† Андрій Стечиньскій

артист-ювілат руско-народного театру упокоїв ся дня 5 н. ст. цвітня в Золочеві, а похоронений ві второк дня 7 цвітня.

Невесело довелось рускій дружинї театральній святкувати сегорічний Великдень, бо мусїла розстати ся з своїм товаришем і ветераном Андрієм Стечиньским і відпровадити єго на місце вічного супочинку. Покійний був поражений перед тижднем в часї проби, котру режисерував, ударом апоплєктичним, а хоч була подана всяка поміч лїкарска, як в першій хвили по ударі, так і в часї короткої недуги, то не було надїї на подужанє. Повна притомність ума вертала лиш хвилями, а тогдї питав недужій про справи театральні і про свої дїти (дві дївчинки), що мали приїхати зі шкіл на свята. В недїлю, на сам Великдень, коли могло здавати ся, що недужому значно полекшало, о год. 10-тій рано, віддав Андрій Богу духа. "Час на пробу!' — були послїдні слова Покійного, котрими обізвав ся до окружаючої родини.

Андрій Стечиньскій родив ся в селї Хреневі, пов. Каменецкого, 16 грудня 1849 р. До шкіл ходив у Львові, а коли був в шестій клясї ґімназіяльній (1866 р.), защеміло у него серце — як пише ся в єго житєписи в "Зорі" — і обгорнула єго охота віддатись рідній Мельпоменї та посвятити свої сили праци на сценї руского народного театру, що від трех лїт истнував при підмозї "Рускої Бесїди", а під управою Ом. Бачиньского. Від тої пори зачинає Андрій вести бурлацке житє разом з дружиною театральною, котра ще добре не зорґанізована скитає ся без пляну по галицких місточках, переходить за кордон, а відтак знов вертає у Галичину. Дружина театральна зміняла ся як що-до свого вкладу так і що-до дирекції дуже часто; директорами були: Ом. Бачиньскій, Моленцкий, Теофиля Романовичева, Ив. Биберович і Ив. Гриневецкій разом а відтак сам Ив. Биберович, вкінци тов. Руска Бесїда переняла театр у свій заряд. Стечиньскій не покинув нїколи рідної сцени і не дав заманити ся в чужу трупу театральну, лиш тримав ся тої, що стояла в звязи з Рускою Бесїдою. В признаню заслуг Стечиньского дня 22 н. ст. марта 1893 р. святкував наш театр на часї гостини у Львові 25-лїтний ювілей єго дїяльности торжественною виставою при участи товариств Рускої Бесїди і Львівского Бояна. Руска Бесїда піднесла в дар ювілатови срібний вінець лавровий. Стечиньскій-артист талановитий і трудящій — належав до найлїпших сил руско-народного театру; виступав в комедіях, драмах, траґедіях і оперетках та був всюди ужиточним, хоч не дасть ся заперечити, що ролї характеристичні були єго спеціяльностію. Тїшив ся симпатіями публики а кожду єго появу на сценї витано оплесками.

Вість о занедужаню Стечиньского поразила в першій лінії золочівску публику, котра до послїдної хвилї бачила єго на сценї. Рівнож і видїл Рускої Бесїди мусїв видати відповідні зарядженя, щоби убуток такої сили, як Стечиньскій, не дав ся дуже відчути. Коли-ж в недїлю Воскресну наспіла вість о смерти Стечиньского, рішив видїл Рускої Бесїди: устроїти похорони коштом товариства, зложити вінець на домовинї і вислати відпоручників на похорони.

Похорони випали світло і величаво, за старанєм дружини театральної і при співдїланю рускої интеліґенції, як місцевої так і околичної. Похід похоронний отвирали по хоругвах братства церковного музика золочівскої "Гармонії" і хор театральний, скріплений хором учеників ґімназіяльних, відтак несено вінцї: від товаришок, від товаришів, від артистів львівскої сцени польскої, від товариства Рускої Бесїди (відпоручники пп. М. Струсевич і М. Губчак) і ювілейний вінець срібний Покійника на подушцї. Духовеньство явилось в поважнім числї, бо крім трех руских священиків місцевих і двох латиньских, прибули чотири священики з околицї і віддали послїдну прислугу Покійному. За домовиною металевою, везеною на караванї, поступала вдова і двоє дївчат-сиріток, та многочисленна публика зі всїх верств і станів, без різници народности. Члени дружини театральної мали перевязані через плече чорні крепові шарфи. В церкві відправили чин похоронний латиньскі і рускі священики, а о. Вергановскій виголосив проповідь на тлї патріотичнім. На кладовищи над гробом промавляли: п. Струсевич в имени тов. Рускої Бесїди і артист п. Янович в имени товаришів.

В Покійнім втратила наша сцена рутинованого артиста, що зріс ся з нею від трех десяток лїт. В ролях характеристичних був він знаменитий, а деякі єго креації живо стоять в нашій памяти, н. пр. Виборний Макогоненко з Наталки Полтавки, Микита з Дай серцю волю, Дранко з Пошились, Стецько зі Сватаня на Гончарівцї і многі инші. Покійний старав ся також придбати для нашого репертоару театрального нові штуки, перекладаючи их з чужих мов. Рівнож написав ориґінальну драму "Олекса Довбуш", котру виставлено кілька разів на нашій сценї.

Трудив ся щиро і заслужив ся для нашої сцени. Вічна єму память!

Дѣло