Як будувати?

Обставини зараз для державного будування України надзвичайно тяжкі. Але не безнадійні. Як мусимо при них будувати свою державу?

Ми маємо невеликий шматок землі. По останнім звісткам наше військо отримало допомогу зброєю, одежою і вже поширило свою територію з двох — трьох повітів майже на ціле Поділля. Значить, у нас зараз є для держави, хоч і в невеличких розмірах, але і своя територія, і своє військо — два головних атрибути назовні, і дві підпори її в середині.

Військо наше може далі творитися або з повстанчих елєментів, або за кордоном з полонених і нанятого народу та чужоземних інструкторів; або з того і другого матеріялу разом. До першої можливости маю більше довірря, бо це будуть в дійсности військові частини, що від ріжних зовнішних обставин не залежатимуть. Коли ми зформуємо своє військо закордоном, то ці частини все будуть забавкою ріжних заінтересованих держав, які помагалиб формувати те військо. Закордонна українська армія буде все під впливом ріжних політичних питань, які будуть зле впливати на дух того війська.

Здобутий шматок землі не треба квапитись зараз же розширювати, як це наша влада нераз уже, під впливом гарячого патріотизму, намагалась робити. До чого ця тактика довела нас, може показати наш наступ на Київ. Треба ранійш на здобутім шматкові землі скріпити військову силу, котра дала-б нам певність посідання. Трудно зразу улаштувати і державний апарат на місцях. Тому то мусимо міцно обпертися на тамошні селянські орґанізації та на кооперативи, які є дійсно в руках Українців. Взагалі найближчий контакт з народом дасть ґрунт владі. Прінціп як найширшої децентралізації влади, поділ занятої території на автономні землі, де-б кожне село, волость, місто, повіт яко мога ширше порядкували своїми справами, полегчить нам повільний перехід від теперішньої анархії, від теперішнього хаосу до сталого міцного порядку. Подекуди може на Україні, мусимо признатись отверто, та анархія має деяку популярність. Тому мусимо переходити до сталого порядку так, щоби нові наші орґани не вносили різкого дисонансу в ситуацію. Найкращою ґарантією такого порядку була-би орґанізація такої влади, деб не інтеліґенція, навіть трудова — партійна чи безпартійна — складала більшість; а саме селянство з робітниками — на 70%—80%. Цілком зрозуміло, що на підмогу адміністративним орґанам влади повинно, бути негайно зорґанізоване або і виділене з бойових одиниць військо для оборони селянства від грабіжів, убійств та крадіжок. Теперішня анархія доведе до цілковитої загибелі нашого селянства та землі. Бо хто з селян буде сьогодня обсівати свої та панські землі, які він получив, коли він не має певности, що кожну хвилину може з'явитись банда грабіжників, яка знищить всю його роботу. Селянин мусить мати певність свого посідання, як і молода знову народжена держава.

Всіма силами, мусимо старатися здобути шлях до моря, що-б забезпечити найбільші потреби селянства в мануфактурі, в машинах, в ліках; і т. ин. Влада на Україні мінялась раз двадцять, а подекуди й більше. Кожна инакше говорила; инакше робила. Так, що селянин до влади, хоч-би вона була найкраща, зпочатку повного довірря не матиме. Через це влада мусить обпертися на такі орґанізації, які мають повне довіря народа: це — наші кооперативи! Вони увесь час, не зважаючи на зміну влади, стояли при народі і дійсно йому помагали. Вони є плоть від плоті і кровь від крови народа. Їм не треба доводити народові свою щирість, або користь своєї праці.

З другого боку, коли ми хочемо чогось добитись від закордону, то можемо досягти цього тілько через кооперативи. Бо це зараз одинока сила на Україні, до котрої індустрія, торговля, купці чужих держав можуть мати довірря.

Большевикам всяка офензива удавалась через те, що перед ними йшла пропаґанда, яка підготовляла ґрунт до розвалу внутрішнього життя. Ми мусимо теж вести пропаґанду, але не неґативну, а позитивну, ділом. Коли народ навколо навіть невеличкого нашого шматка землі буде бачити, як добре живеться у нас робочому людові, тоді він сам піде на зустріч нашій владі. Наш експерімент на невеличкій землі буде найкращою пропаґандою для приготовлення нашого дальшого наступу. Цього повільного шляху ми ще не пробували. Горячність, імпульсивність нашої влади доводила до того, що ми, бажаючи охопити яко мога більше, губили й те, що мали. Через те нам і закордонні держави не давали підтримки — ні моральної, ні матеріяльної. Влада мінялась багато разів. І майже кождий день мінялись і розміри території, що могла-б забезпечити ту підтримку. Зараз після зруйновання Денікіна, при слабости большевиків на Україні, при їх широких аґресивних замірах на инших фронтах, ми маємо змогу стати на власні ноги хоч на тій невеличкій території, яку посідає військо уряду, і попробувати ще раз з’орґанізуватись.

Я певен, що тілько помалу і послідовно, але ми все-ж таки стілько з народом створимо Велику Україну, що об'єднає всі українські землі від Сяну аж до Дону.

[Воля, 13.03.1920]