Інтервю з міністром праці тов. О. Безпалком.
Користаючи з побуту у Львові міністра праці тов. Осипа Безпалка, ми звернулися до нього по інформації відносно положення на Україні, як також всіх тих справ, що торкаються нашої державної самостійности. На тому місці ділимося з читачами цими інформаціями:
Якої орієнтації придержується уряд Української Народньої Републики внутрі держави?
В політичному хаосі на теріторії України, викликаному дворазовим нападом большевиків на Україну, український уряд як Мартоса так і Мазепи поставили на своєму стягу, як провідну ідею внутрішної політики, широкий, всенародній демократизм із ґарантіями для соціяльних здобутків селянства і робітництва з пережитого революційного руху. Отсею програмою захопив уряд найширші маси громадянства і то не лише українського, але й жидівського та польського, ба й московськогo (уміркованого, соціялістичного, демократичного). Уряд мав проти себе дві ворожі сили: найскрайніщих лівих (комуністів) і найкрайніщих правих (гетьманців). Та ні одна ні друга ґрупа не представляла ніякої реальної сили на Україні і ніхто з ними не числиться. Умірковані праві круги: українські соціялісти-федералісти й народні демократи (частина бувших хліборобів-демократів) одобрювали ту лінію уряду і йому активно помагали. Революційна хвилина на Україні вимагає, щоби провід державної політики спочивав в руках соціялістичних партій. Політику уряду веде кабінет народніх міністрів, зложений з представників політичних партій, а саме українських соціялдемократів, соціялреволюціонерів і представника жидівства. Наслідком злуки з галицьким військом приступили до кабінету, а тим самим і до політичного проводу на Україні галицькі радикали через представника д-ра Макуха. За те ціла рада народніх міністрів, зложена в поділовому принципі до неї належать ріжні партії.
Чи поголоски про творення урядів для України за кордоном мають підставу?
До нас доходили слухи, що українські еміґранти, які живуть за кордоном, убивають своє безробіття тим, що "ратують" Україну кождий після своєї рецепти, а між иншим ріжними концепціями урядів і влади для України. То все моглоби бути смішне, якби так не шкодило в заграничній опінії. Те діється — мушу тут сказати — без участи наших офіціяльних представників за границею. Всі наші офіціяльні представники за границею, передовсім голови наших місій, працюють в контакті з нашим урядом, боронять, як не мож краще, суверенности нашого народу, а до суверенности народу належить як conditio sine qua non визначення свого власного ладу й порядку внутрі власної держави. Влада й внутрішний порядок будуть установлені парляментом, який буде скликаний сейчас по певних ґарантіях внішного спокою для України.
Якою орієнтацією руководиться уряд в своїй закордонній політиці?
Перевіривши докладно міжнародні відносини, в яких прийшлося будувати самостійну Україну, прийшов уряд до переконання, що бажанням держав, які можуть рішати про долю України було, щоби самостійна Україна не істнувала. Тому ми знали відразу, що нам не поможе ніяка загранична орієнтація, що полягає на союзі з якою небудь державою. Тому громадянство України прийшло до переконання, що йому треба наперед показати світови, що ніяка ворожа сила не заволодіє Україною, а коли це буде доказано безнастанною боротьбою проти кождого, що торкається суверенности українського народу, тоді, ми числили, що найдемо відповідних партнерів до нашої міжнародньої політики. Це ми й назвали орієнтацією на власні сили.
Але всеж таки уряд вів розмови з ріжними державами?
Розуміється. Ми ні одної хвилини не тратили й через своїх дипльоматів старалися так з сумежними як і иншими державами говорити про суверенність нашої держави.
Пояснітьже товаришу, в яких відносинах находиться Україна до своїх сусідів?
Дуже радо це зроблю, бо в нашій дипльоматії ми не маємо чого ховати. Вона ведеться отверто і є чиста як і ціль нашого народу. Наш уряд відразу бажав станути до всіх сусідів у приязні відносини, під умовою, що вони визнають недоторкану самостійність України та свої відносини до України будуть будувати на засаді, яка не нарушить чести і гідности українського народу.
Якіж наші відносини до Польщі?
Коли ще оперувало галицьке військо в Галичині і стояло у війні з польським військом, тоді тяжість українсько-польських відносин лежала на галицькому терені й помимо наших бажань, щоби ця війна покінчилася польсько-українським порозумінням, наш уряд не мав змоги перебирати на себе відвічальности в тому спорі, а односторонно трактувати польсько-українські справи з поминенням галицького представництва він не бажав. З переходом галицької армії за Збруч, прийшов момент, коли наш уряд мусів вияснити становище й ціли Польщі що до України. Вислані були наперед військові делєґати для уладження перемиря. Делєґація була зложена як з придніпрянських так і галицьких старшин. Перемиря було зроблене і за перемирям мусіли наступити розмови політичного характеру. Вислано місію, знову зложену з придніпрянців і придністрянців, до Варшави. Місія мала трудну задачу. Вона мала прорубати дорогу до порозуміння між обома народами, які в давній і новій історії мають між собою стільки траґічних періпетій, але які покликані нинішним днем до береження демократії на Сході і обопільних ґарантій свого власного самостійного істнування. Ми знали, що місія важка, але вірили в кінцевий її успіх, бо вона йшла під іменем реальних потреб і політики. Тяжким ударом для ясних і гідних взаємин між Польщею і Україною було те, що сталося на Україні при кінці листопада і на початку грудня м. р.
Як відноситься наш уряд до більшовицької Росії?
Як відомо, більш як два роки бється наш нарід без ніякої помочі, сам один із большевицькими військами. Два рази Україна зломила силу тих військ; два рази вони вже відступали. Большевицьке військо приносило Україні потрійне насильство: 1. Нищило її окрему державну самостійність; 2. Вводило на Україні форми правління і господарки, зовсім не відповідаючі економічному станови нашого народу; 3. Самовільно розпоряджалося багатствами України.
Отсе все спонукувало безнастанну боротьбу нашої армії на фронтах а нашого народу численними повстаннями проти імперіялістично-окупаційної політики совітської Росії. Не боремося проти большевиків тому, що вони большевики, а тому, що вони стоять нам на дорозі до самостійного життя. В нас маються дуже певні вісти, що врешті в правлячих сферах совітської Росії взяла верх думка, що на Україні большевицька влада не удержиться і що треба признати демократичну републику, як одиноко відповідаючу владу на теріторії України. І колиб не катастрофа з кінця листопада, відносини між Україною і большевиками булиби вже напевно вияснилися. Ми певні того, що недалекий вже час, коли й Москва поставиться до України, як до самостійної державної одиниці, яка лише сама може будувати власне життя на своїй теріторії а яка для чужих є лише загибіллю і підорванням їхніх сил.
Як представляється для Вас дальший розвій подій?
Україна, безперечно, находиться в останній фазі боротьби за своє признання. На Україні крім большевиків, нема иншої сили, яка загрожувалаби самостійности нашого народу. Коли розпочате діло координації всіх боєвих сил на Україні, буде довершене і нарід з занятих нині большевиками теріторій виявить недвозначно, що він підчиниться лише републиканському урядови, настане момент спокійного будівництва нашої держави. Ми переконані, що вільне життя нашого народу, окуплене стільки жертвами і з таким героїзмом буде заґарантоване і всіми иншими державами.
[Вперед! 29.01.1920]
29.01.1920