Ох, Отче наш благий, котрий цариш на небі
I вказуєш цілій вселенній правий путь,
До Тебе ми з низин звертаємся в потребі
І молимо з глибин: Ласкав нам, Отче, будь!
Цілий наш земний ґльоб пірнув в потопі крови
І зависна рука тиранії нас бє.
Врізьби нам, Всеблагой, в седця скрижаль любови, —
Нехай святиться скрізь святе імя Твоє!
Ми знаємо, що ми нікчемний пил дороги,
Котрий здуває час і губить в сірій млі.
І ми безрадні йдем крізь сумерки трівоги:
Твоя будь воля скрізь — на небі й нa землі!
Нам ворог наш закрав кроваві плоди поту
І наших кволих чад ссе голоду поліп.
Поглянь на земний ад і вкороти скорботу!
Та дай нам, Отче, наш насущний чорний хліб.
Ми знаємо, що ми чимало нагрішили;
Прости нам сліпоту слабої волі й тіл!
Та катови простить у нас немає сили...
Ох, Отче, не жадай від нас надлюдських діл!
Наш човен без весел несеться океаном,
Над Сціллею спокус, над кратером жадоб.
І як мімозі будь над пяним серцем паном!
He дай, щоб в сіти впав слабий, нікчемний хроб!
[Громадська думка, 15.01.1920]
15.01.1920