Хто на кого орієнтується?
Всі ріжноманітно. Один на особу. Другий на партію. Третій на форму влади. Четвертий на чужі держави. І з останніх один на Польщу, другий на Німеччину, третій на антанту і т. д.
Це сектантство!
Колись в Росії люди гинули, в вогонь лізли із за того, чи молитись двома чи трьома пальцями? Чи казати "Господи помилуий" чи "Господи помилуй".
Це далека від народа інтеліґенщина!
Кожний має свою проґраму, гасло, тактику. Aлe всі ми збираємось будувати одну Велику, Єдину, Неділиму Україну. Кожний тягне в свою сторону!... Розкол сил, розпад, катастрофа! Сварки, наради, лайки — це інтеліґентська спеціяльність, із якої ми не виліземо до дійсної будови України.
Як можна опиратись на меншости, дуже маленькі, нікчемні і слабі? А хіба не меншість ті окремі особи, партії, побірники форми влади? Нікчемна меншість?
Наша орієнтація — одна: нарід, нарід і ще нарід. Він є сила, титан. В його руках вся влада. Без народу сектанти жити не можуть. Але без сектантів — інтеліґентів — ділєтантів народ прожиє!...
Катастрофа дуже далеко зайшла. Але ще не пізно, щоб уратувати справу.
Покиньмо всі "гасла", "проґрами", "секти", "орієнтації" і злучаймось з народом. Ми — інтеліґенція мусимо бути тільки першими робітниками на службі народній. Але не навпаки, як досі було, де народ нам служив. Час панування меншости над більшістю вже минув. Народ нам все дає. А що ми йому дали? Сором нам і дітям нашим, коли згадаємо про нашу роботу. Повний розвал — це дарунок сектантів народові. "Після мене хоч потоп" — каже французька приказка. Це гасло наших сектантів! Хто не орієнтується на народ, на самостійну Україну — той зрадник батьківщині. Тільки тоді наш народ прийме свою інтеліґенцію, коли вона зречеться свого партійного сектантства і разом з ним стане в одну міцну лаву до будови вільної незалежної України.
[Громадська думка, 08.05.1920]
08.05.1920