл о "помилуванє вдовицї".
3) Неправдою є, будьтоби видїл розганяв членів труни театральної, бо видїл димісіонував тілько одного, п. Стадника, з причини, що той дїлав розмисльно в некористь руско-нар. театру. Всїх инших членів звільнив видїл на власне их жаданє; п. К. Підвисоцкого, котрий теж просив (22 серпня с. р.) о звільненє з днем 1 жовтня с. р., звільнив видїл з днем 15 вересня, т. є. о 15 днїв скорше, з причин, яких годї публично пояснювати. Справу уступленя п-ва Лопатиньских пояснив видїл на надзвичайнім публичнім засїданю з дня 21 цвітня с. р., на котре були запрошені усї члени тов. "Руска Бесїда", котрі вислухавши справоздань видїлу і переглянувши усі дотичні акти, одобрила поступованє видїлу.
4) Неправдою є, будьтоби капельмайстер Доліста був примушений взяти димісію за для шорсткого поступованя видїлу, бо пок. Доліста западаючи вже в р. 1895 частїйше на горляну хоробу, опустив дружину руско-народного театру в лютім с. р. з поводу тої хороби, почім виїхав на клініку до Кракова, на яку цїль удїлив єму видїл запомогу, хоч пок. Д. не був вже членом дружини театральної; Доліста помер дня 30 цвітня с. р. по довшій і тяжкій хоробі, як посмертна картка свідчить.
5) Неправдою є, будьтоби "видїл коли небудь для розслїду приватного житя акторів висилав окремих комісарів чи делєґатів", бо делєґати видїлові і місцеві розслїджували тілько справи, стоячі в звязи з добром театру.
6) Неправдою є, будьтоби видїл відбирав управу від п-а Лопатиньского, так як п. Лоп. сам се просив письмом своїм з дня 2 марта с. р., котре звучить: "Стрітивши на становиску управителя театру брудні махинациї зі сторони членів дружини театр. і брак довіря зі сторони видїлу, прошу звільнити мене з наложеного на мене обовязку управителя."
7) Неправдою є, будьтоби п. Вороний коли небудь був управителем руско-народного театру.
8) Неправдою є, будьтоби видїл відобрав управу від п. Касиненка. Причину уступленя п. Кас. з управи а рівночасно з дружини руско-народного театру і причину наших змін в переоналї театральнім подасть видїл на підставі актів до відомости загальних зборів "Рускої Бесїди", бо ті справи не годять ся до публичного трактованя і то зовсїм не з огляду на видїл.
9) Неправдою є, будьтоби видїл платив артисткам найбільше по 35–40 зр. місячно, бо п-а Фіцнерівна побирала 70 зр., п-ї Биберовичева 60 зр., п-а Слободівна 50 зр., п-ї Осиповичева побирає 50 зр., п-а Радкевичівна 55 зр., а тільки три наймолодші побирають по 30 зр. місячно.
10) Неправдою є, будьтоби хто небудь з дружини театральної побирав місячно 14 зр.; найнизша платня і то для кождого початкуючого члена виносить 20 зр. місячно.
11) Неправдою є, будьто би з поводу заанґажованя п. Касиненка за 150 зр. місячно дав ся почути якійсь діссонанс в товаристві і повстали невдоволеня і сцисії.
12) Правдою є, що п. Лопатиньскій побирав платнї 40 зр. місячно, яку єму визначив був єще попередний видїл без взгляду на те, що п. Лопатиньскій на своє сценічне образованє отримав від видїлу Р. Б. — 300 зр.; — теперішний же видїл не видїв найменчого поводу до підвисшеня тої платнї п. Лопатиньскому.
На тім могли би ми вже й поперестати. Зі спростованя фактів чейже кождий побачить, як треба розуміти запевненя згаданих ґазет, що они "сприяють рускій сценї" і з яких жерел они засягають свої информації для публичного обговореня справи руско-народної институції. Видїл Р. Бесїди єсть одвічальний за свою дїяльність, за управу публичною институцією не лиш перед загальними зборами, але й перед краєм, котрий субвенціонує наш театр, а що найважнїйше перед руским народом, котрий дорожить своєю народною институцією, — і длятого давати послух екс-акторским информаціям — се що найменше нетактовно.
Ми би повірили запевненям "Буковини", що сприяє рускій сценї, коли би вичитали в нїй раду-пораду от хоч би на такі дрібницї: як заохотити руску суспільність до більшої участи на представленя, як придбати фондів на висшу платню членам дружини театральної, як зарадити, щоби наш театр не мусїв містити ся на провінції по стайнях, а бодай на зиму міг осїсти в якімсь більшім містї, як охоронити від знищеня декорації і реквізити театральні, на котрі видає ся річно по кількасот зр., де найти такого управителя, під котрого проводом не було би "брудних махінацій посеред дружини театральної", котрий би зєднав собі довірє дружини і видїлу, або не лишав значних дефіцитів в касї театральній, або котрий би не легковажив собі нашу суспільність і всї припорученя видїлу або делєґатів місцевих, з відки би набрати добрих артистів, як зарадити, щоби артисти підучивши ся на нашій сценї не переходили на инші сталі і т. д. і т. д. Все те того рода справи, що можуть видавати ся дрібницями для артистів і критиків ґазетних, але котрі чимало клопоту роблять видїлови і місцевим делєґатам, бо они складають ся на цїлість институції і правильний рух цїлої машини, що зве ся руско-народним театром. Оцїнити дїяльність видїлу Р. Бесїди в управі руско-народного театру, найбільше компетентні делєґати, котрих установляє видїл в кождій місцевости, де прибуде наш театр, і котрих ради та вказівки суть безуслівно виконувані видїлом. А ті делєґати чейже не члени видїлу Р. Бесїди, ино громадяне, котрі не жалують труду для справи громадскої, руско-народної. За их труди видїл товариства навіть не складає публичних подяк, бо уважає ся надто повседневним, а однак ті труди і жертви варті публичного признаня, бо они суть доказом, як наші люде розуміють "прихильність для руско-народної справи". Коли би ми порівнали справозданя делєґатів з тими информаціями, які "Буковина" засягнула від артистів, що зайшли до єї редакції в переїздї до Одесси, — то мабуть не було би причини до наріканя на управу видїлу Р. Бесїди. Але ми знаємо "міру" в обговореню публичних справ і институцій руских та полишаємо дискусію над ними самим собі в нашім власнім кружку, яким суть загальні збори товариства, а котрим чейже можна достатчати всяких потрібних "матеріялів".
А вже годї порозуміти, яку звязь можуть мати виводи "Народної Часописи", в котрих п. Кахникевич получив факти, подані "Буковиною" про театр з своїми медитаціями про наші відносини товариско-суспільні. Скілько в тих медитаціях піднесено фраз, а скілько заразом і неправди та лицемірства! Бо ось н. пр. пише п. Кахникевич: "ми знаємо знаменито людей від себе відтручувати", "нема у нас взаїмної любови, нема щирости і прихильности, нема вирозумілости для других, за то видимо всюди лиш своє "я" і всюди висуваємо ся наперед" і т. д. Хто се відтручував та й коли? Покажіть нам, де ті відтручені? Ми знаємо одиницї, котрі відсунули ся добровільно від участи в загальній справі народній, від роботи в народних институціях, не з иншої причини як лиш тому, що або та робота була безплатна і вимагала більше пожертвованя і труду, або що та робота стояла в суперечности до задушевних бажань і плянів тих одиниць, або що не хотїли підчинити ся опінії більшости громади. Певно, що в тім відгравало головну ролю своє "я", але вина сего не паде на "нас" лиш на згадані одиницї. Ті одиницї не перестали дїлати на шкоду загалу, бо орґанізуючи довкола себе мальконтентів (а де их нема і як их легко витворити), ширять дальшу деморалізацію та розбивають устрій громадскій. Длятого і ви, п. Кахникевич, коли би не усунули ся від орґанізації громадскої, були би бачили, що в нїй не відтручує ся людей "щирих, прихильних і охочих до працї", бо, нїгде правди дїти, в нас таких людей справдї не много і за ними допитує ся по всїм усюдам. Попробуйте от хоч-би в товаристві "Р. Бесїда", а свою прихильність для рускої сцени зазначіть перенявши обовязок референта театрального. Тільки наперід вас остерігаємо, що праця не аби яка, бо ж тепер управа театру веде ся під власним зарядом, а крім сего цїлком безплатна, ба навіть на скажуть за ню "Спасибіг", бо на Руси ще не перевели ся нї "Буковини", нї "Народні Часописи" нї "Галичанини". На се повинен тямити кождий активний труженник на ниві руско-народній в теперішних часах.
Дѣло
28.11.1896