Коли у Львові в 1789 р. відбувало ся серед ринку величаве торжество Йордану при участи епископа Петра Білянського, мало воно настрій тріюмфу. Тріюмфувала українська громада міста Львова, якій повело ся знївечити замах латинського епископа, що перед десятьма роками (1779) виступив проти віковічного українського звичаю святити торжественно в день Богоявленя воду на львівськім ринку. Замах не вдав ся, бо не міг вже вдати ся в законній австрійській державі так, як в давній Польщи.  

Вже чути незвісні Мельодії піснї, Вступає на землю Вже ангел надїй. Се день новорічний! В щасливу годину Вступай, небес сину, У нашу країну — Ти серце, радїй!   Хто сонце і зорі На вишнїм просторі Провадить премудро, З тим почин і нам. Ти, Отче, порадиш, В потребі не зрадиш. Ти путь нам прогладиш, До цїли спровадиш — Будь ласкав синам!   ***   Новий Роче, жвавий хлопче! Чи ти знаєш, по кім топче

    Львів. 27. червня 1914.     Львовянам ратуш північ прозвонив. Чи він то визвав ізза мійських нив Той дивний шум, що лиш тодї встає, Коли вітрів чотири в море бє, Або коли із тисячок грудий Несеть ся в полї гомін молодий, Стрясаючи і гори і лїси — Як повен сил, так повен і краси?   Ледви той шум ізза далеких меж Доплив у перших филях до тих веж, Що гордо в гору чола піднесли, Вже перші филї ними потрясли.

"Те, що раз жило на правду, жити ме на ново; що нїби вмирав готовить ся до відро­дженя. Понимати найлучші річи й пожадати їх, силкувати ся вияснити гарний проблем ідеалу значить дїлати в користь його, значить потягати до нього всї потомні роди. Найвисші наші стрем­лїня, що видають ся нам найбільш марними — то неначе филї, які, могучи ранше дїйти тільки до нас, пійдуть дальше, а може, зливаючись та доповнюючись взаїмно, потрясуть цїлим сьвітом. Маю всю певність, що те, що в мене є найліп­ше, по менї жити буде.

На мотив Еліота.

Найбільшій попит є в нас отже за белєтристикою, попит кажу, бо попит а покуп то не все одно, а покупу власне нема нї на наукові книжки нї на белєтристичні. В нас кождий радо книжку прочитає, хоч і не мав би охоти до читаня, та лиш тодї, коли вона єму даром (за дурно!) дістане ся в руки.

А тут, хоча-б усї не раз до року, / А тисяч раз витали ся словами: / "Христос родив ся", — правда, скажу всїм; / Та ви глядїть, щоб з тим Різдвом вродились / У вас просвіта, згода, мир, любов!...

У давнину у давнюю, / На Всходї на далекому, / В богатім, славнім городї / Жив можний цар Аггей. / Землї мав, що не змірити, / Підданих як насїяно, / Збирав дачки, брав жовнїра / Й безжурно жив собі.

  Am Urquell. Monatschrift für Volkskunde. Herausgegeben v. Friedrich S. Krauss.  

Фолклористична студія.   До круга простонародних вірувань розповсюднених майже по всїх краях Европи, належить і віра в зачаровані гроші. З поміж славяньских народів зберегли єї Малоруси, Великоруси і Поляки. Зачну від перших, тому що віра в зачаровані гроші, яка і доси живе між малоруским народом в Галичинї, становить свіжо позбираний і непечатаний ще матеріял.