І.
"Що в нас за література", — каже менї один чоловічок, ба другій, ба десятий. "Пишуть і пишуть, друкують і в світ пускають, а схочеш прочитати що сам, або другому дати, не знайдеш богато." — Таке лучало ся менї почути не раз і не від одного. I сам я, признаю ся, дарма що перечив завсїгди подібним висказам, стаючи в оборонї нашої літературної живучости і сили, я сам вагав ся, чи в души не згодити ся з ними. Я нераз в клопотї знаходив ся, коли прийшов один-другій знакомий і спитав: "Слухай, ти занимаєш ся рускою літературою, знаєш, що нового виходить? От я вибираю ся на село, хотїв би своїм пару книжок завезти. Не знаю, що... Найрадше якусь повість..." — Якусь повість, повтаряю я послїдні слова мого знакомого і щоб не захитати в нїм довіря до моїх літературних відомостей, зараз-же й сиплю єму заголовками. — "Але-ж бо те все давне, вони се вже знають!" — Я сиплю дальше. — "Але-ж се передруки з часописей! Я хочу щось сегорічного свіжого." — Та того сегорічного як з каменя води добути. Хиба, кажу, "Зорю", "Житє і Слово", "Правду" візьми; там нові повісти друкують ся. — "Журнали? Та як их читати? Зачнеш, а там одно вже кінчить ся, друге зачинає ся, а кінця нема; то не вигідно." — Я вже не знаю, що й порадити. Нараз пригадую собі ще кільканайцять дрібних книжочок і брошур, виданих різними товариствами і приватними видавцями або авторами. Та показує ся, що й ними мій знакомий не задоволений. Се популярне, для менше интеліґентних; друге наукове — за важке, хиба для спеціялістів. А що не буде нї популярне, нї за важке, того назбирає ся за мало... Де-ж та вся література, думаю собі потім, кола з неї нашим людям трудно вибрати книжку? Я не можу заперечити тому, що в нас помимо того всего літературний рух в 1894 р. був дуже оживлений. Я-ж слїдив за ним з дня на день, бачив, що друкувало ся й виходило всякої всячини чимало. В виду того, що до нашого літературного руху пристали не лиш свої, галицкі писателї, але й всї Українцї з Россії, де на нашій рідній мові нїчого друкувати не вільно, я побоював ся часом навіть, чи зможемо ми одні (на Українї наші видавництва заборонені) те все сконсумовати. Страхи на Ляхи! сказав би мій "знакомий". Кілька книжок хочу, і тих не маєте!.. Де-ж та вся література? спитаю в себе самого ще раз. Розглядаю ся і що-ж бачу? Вся наша література топить ся в періодичних часописях і журналах, котрих д. Лукич в "Зори" за 1894 р. (ст. 72) начислив аж сїмнацять! Де більше? В видавництвах кількох товариств, — популярних або наукових, додасть мій "знакомий", — і виданях приватних людей або самих авторів, — невеличких, замітить він знов. А решта то передруки, значить ся не нове вже для тих, що пренумерують часописи. "Свіжих" книжок до читаня, виходить, нема в нас, бо часописи й журнали читати "не вигідно", популярні виданя "не стоїть", а наукові — "за важкі", для спеціялістів. Воно й не дивниця впрочім, що наша публика до наукової лєктури не привикла. Наша наукова література почала краще розвивати ся доперва в послїдних десяти роках, — не було ще коли привикати до неї, не було часу ще, щоб вона здобула собі бодай тілько аматорів, що хоч би в найблизших наших сусїдів Поляків, хоч і там вона не тріюмфує. Найбільшій попит є в нас отже за белєтристикою, попит кажу, бо попит а покуп то не все одно, а покупу власне нема нї на наукові книжки нї на белєтристичні. В нас кождий радо книжку прочитає, хоч і не мав би охоти до читаня, та лиш тодї, коли вона єму даром (за дурно!) дістане ся в руки. Платити, заховай Боже! Се з болем серця лиш робить ся, з заплющеними очима, як коли-б гріш видаваний на книжку кидало ся в болото. А причина того? Вона лежить там саме, де брак интересу для наукової лєктури — наша публика купувати книжки "не привикла". І дивуйте ся тепер, що в нас більших (-дорожших) книжок виходить мало, що наша вся література розсїяна по періодичних видавництвах, роздроблена на дрібні брошури! Тут вже не можна сказати, що автори чи видавцї не "привикли" до більших книжок, нї, — вони боять ся видавати их на очевидну матеріяльну страту, бо знають, випробували вже, що більша книжка не розійде ся. Що-ж им лишає ся? Друкувати все в часописях і журналах, котрі лиш завдяки якому товариству, що має невеличкі фонди, або поодиноким людям пожертвованя сяк-так борють ся о екзистенцію, не оглядаючись на страти, або видавати дрібні книжечки і брошури, за котрі лекше можна видерти справдї песій гріш". І як воно хитро нераз приходить ся видирати! Коли хочеш, видавче, збути свій товар, я тобі з практики раджу, не назначуй на книжцї цїни! Наші люде "привикли" купувати з опустом. Отже, коли ти хочеш взяти за книжку 10 кр., кажи кождому, що вона коштує двайцять, инакше дістанеш за неї лиш пять!... От-тут і лежать причини тої літературної фата-морґани причина того, що в нас при безперечно оживленім літературнім руху мало виходить книжок, що наші літературні здобутки видають ся неодному менші, як вони справдї є. Се той "circulus vitiosus", в котрім крутять ся наша спрагнена лєктури публика і охочі до видавництв видавцї та автори.
Ми звістно, нарід непорадний. Бачимо хиби, та не стараємо ся усунути их, лиш нарікаємо, або, ще гірше, мовчимо. Бачимо хоробу, та не розбираючи єї причин, не можемо й зарадити їй, ждемо, аж хтось другій се зробить. Се в нас дїє ся не лиш в політицї, де ми теж радше спускаємо ся на чужу ласку, як на власну силу, але, як видко, і в літературі. Біда тілько, що тут вже не знати від кого-б ждати тої ласки, що тут вже не знайде ся мабуть нїяка така велика ласка, котра-б за нас платила гроші за книжки, привчила нас читати й потребувати лєктури, збудила попит за книжками і рух видавничій і в наслїдок того всего заохотила авторів і видавцїв замісць дрібних книжечок і брошур видавати щось більше, показнїйше.
Я може занадто остро осуджую нашу суспільність. Були часи, скаже де-хто, коли було й гірше. Тепер не можна сказати вже, що суспільність не читає нїчого. Свідчить за тим само число видавництва, що з року на рік збільшає ся. Правда, — суспільність читає, але як читає? Ми всї дуже добре знаємо, що одна припадково часом закуплена книжка, переходяча з рук до рук, заспокоює кілька, нераз назіть кільканайцять осіб. Вони прочитають єї і вже, розуміє ся не куплять. Ми всї знаємо усвячений традиційний звичай, на підставі котрого всї рускі товариства вважають майже конечним моральним обовязком редакцій, видавцїв і авторів — присилати товариствам свої виданя безплатно. Як же се можна, кажуть, щоб видавцї бодай в той спосіб не запомагали свого "рідного"? Редакція та видавцї й посилають туди свої виданя і дїє ся те саме: кільканайцять, кількадесять членів кождого товариства прочитає часопись чи книжку, але вже не купить. Ми вкінци знаємо і се, що кождий автор буває майже змушений бодай кількадесять свіжо з під праси добутих книжок роздарувати — коби то лиш редакціям і рецензентам, — але нї, ще й всїм з близька а з далека знакомим для реклями. Та рекляма коштує єго знову-ж тілько, що той, хто найбільше міг бути цїкавий на книжку, дістав єї даром, а другій мало хто купить. Се ті дороги, якими приходить публика до лєктури! Се ті усвячені погані звичаї, котрі пора-б вже в нас викоренити коли хочемо, щоб автори і видавцї не поносили матеріяльних страт і не зневірювали ся, коли хочемо ще більше оживити наш видавничій рух.
Крім того є ще одна колода, котра спинює можливий поступ в тім напрямі — брак власних книгарень на провінції і брак такої кольпортажі, котра-б як стій, кожду свіжу книжку з реклямою майже на силу втискала в руки байдужних. В нас всюди треба принуки. Кождий купить книжку, коли вона під рукою, коли єго ще й принукати. В той спосіб интерес, якій може збудити скора рекляма для книжки, легко було-б використати за свіжа, поки не заспокоять цїкавости один, другій а десятий в той спосіб, що книжку десь побачить або позичить а таким коштом прочитає. Лиш при такій скорій кольпортажи могли-б наші видавництва оплачувати ся, лиш при такій кольпортажи можна-б навчити людей до купованя книжок, виплекати в них потребу лєктури, котра-б прискорила зріст нашої літератури. А могла-б вона зрости живо при сприяючих обставинах, коли вже й тепер, при менше сприяючих, доволї гарно розвиває ся. Що розвій нашої літератури вже нинї не є такій мізерний, як би то декому здавало ся або здає ся, о тім я, сподїю ся, пересвідчу кождого хоч-би лиш коротким оглядом нашого літературного руху в 1894 р.
[Дѣло, 17.01.1895]
ІІ.
Річницї в політичних поглядах і стремленях рускої інтеліґенції в Галичинї, котрі розбили єї на кілька політичних партій і ще більше підпартій, шкідливі в многих напрямах, але з огляду на зріст нашої літературної продукції вони показали ся благодатні. При партійній політицї кожда громадка людей вважає по просту конечностю мати свій власний політичний орґан. Політичні часописи родять ся як гриби по дощи. Та не лиш в політицї зазначує ся окремішність поодиноких партій. Щоб не лїзти, мовляв, зовсїм в чужу хату, поодинокі партії і для літературних праць своїх прихильників основують окремі часописи чи журнали, а нї, то бодай дають захист літературним працям в фейлєтонах політичних часописей. Коло тих то всяких періодичних видавництв і ґрупує ся, як сказано вже, майже весь наш літературний рух. Виходить отже, що подїл на партії сприяє зростови літературної продукції, що борба — то справдї житє. Та тілько в тім біда, що те житє занадто мінятурне в своїх проявах, що та літературна продукція занадто роздроблена, хоч і годї заперечити, що вона сильна. Причина лежить тут не в роздробленю продукуючих сил, як радше в роздробленю матеріяльних средств.
Краєве бюро статистики обчислило, що в 1891 р. було в Галичинї 20 руских часописей, котрі друковано в 2,303.900 примірників. В 1892 р. надруковано руских часописей у Львові 2,339.080 а на провінції 34.200 примірників. Значить ся, що в 1892 р. наших часописей розійшло ся о 69.380 примірників більше, як в 1891 р. Коли зважити, що польских часописей в 1891 р. надруковано 6,104.460 прпмірників та що те число в 1892 р. о 800.000 примірників зменшило ся, тодї можна буде справдї повірити в очевидний зріст наших періодичних видавництв. Два послїдні роки 1893 до 1894 певно не були скупійші, коли в них попередні видавництва удержали ся, а нові свіжі прибули. Тут замічу ще, що в повисших статистичних обчисленях не увгляднені буковиньскі видавництва, а й тих було і тепер є трохи.
Цїкавий, думаю, буде огляд наших періодичних видавництв. Та нехай читатель не гадає, що в тім оглядї я буду руководити ся партійностію і по партіям буду поодинокі видавництва вичисляти. Я без огляду на партії покористую ся тут трохи природнїйшим способом подїлу, подїлу на видавництва писані на нашій народній, чистій живій мові і на видавництва писані на мові засміченій россійщиною і церковщиною, якої нїхто в світї не уживає. З того подїлу виходить, що в нас є три ґрупи видавництв (тут маю на увазї всї видавництва періодичні і неперіодичні): народні, москвофільскі і рутеньскі — aurea mediocritas поміж першими і другими. Хто слїдив за розвоєм нашої літератури з боку, без партійних упереджень, замітив певно, що в міру поступу духа, идеї в літературних творах розвивала ся також форма тих творів, очищувала ся мова, на якій вони були писані, ставала ся більше і більше народною, живою і противно. Та й не дивниця! В здоровім тїлї і душа здорова, — казали вже й Римляне. Таку згідність, гармонію межи формою і змістом в літературі бачить кождий тепер. Се нехай буде поясненєм з моєї сторони, причиною, ради котрої я не помину в своїм оглядї москвофільскі і рутеньскі видавництва, але посвячу им окрему статью, а тепер звертати-му увагу лиш на видавництва народні, цїннїйші не лиш формою але також змістом.
Народних періодичних видавництв (галицких і буковиньских) було в нас в 1894 р. шіснацять. З огляду на зміст можна их подїлити на чотири ґрупи: літературні, політичні, літературно-політичні, фахові і популярні. До чисто літературних часописей належать: илюстроване літературно-наукове письмо "Зоря", що виходила у Львові пятнацятий рік два рази на місяць по три аркуші ІV-ки коштом наукового товариства им. Шевченка під редакцією Василя Лукича і "Житє і Слово", вістник літератури, исторії і фолькльору, котрий почав виходити в минувшім роцї також у Львові що два місяцї книжками по десять аркушів VIII-ки під редакцією д-ра Ивана Франка. Ті два видавництва були головними центрами нашого літературного руху і можна сказати, що все цїннїйше появило ся наперед в них, а потім окремьми відбитками, котрих з "Зорі" було шість, а з "Житя і Слова" дві. До літературних часописей дасть ся також причислити львівске илюстроване письмо для науки і забави руских дїтей і молодежи "Дзвінок", що виходив пятий рік два рази на місяць по півтора аркуша малої VIII-ки коштом руского товариства педаґоґічного під редакцією Вол. Шухевича. В львівских політичних часописях література обмежувала ся на фейлєтони, де, як звичайно водить ся, побіч ориґінальних, беллєтристичних, наукових і популярних статей найбільше було перекладів з чужої беллєтристики. Ті переклади чимало причинили ся до познакомленя читателїв з новійшнми плодами чужих літератур і до виробленя в них якогось артистичного смаку та чувства. Така фейлєтонова література розвивала ся найкраще і найбільше в XVI. річнику "Дѣла" і в IV. річнику щоденної офіціяльної "Народної Часописи". При "Дѣлї" виходила додатками по шість листів на місяць "Бібліотека найзнаменитших повістей, котрих появило ся в минувшім роцї три. Окрелих відбиток з фейлєтонів "Дѣла" було дві. Крім тих двох політичних часописей була ще й трета політична часопись для народу "Батьківщина", що виходила шіснацятий рік два рази на місяць по одному аркушеви малої IV-ки у Львові під редакцією М. Голейка. Та вона літературного матеріялу не подавала зовсїм. Четвертою політичною часописею, що друкувала літературні фейлєтони, був черновецкій тиждневник "Буковина"; вона виходила десятий рік по пів аркуша малої IV-ки під редакцією Вас. Дутчака. До політичних часописей з літератуно-науковим характером належать "Правда", "Народ" і "Хлібороб". Перша — місячник політики, науки і письменства, — виходила у Львові книжками по чотири до пять аркушів VIII-ки під редакцією Антона Березиньского; дві другі були двотиждневники і виходили в Коломиї. "Народ" що виходив пятий рік по два аркуші ІV-ки під редакцією М. Павлика, беллєтристичного матеріялу дав небогато, — всего одно оповіданє — за те більше наукових статей; так само і політично-літературно-наукове письмо для руских селян і міщан "Хлібороб", котрий виходив четвертий рік по одному аркушеви малої ІV-ки під редакцією д-ра Даниловича. Відбиток з "Хлібороба" було в минувшім роцї дві, з "Народа" сїм. Популярних часописей було всего дві, — беллєтристично-науково-економічне письмо львівскої "Просвіти" "Читальня", що виходила другій рік два рази на місяць по одному аркушеви малої ІV-ки під редакцією Костя Паньківского і церковно-народне письмо "Посланник", котрий виходив шестий рік два рази місячно по одному аркушеви малої ІV-ки під редакцією о. Льва Джулиньского в Бережанах. З "Читальнї" одну довшу статью передрукував єї редактор в своїй "Дрібній бібліотецї". Лишають ся ще фахові часописи, а тих є чотири: одна правнича, одна педаґоґічна, одна господарска і одна церковна. "Часопись правнича" виходила четвертий рік що три місяцї книжками по чотири до пять аркушів VIII-ки, коштом "Наукового товариства им. Шевченка" під редакцією д-ра Костя Левицкого. Педаґоґічну часопись "Учителя", що виходив шестий рік два рази місячно по одному аркушеви VІІІ-ки під редакцією Вол. Шухевича, видавало "Руске товариство педаґоґічне" у Львові. Илюстрована часопись для господарства, домівства і забави "Добрі Ради" виходила шестий рік що місяця по одному аркушеви VІІІ-ки під редакцією Ив. Дутчака в Рогізнї коло Садагори. Вкінци четвертою фаховою часописію був церковний "Душпастирь". Він виходив осьмий рік два рази місячно по два аркуші VІІІ-ки під редакцією о. Ол. Тороньского. "Часопись правнича" і "Душпастир" були виключно фахові орґани, коли поминути мірної вартости наукові статьї послїдного. В "Учителю" і "Добрих Радах" побіч фахових статей є по одному оповіданю. З огляду на чистоту мови найлїпші між фаховими часописями були "Часопись правнича" і "Учитель". В "Добрих Радах" статьї писані на льокальній мові; в "Душпастири" так само як і в популярнім "Посланнику" видко під тим взглядом недбалість.
Правопись всїх вичислених шіснацяти видавництв є двояка. Часописи "Зоря", "Житє і Слово", "Дзвінок", "Правда", "Народ", "Хлібороб", "Народна Часопись", "Буковина", "Часопись правнича" і "Учитель" завели в себе фонетичну правопись; "Дѣло", "Посланник", "Добрі Ради" і "Душпастир" остають ся поки-що при етимольоґічній, а "Читальня" і "Батьківщина" держать ся середини (не знати лиш, чи вона "aurea"), вони послугують ся і етімольоґією і фонетикою.
Отсе й перегляд наших періодичних видавництв, коло котрих найбільше ґрупували ся наші літературні сили, так галицкі як і україньскі і скажу, що україньскі більше навіть як галицкі, бо ті в одинацяти наших часописях брали участь, а в літературних і літературно-політичних трохи чи не більшу як самі Галичане. Отсе ті часописи, в котрих потонула більша половина нашої літературної працї, показавши ся тому світови, що часописей не читає, лиш в пятнацяти окремих відбитках.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 26.01.1895]
ІІ.
(Дальше.)
Побіч часописей і журналів найбільшими моторами літературного руху було поодинокі рускі товариства, а именно "Наукове товариство им. Шевченка", "Просвіта" і "Руске товариство педаґогічне". Их накладом появило ся значне число книжок і відбиток з часописей; впрочім і деякі часописи виходили их коштом. "Наукове товариство им. Шевченка" видало крім річника "Зорі" з додатком россійско-україньского словаря ще 7 книжок і 12 відбиток. Між книжками були 2 томи періодичного видавництва "Записок" Наук. тов. им. Шевченка" в котрих так як і в "Зори" брали участь Галичане і Українцї, 2 томи "Историчної Бібліотеки" видаваної перше Ол. Барвіньским і 3 книжки україньскої беллєтристики. Між 12 відбитками з "Зорі" і "Записок" було 9 наукових і 3 беллєтристичні; між науковими 5 поважнїйших галицких і 4 менші україньскі, а між беллєтристичними 1 галицка і 2 україньскі. "Просвіта" видала в минувшім роцї крім річника "Читальнї" 10 книжок. Між тими книжками були 2 передруки і Калєндар. На 7 свіжих Книжочок було 5 популярних галицких і 2 беллєтристичні — одна галицка, друга україньска. "Руске Товариство педаґоґічне" крім річника "Учителя" і "Дзвінка" видало лиш 2 книжки: переклад одної повісти і друкований фонетичною правописію молитвенник для дїтей. Се були-б і всї виданя товариств.
Періодичних книжкових видавництв приватних людей було 4: "Дрібна Бібліотека, Костя Паньківского", "Літературно-наукова Бібліотека" д-ра Ив. Франка, Коломийска "Бібліотека для рускої молодежи", проф. Насальского і черновецка "Ластівка". "Дрібноі Бібліотеки" К. Паньківского появило ся 10 книжочок: 7 україньских і 3 галицкі. На 7 україньских книжочок було 3 передруки давнїйших авторів, 3 перекладані книжочки і 1 ориґінальна — все з беллєтристики. Між трома галицкими книжочками була 1 ориґінальна беллєтристична, 1 ориґінальна наукова і 1 перекладана наукова в передруку з "Читальнї".
В "Літературно-науковій Бібліотеці" д-ра Франка 10 випусків виповнила одна поважна наукова праця самого видавця. Проф. Насальскій видав у 2 випусках своєї "Библіотеки для рускої молодежи" 1 ориґінальну повістку і дві в перекладах — все галицке. Черновецкого дрібного видавництва "Ластівка" появило ся щось 8 випусків мішаного змісту при участи Галичан, Буковинцїв і Українцїв. Крім того появила ся одна галицка наукова праця в річнім "Справозданю рускої акад. ґімназії у Львові".
В книжкових і брошурових форматах вийшло кільканайцять передруків з часописей: "Народа", "Хлібороба", "Житя і Слова" і "Дѣла". З "Народа" було всїх відбиток 7, між тими 5 наукового змісту — дві галицкі а 3 україньскі. Відбитки з "Хлібороба" були обі україньскі, — одна наукового, друга беллєтристичного змісту. Беллєтристичного змісту були передруки 2 галицких перекладів з "Житя і Слова". З "Дѣла" було 2 відбитки, і то обі наукового змісту — одна галицка а одна україньска. В "Літературнім додатку" "Дѣла", що виходив під редакцією Ив. Белея надруковано 3 чужі повісти в галицких перекладах.
Накладом приватних видавцїв або самих авторів вийшло небогато книжок — одна станиславівска брошурочка галицких поезій, чотири книжки більше або менше наукового змісту і дві черновецкі популярні книжечки — послїдне праця Буковинцїв, передпослїдне Галичан. Вкінци можу згадати ще 2 илюстровані калєндарі, — один черновецкого товариства "Руска Бесіда", другій редакції "Посланника", 12 книжечок львівского "Людового Видавнццтва" популярного і беллєтристичного змісту, дрібні міссійні виданя і 2 випуски "Світової поезії", але се все — одно занадто дрібне, друге малої вартости. Важнїйша річ буде сказати, що в минувшім роцї заходами Галичан вийшло 8 нових фонетичних учебників для руских народних шкіл і 6 для середних шкіл. Так само заходом Буковинцїв вийшло кілька руских учебників для буковиньских шкіл.
Я перечислив доси всї галицкі і буковиньскі книжки та відбитки, — буковиньских впрочім, як видко, дуже мало, — і, поминувши дещо дуже дрібне або маловажне і учебники, начислив их 75. На тих 75 книжок складає ся 45 правдивих книжок і 30 передруків, 53 ориґінальних творів і 12 перекладів. Цїкаво буде декому знати, кілько з того числа книжок прападе на нас австрійских Русинів, а кілько на россійских закордонових. Ото-ж я скажу, що відкинувши мішані книжки, себ-то такі, в котрих друкували ся працї одних і других, чисто україньских книжок вийшло 17, а чисто галицких з кількома буковиньскими брошурами 29. На 17 україньских книжок було правдивих лише 7, а відбиток 10. На 7 перших зложила ся сама белєтристика; на 10 других 8 наукових праць і дві белєтристичні. Між 29 галицкими і буковиньскими книжками було 18 правдивих книжок а 11 відбиток. На 18 перших зложили ся 2 поважні наукові працї, 7 книжочок белєтристичного і 9 популярного змісту. На 11 відбиток випало 9 наукових праць і 2 белєтристичні. Так представляє ся книжково-літературний рух в Галичинї минувшого року. В Россії в минувшім роцї він був дуже невеличкій. Там, на скілько знаю, вийшло всего на всего 11 дрібних книжок: 1 в Кієві, 1 в Глухові, 2 в Харкові, 3 в Москві і 4 в Чернигові. З тих 11 книжок а властиво тілько 9 свіжих, бо 2 були передруками давнїйших річей, було 5 оповідань, 1 драматичний твір і 3 популярні книжочки. Одну україньску драму напечатала в ориґіналі московска "Театральная Библіотека." Про якусь наукову книжку, україньску часопись в Россії нема що й згадувати. Россійска цензура, стоячи при давній заборонї літератури на україньскій мові, лиш десь-колись змилує ся і пустить щось, та се по більшій части буває таке мізерне, що попросту нераз хоче ся підозрівати ту малостиву цензуру, чи вона пускаючи такі річи, на сміх их не пускає.
[Дѣло, 04.02.1895]
04.02.1895