Воскресенія день просвѣтимося, людіє!...
Скількиж веселої, весняної, дитячої радости вяжеться із сими словами у цілім христіяськім світі, особливож у тих людей, що серед нічної гробової пітьми і тиші з тугою в серці дожидають і дочитуються дня і Христа! І скількиж найвищої поезії міститься у складі Воскресного Канона, розуміється, поезії не самих тільки слів і тонів, а передусім поезії найщасливійшого настрою й одушевлення! Ба — і се може найважнійше — скількиж тут також найглибшої і найреальнійшої психольоґічної правди лучиться з онтим, здавалось би, так дуже "не отъ міра ceгo" словом: Воскресеніє!...
Бо, бачиш читачу, є прецінь для нас на отсім нашім Божім світі щось правдою і щось неправдою, щось злом і щось добром. І найтруднійше для нас при тім питання властиво не є: "Що є правда і що є добро?" тільки: "Звідки неправда і звідки зло?" Бож прецінь напр. вода пливе все в долину і ніколи не поплине сама в гору; для неї отже нема неправди і зла, її дорога для неї є все і всюди проста і ясна. То тільки чоловік може иноді думати, а навіть другим говорити, що вода пливе в гору, а огонь не пече і т. п. А се, бачиш друже, вже велике диво: бож прецінь тілесний людський орґанізм зложений з тоїж води і з инших таких елєментів, які самі про себе не знають ані неправди, ані зла. І я справді не знаю, як би послідовний ісповідник т. зв. матеріялізму зумів достаточно відповісти на питання: "звідки зло і неправда?"
Та будь собі хтонебудь на словах і в теорії яким небудь там -істом, у житєвій практиці кождий з нас однаково більше або менше помиляється і блудить. А блуд тим скорший і тяжший, чим сфера нашого ділання складнійша й обширнійша. Бо що два а два є чотири або що огонь пече, а ціянкалі убиває і т. п. — се всякому скоро стає ясне. Зате у всіх питаннях, що відносяться до людського життя, одиничного чи — очивидно, ще більше — збірного, справа далеко-далеко труднійша; і то тим труднійша, що одинокою, так сказатиб, науковою лябораторією у тій области людського знання є тільки само дійсне життя людства, а ми поза собою самими знаємо його тільки в дуже маленьких і то дуже недостаточно, а часто навіть нароком односторонно спрепарованих окрушинках т. зв. всесвітньої історії, що то по словам великого поета:
Was ihr den Geist der Zeiten heisst,
Das ist im Grund der Herren eigner Geist...
(Goethe: Faust).
Та всеж одно певне: що і в соціольоґії зовсім анальоґічно, як от напр. у метеорольогії, є свої закони явищ і є також свої закони ділання сил — тільки що тут ріжнородність сил є далеко більша і дивнійша, чим у метеорольоґічний механіці. Бо чиж напр. премудрі і горді книжники і фарисеї припускали хоч на хвилинку, що прибитий ними на хрест Іcyc Назорей воскресне незабаром у такій хвилі і ще й прославить на віки вічні і знамя свого пониження? Або переміна гонителя Савла на апостола на дорозі до Дамаску — де є, питаю, мірило сил, які тут проявилися?..
Духова обнова. Так. Хтож з нас не блудив і не тішився віднайденою стежкою, хочби й у малих, буденних річах? А щож річи великі, ба й вічні? Щасливий, хто знає до них Дорогу і Провідника...
Але в малім чи великім, а розумний чоловік мусить передовсім все і всюди бути готов до того акту, що в Святім Письмі так чудово названий грецьким висловом: μετάνοτα, значить: переміна чи там перебудова цілого духового єства чоловіка в гадках, почуваннях і обявах волі. Без такої внутрішньої зміни з гіршого на ліпше чоловік і в зовнішнім своїм життю т. зн. у своїх ділах не в силі піднестися з блуду й упадку. А що сказано про одного чоловіка, то відноситься й до цілого народу як зборища людських одиниць. Бо зрештою у єстві річи також всяка дійсна керма зорґанізованої людської суспільности є вже з самої природи річи все і всюди одноцільна, хоч і проявляється на зверх у ріжних видах і під ріжними конституційними назвами. Μοναργεΐται πας οίκος (кождий дім є монархією) — говорив уже Арістотель.
Та у кождого чоловіка — з причин психольоґічних — рівночасно у трьох напрямах мусить відбуватися онта переміна з гіршого на краще, як має бути вислідна: 1) з незнання до знання, 2) з еґоїзму до альтруізму чи там самопосвяти і 3) з неробства до праці. Бо не даром каже народня пословиця, що "дурня то і в церкві бють". А друга знову радить: "Боже поможи, а ти, небоже, не лежи!" Без того не поможуть тобі, друже, і найзвучнійші промови чи кличі; вони тебе хиба ще гірше засудять в очах розумного світа, як пустомельного дітвака або короткозорого Фарисея...
А як тебе гнетуть терпіння і перепони і гонення і прослідування, то розгорни знову книгу історії людства і подивися, як і чим Бог присмирює гординю міцних і вивисшує спільну в любови працю слабих, а навіть мертвим праведним дає своє воскресеніє...
У Велику Пятницю 9. квітня 1920.
[Громадська думка, 11.04.1920]
11.04.1920