Шептицький і Франко

НА ВІДКРИТТІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ 13 ГРУДНЯ 1913 РОКУ

На сайті «Збруч» кілька років тому надруковано мої статті «Шептицький і Франко: штрих до теми» (19.06.2017) та «Іще штрихи до перехресних стежок Франка й Шептицького» (18.02.2018). У другій з них уперше висвітлено участь Івана Франка в урочистому відкритті Національного музею, що відбулося в суботу 13 грудня 1913 р. в день українського апостола Андрея Первозваного – іменин митрополита Андрея Шептицького, фундатора музею, у палаці на вул. Мохнацького, 42 у Львові (тепер тут, на вул. Драгоманова, 42 – другий корпус Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького). Розширений варіант розвідки вміщено у моїй книжці «Віражі Франкового духу: Світогляд. Ідеологія. Література», виданій торік¹. Найважливіші факти, оприлюднені в розвідці, полягали в тому, що на почесних місцях у чільному ряді праворуч од своєрідного «престолу»² – гуцульського столика з хрестом і трійцею гуцульського виробу – сиділи, зокрема, митрополит Андрей Шептицький і делегат Наукового товариства ім. Шевченка Іван Франко; на цьому святковому заході письменник подарував митрополитові щойно видану книжку «Адам Міцкевич. Wielka Utrata. Історична драма з рр. 1831–32. З додатком життєпису А. Міцкевича та вибору його поезій у перекладі на українську мову видав Др. Іван Франко» з дарчим написом «в день іменин 13 грудня 1913 р.», а митрополит у відповідь дав письменникові свою візитну картку з власноручним подячним написом.

Ця моя розвідка ґрунтувалася насамперед на хронікальних публікаціях у газетах «Діло» й «Руслан». Тепер я натрапив на ще один хронікальний допис, який кидає нове світло на взаємини Франка й Шептицького. Тож варто ще раз повернутися до цієї теми, то більше, що є нагода: Львівська обласна рада своїм рішенням проголосила 2020 рік на Львівщині Роком митрополита Андрея Шептицького.

У львівській щоденній газеті національно-демократичного спрямування «Нове Слово: Популярний ілюстрований дневник» (на той час видавець і відповідальний редактор – відомий громадський та політичний діяч і журналіст Лонгин Цегельський) одразу після знаменного заходу вміщено доволі розлоге повідомлення «Отворенє Національного Музея»³. Наведу з нього відомості, які доповнюють та уточнюють інформацію, подану в «Ділі» й «Руслані».

У допису в «Новому Слові» зазначено, що під час церемонії посвячення і передання музею громадськості «престол вбрано старинними образами, приборами і хрестами», головна зала, в якій «могло поміститися понад 1000 люда, була переповнена запрошеними гістьми і відпоручниками [делегованими особами, репрезентантами. – Є. Н.] ріжних товариств». Митрополит Андрей у довгій промові вказав на значення музею для народу і «спинився довше над неоціненними збірками і пам’ятками музея, які відносяться головно до унії». Як і кореспонденти «Діла» й «Руслана», дописувач «Нового Слова» високо оцінив доповідь Андрея Шептицького:

«Промова Ексц[еленції] Митрополита була глибоко обдумана, а міг її виголосити тільки такий знаток нашої культури і штуки і загалом нашої старовини, яким є якраз Е[сцеленція] Митрополит. Промову сю, нанизану великою любов’ю до нашої славної бувальщини і нашого народа, можна сьміло назвати рефератом знаменитого любителя-знатока про нашу культуру і штуку».

По цій «пламенній промові» чоловічий хор студентського товариства «Бандурист» відспівав кантату Осипа Жалоби, «скомпоновану специяльно на се сьвято». Осип Жалоба – літературний і мистецький псевдонім українського композитора, музиканта, диригента, музикознавця і педагога Осипа Залеського⁴ (*1892–†1984), на той час студента філософічного відділу (факультету) Львівського університету, Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка та польської Консерваторії Галицького музичного товариства, співака хорів Консерваторії, «Львівського Бояна» та «Бандуриста»⁵.

Після виступів запрошених осіб з промовами й привітаннями отець ректор Львівської духовної семінарії Йосиф (Осип) Боцян зачитав численні телеграми й привітання: від Краківської академії наук, польського Національного музею в Кракові та чеського Національного музею у Празі, товариства «Українська хата» в Одесі, редакції петербурзького журналу «Український студент» (неперіодичного органу тамтешньої Головної ради українських студентських громад), від академічного (студентського) товариства «Січ» у Відні, посла віденської Державної ради Миколи Василька, професорів Миколи Сумцова та Івана Пулюя, «від недужого письменника Михайла Павлика», від члена галицької Крайової шкільної ради Олександра Барвінського, який на той час перебував у Німеччині, від о. Йосифа Застирця з Тернополя та багатьох інших.

А найцікавіша для біографів Андрея Шептицького та Івана Франка інформація міститься наприкінці повідомлення: «По привітах витався Ексц[еленція] Митрополит з поодинокими відпоручниками і гістьми і говорив довше між иншим з др. Іваном Франком».

Отже, маємо документальне свідчення того факту, що митрополит Шептицький і Франко не лише брали участь у відкритті Національного музею, сиділи в тому самому почесному ряді, а й спілкувалися між собою, притому це спілкування відбулося, очевидно, з ініціативи митрополита, котрий як засновник музею, організатор та господар велелюдного заходу за етикетом, вітаючись із репрезентантами різних товариств і гістьми, затримався біля Франка й «говорив довше» з ним, ніж з іншими. Це свідчить про інтерес Андрея Шептицького до яскравої особистости знаного й шанованого письменника. Певно, саме під час цієї розмови й відбувся між ними обмін книжкою та візитівкою.

Імовірно, це була остання зустріч митрополита Андрея та Івана Франка.

Цікаво, що в тому самому числі «Нового Слова» надруковано ще одне повідомлення – «З вчерашної неділі», у якому поінформовано, що у Львові в неділю 14 грудня 1913 р.

«відбувся заходом питомців бурси У. П. Т. ім. кардинала Сембратовича при вул. Хшановської ч. 9 вечір, присвячений 40-літній літературній діяльности Івана Франка. Всі точки програми виконали сами питомці бездоганно, деякі справді гарно, на загальне вдоволенє численно зібраної публики. Дохід з вечера призначено на ювилейний дар Ювилятови»⁶.

Йшлося про вихованців бурси (учнівського притулку) Українського педагогічного товариства, яка носила почесну назву: «Бурса імени кардинала Сильвестра Сембратовича» у Львові, оскільки саме кардинал Сильвестер Сембратович (*1836–†1898) «зложив легат» (заповідальний подарунок) на відкриття такої бурси для учнів львівської української Академічної гімназії. До Першої світової війни з «Бурси імени кардинала Сильвестра Сембратовича» вийшли сотні вихованців⁷.

Той факт, що питомці «Бурси імени кардинала Сильвестра Сембратовича» підготували і провели доброчинний вечір до ювілею Івана Франка, свідчить про лояльне ставлення до вільнодумного письменника верхівки тодішньої Греко-католицької церкви на чолі з Андреєм Шептицьким, адже такий захід вихованців закладу, що був під опікою церковної влади, міг відбутися лише з її дозволу. Не буде перебільшенням сказати, що це лояльне ставлення зумовлювалося насамперед, якщо не вийнятково, позицією саме митрополита Андрея, бо в травні 1916 р., коли Франко помер, а Шептицький перебував на засланні в Російській імперії, позиція Ординаріяту Греко-католицької церкви щодо участи священників у похороні письменника не була такою прихильною⁸.

______________________________

¹ Нахлік Є. На перехресті стежок Івана Франка й митрополита Андрея Шептицького 1913 року // Нахлік Є. Віражі Франкового духу : Світогляд. Ідеологія. Література / Євген Нахлік. Київ : Наукова думка, 2019. С. 577–599.

² Престол – у християнських храмах грецького обряду прямокутний столик, розташований у центрі вівтаря.

³ Отворенє Національного Музея // Нове Слово. 1913. Ч. 381. 15. грудня. С. 2.

⁴ Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.) / О. І. Дей. Київ : Наукова думка, 1969. С. 155, 471.

⁵ Залеський О. З мого життя / Осип Залеський // Альманах Станиславівської землі : Зб-к матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / Ред.-упоряд. Микола Климишин. Нью-Йорк ; Париж ; Сідней ; Торонто : Видання Центрального Комітету Станиславівщини, 1985. Т. 2. С. 125.

⁶ З вчерашної недїлї // Нове Слово. 1913. Ч. 381. 15. грудня. С. 3.

⁷ Шах С. Між Сяном і Дунайцем : спомин / Степан Шах. Мюнхен : Видавництво «Християнський Голос», 1960. Часть І. С. 42–44.

⁸ Див.: В справі І. Франка. 1. Лист д-ра Ів. Копача; ІІ. Лист о. Т. Галущинського ЧСВВ // Нова Зоря. 1933. № 56. 30.VII; Нахлік Є., Нахлік О. В інтелектуальній орбіті Івана Франка: Іван Копач / Євген Нахлік, Оксана Нахлік // Українське літературознавство : Зб-к наук. праць / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Львів, 2011. Вип. 74. С. 164–173.