«Vivat Оперета!». Їсти можна

Чи може класична оперета бути якісно поставлена і виконана на «поважній» оперній сцені? Виходячи з вражень від програми «Vivat Оперета!», яку довелось оглянути 26 червня у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім..С.Крушельницької, однозначно – так!

 

 

Величезний ресурс, який є в академічному оперному театрі, у змозі і повинен забезпечити найвищий рівень втілення кращих зразків цього жанру.

 

Понад 50-особовий оркестр, розмаїття молодих співаків, численний склад балету, цікаві хореографічні «знахідки», по-оперному помпезне і з розмахом режисерське вирішення, багатство костюмів… Таке може дозволити собі хіба що Театр Оперети десь у столиці. У цьому нещодавно львів'яни мали змогу переконатись, оглядаючи «Сільву» Імре Кальмана у виконанні столичної трупи з Будапешту.

 

І все ж, у нашому випадку, вже вкотре, на жаль, мушу констатувати наявність, чомусь обов'язкової у нас прикрої ложки дьогтю.

 

Це просто важко зрозуміти — щоб у такому блискучому «золотому» залі, пропонуючи глядачеві досить якісний, що стосується роботи співаків, балету, оркестру… недешевий (50–200 гр. за квиток) продукт, примудритися зводити нанівець загальний кінцевий результат!

 

Ідеться про звук, що полинув з кількох зловісно-чорних «домовин», що були встановлені по обидва краї яскравої пишної сцени. У процесі дійства подумалося, що, можливо, це «знахідка» режисера і художника вистави-концерту? Адже вони звикли до трагічних оперних сюжетів і розв'язок, отож і тут вирішили не зрадити традицію і дали такий собі філософський натяк:  «Memento Mori!» у формі цих зловісних скринь.

 

Та це було б ще півбіди, якби у додатку до цвинтарної картинки не додавався «леденящий душу» звук, що линув з тих «трун». Хоча, якщо бути точним, то слід сказати, що все почалося чи то з алярмової сирени, чи з заводського гудка. Можливо, публіку навіть охопила тривога …(пожежа в театрі — страшна річ!...). А насправді все виявилося набагато банальнішим — гуділи-фонили мікрофони у залі Національної львівської опери. І так тривало протягом усього (!) першого номера програми — Вальсу «Весняні голоси» Й.Штрауса.

 

На початку 21-го століття таке можна почути хіба що «на танцях» під живу музику, та й то не в кожному сільському клубі. А тим часом зал був повнісінький… Сумно.

 

Інший компонент, що явно «недотягував» до загального рівня, — світло. Одноманітно, примітивно і майже нічого спільного з драматургією звуковою та змістом і дією на сцені. Як наслідок, усі старання Ганни Главарі (безсумнівно талановита молоденька Людмила Осташ) та Графа Данила (італійської барви і з «ре-бемоль» (!) нагорі тенор Василь Садовський) щодо створення інтимної теплої атмосфери у Дуеті з «Веселої вдови» ні до чого не привели. Не дивно. При такому яскраво-колючому світлі та ще й при повному залі чи хтось би зміг…

 

Проблемою була не лише якість спотвореного звуку оркестру, а й перекривання ним голосів солістів. Слід зазначити, що усі цього разу були голосисті і декому (молодий баритон Микола Корнутяк) навіть вдавалося без мікрофона «здолати» скляно-стальний оркестр. Та сама проблема ставала ще важчою, коли у деяких співаків вимова слів (дикція) під час співу не була досить чіткою і зрозуміти «про що?» було неможливо.

 

Якщо вже говорити про виконання співаків, то найменше переконливим був Андрій Бенюк у ролі Містера Ікс. На сцені був радше вердіївський Граф Ді Луна з «Трубадура», а не «втомлений життям» романтичний супермен «Х».

 

Водночас цілком «у своїй тарілці» і «мов риба у воді» виявилися Вероніка Коломіщева, Яна Войтюк, Віталій Загорбенський та Олег Лановий. Ці четверо молодих співаків (якщо вже щиро) представили оперету на львівській сцені по-справжньому.

 

Про роботу диригента Олександра Слободяна з уже вказаних причин, на жаль, говорити важко. Безсумнівно, це здібний, енергійний і перспективний молодий музикант. І все ж, хочеться висловити побажання щодо більшої уваги до соліста у деяких моментах. Ідеться про «наступання на п'яти» співакові у широких повільних тенорових фразах, які так смакують публіці, зокрема її прекрасній половині. Також хотілося б відчути більше витонченої агогіки, лірики і чуттєвості, наприклад, у «Романсі» Ф.Легара.

 

Загалом хочеться ще раз наголосити, що «Vivat Оперета!» у Львівській опері — цілком «їстівний» продукт. Іще б прибрати тую ложку…

05.07.2013