Світ любить зраду, але ненавидить зрадників. Справедливість цього крилатого вислову відчув на власній шкірі «обличитель жестоких людей неситих» Едвард Сноуден, безуспішно намагаючись знайти країну, яка би дала йому політичний притулок. Зокрема, європейські країни (у тому й Німеччина, яка вдало скористалася з оприлюдненої Сноуденом інформації) не виявили ані найменшого бажання запропонувати самопроголошеному героєві боротьби за громадянські права безпечну гавань.
Реакція Європи, коли вона почула, що, мовляв, до щоденної практики американських спецслужб входить прослуховування офіційних установ колеґ із НАТО, у перші дні нагадувала дії злого й голодного пса, який зірвався з ланцюга. В ейфорії обурення й пролунало з вуст політиків деяких європейських держав кілька закликів притулити Сноудена в своїй країні. Але з кожним днем ці заклики потроху затихали, допоки не звелися до сором'язливої тиші. Кому в країні потрібен зайвий зрадник, та ще й ворог Сполучених Штатів?
А загалом висловлювати своє обурення і славити Сноудена могли лише люди, котрі поняття не мають про стиль роботи розвідки амбітних держав, або ті, які вдають, що не мають поняття. А хто мав справу з практикою роботи спецслужб, для того не таємниця, що їхня жага отримати зайву інформацію не зупиняється ні перед ким і ні перед чим. «Дружба», «солідарність», «приватність», «Декларація прав людини» — не ті терміни, якими керуються аґенти розвідувальних служб. Зрештою, на 99,9% всі ці прослуховування підпорядковані головній меті — боротьбі з тероризмом. А варто зазначити, що інформація, отримана в NSA, не раз рятувала і європейців від планованих терористичних атак.
Лише дев'ять років тому німецькі мас-медії широко висвітлювали інформацію про шпигунську діяльність Національної аґенції безпеки США (NSA) в Німеччині. «Америка створила термоядерну бомбу прослуховування», — описували тодішні події деякі газети. Але якогось серйозного скандалу тоді не спалахнуло. Принаймні з нинішнім спалахом обурення годі й порівнювати. Можливо, тому, що тодішня інформація будувалася радше на припущеннях, а нинішня — на словах людини безпосередньо причетної, так званого інсайдера. Можливо, романтична аура «справи Сноудена» дозволила привернути до його одкровень неймовірну цікавість. Напруга навколо справи досягала такого рівня, аж декому здалося, нібито Америка готує війну проти всього світу.
І не останню роль у цьому зіграли журналісти, які заходяться нагнітати напругу, коли йдеться про спецслужби та «самотніх вовків», що «повстають проти системи», відкриваючи людям «жахливу правду». Крім того, у мас-медійному контексті скандал навколо NSA дозволяє мрійникам розвинути свої фантазії, буцімто в нашому тотально уречевленому світі, який чимраз більше опановують знеособлені, закриті, абстрактні системи, — індивідум, людина все-таки здатна ухвалювати персональні рішення й відігравати провідну роль. Такий собі Нео з Морфеєм в одному фляконі, що постали проти Матриці з її аґентами Смітами.
Хроніка останніх десятиліть описала чимало таких «героїв-зрадників», які зненацька з'являлися у рампі світового театрального дійства, аби вхопитися за колесо історії. Згадати хоч би фізика-шпигуна Клауса Фукса, який зрадив Радянському Союзу формулу атомної бомби і таким робом змінив увесь світовий порядок.
Але, на відміну від Едварда Сноудена, Фукс був переконаним комуністом. Тобто він не мав би відчувати себе самотнім — за його плечима стояла потужна на той час ідеологія і наддержава. Тим часом як Сноуден виступає таким собі самотнім «ботаніком». Прагнення відчути себе значущішим і бажання стати чимось більшим за гвинтик велетенського механізму підштовхнули його до того, щоб використати свої таємні знання, кинувши виклик єдиній нині наддержаві. Свого часу про нього напишуть романи, знімуть кіно, бо дуже вже зручно його образ вкладається у загальні лекала трагічних кіногероїв.
Але спробуймо відкинути ці романтичні зітхання й поглянути на справу з холодним раціо. Що принесло світові одкровення Сноудена? Передовсім сварку між західними друзями — Америкою і Європою. У певних аспектах конфлікт набрав таких серйозних обертів, що дехто вже ставить під сумнів можливість побудови зони вільної трансатлантичної торгівлі — проекту, реалізація якого здатна приносити учасникам сотні мільйонів євро щороку. В межах проекту планували з часом експортувати американський лупаковий газ у скрапленому вигляді до європейського континенту, що дало б можливість диверсифікувати газопостачання Європейської Унії й ще більше скинути ціну на російський газ.
Окрім того, скандал навколо Сноудена дозволив Москві навіть спробувати виступити в ролі такого собі арбітра-миротворця між Європою й Америкою. А заодно відвернути увагу від власних скандалів навколо тиску на НКО, навколо «списку Магнітського», навколо Кавказу.
Аналізуючи «справу Сноудена» за класичною схемою — cui prodest?, — не складно зрозуміти, що найбільшу вигоду з нього витягнув саме Кремль. Зайвим доказом цього стало висловлювання президента Володимира Путіна щодо ймовірності отримання Сноуденом політичного притулку в Росії: «Якщо Сноуден захоче залишитися тут — є одна умова: він повинен припинити свою роботу, спрямовану на те, щоб завдавати шкоди нашим американським партнерам, як це не дивно прозвучить з моїх вуст». Звучить дійсно дивно, з одного боку, хоча й доволі зрозуміло — з іншого. Не буде ж головний російський спецслужбовець, провівши таку вдалу операцію «Сноуден», стверджувати, що все це зроблено, аби нашкодити США і ЄУ.
04.07.2013