(Дальші историчні свідоцтва.)
З часів, коли в Моравії перебував і трудив ся св. Методій, посїдаємо письменний памятник — опис землї так званого ґеоґрафа з Равенни. Незвістний по имени автор жив в VII віцї1), але праця єго не дійшла до нас в первотворі, лиш в пізнїйших вже переписях і з додатками переписувачів. Шафарик2) відносить послїдню редакцію згаданої ґеографії до часу "около р. 886 і де-що перед тим".
Для зрозуміня тих уступів ґеоґрафії, де говорить ся про Білу землю і про кельтицких Боїв в Галичинї, мусимо наперед розпізнати докладнїйше відношеня, в яких наш край находив ся в VIII, IX і X віцї по Христї.
І.
За часів св. Методія становили Моравія, Словаччина, горішній Шлеск і більша часть Галичини — від Кракова аж по Львів — складову часть Великоморавскої держави3). Згадана часть Галичини звала ся, як вже знаємо, Білою землею, — в нїй мешкали останки Білохорватів (в горах) і Білосербів (на рівнинах); одних і других, за-для завислости від Моравії, звано часом також Мораванами (Maurungani).
З-посеред князїв Великоморавскої держави визначали ся в IX віцї Моймир, Ростислав і Святополк (Святоплук). Головним і дуже небезпечним ворогом Моравії були в ту пору франконьско-нїмецкі цїсарі, котрі виступаючи яко "оборонцї і ширителї христіяньства" надуживали церкви до політичних цїлей, і Славян, силою охрещених, уважали вже своїми підданими. Щоби освободити ся з-під впливів нїмецкого духовеньства, а заразом і з-під завислости від франконьских цїсарів, князь Моравії Ростислав удав ся до грецкого цїсаря з просьбою о присланє єму славяньских священиків-апостолів.
Ростислав мав на оцї передовсїм державно-політичні цїли, — єму о те ишло, щоби околичні Славяне, що були ще поганами, приймали віру Христову не за посередництвом Нїмцїв, лиш за иніціятивою самої Моравії і єї апостолів, бо в тогдїшні часи давало се правний титул і на державне верховодство. "Як далеко сягала власть моравскої церкви, так далеко ишли вже і границї моравскої держави."
В паноньскій біоґрафії св. Методія сказано, що особливо за часів князя Святополка4) "начатъ рости Божіе ученіе и стрижници множити ся въ всѣхъ градѣхъ, и поганіи вѣровати въ истинный Богъ, своихъ бляди отмѣтающе ся. Тольми паче и моравска область пространити начать (въ) вся страны, и врагы своя побіжати."
Про церковні і державні впливи Мораван на жителїв Галичини находимо також цїкаву звістку в біографії св. Методія. Читаємо там: "Поганьскъ князь силенъ вельми, сѣдя въ Вислѣхъ, ругаше ся христіяномъ и пакости дѣяше. Пославъ же Методій къ нему рече: добро ти бы ся крестити, сыну, волею своєю на своєй земли, да не плѣненъ нудми (насильно) крещенъ будеши на чюжей земли, и помянеши мя. Єже и бысть."
Той князь "в Вислїх" не єсть яким-сь князем спеціяльно польским, бо число многе "в Вислїх", як і придаток "силен вельми", вказують на простору область, що находила ся при всїх Вислах в Галичинї, т. є. при ріках Висла, Вислока, Вислок5). Так те місце розумів і поясняв от. Петрушевич6), а що те поясненє єдино добре, поучає нас дуже поважний і вже за-для високого становища свого безперечно добре поинформований писатель, именно король Альфред в своїм описї Ґерманії. Альфред жив за часів св. Методія, отже звістка єго відносить ся як раз до часів, про котрі иде тепер бесїда. Він між иншими так каже7). "На всхід Моравії єсть Wisleland а на всхід Wisleland-y єсть Дакія, в котрій колись жили Ґоти." З исторії знаємо, що Дакією звано Семигород, а в обширнїйшім значеню Семигород і нашу "Гуцулію" по Днїстер. Таким чином край "в Вислїх" або "Wisleland" простирав ся від Висли на всхід аж близько до землї Гуцулів, отже сягав що-найменше по Львів і до ріки Буг.
Коли з кінцем IX. віку Мадяри в полученю з Нїмцями розбили Великоморавску державу, зайшли і в краю "на Вислїх" важні зміни. Передовсїм уважали себе Чехи правними наслїдниками до решток Моравія і з того титулу заволодїли також Галичиною. Их панованє в нашім краю тревало, з малими перервами, близько 80 лїт, до часу, коли Володимир Великій р. 981 остаточно прилучив Галичину до своєї держави.
Про панованє Чехів в Галичинї посїдаємо дуже достовірний документ з X віку — єсть то ерекційна грамота епископства в Празї. В грамотї сказано: "Праска дієцезія сягає на всходї по ріки Буг і Стрий8); до неї вчисляє ся і Краків враз з землями, що приналежать до того города." Паляцкій, наводячи сей документ в своїй исторії9), додав від себе увагу: "Тим, що знають старинні звичаї, чей не потребую казати, що границї церкви були заразом границями держави."
Ерекційна грамота праского епископства означає докладнїйше просторонь землї, яку займав згаданий в біографії св. Методія край "в Вислїх" а у короля Альфреда край "Wisleland". Єсть то знана вже нам Біла земля межи Вислою а Бугом. Доховані назви Белз (в лїтописях Більз) і "Белска земля" здають ся бути лиш послїдним відгомоном давної назви: Біла земля. З опису границь праского епископства виходить також, що Белска земля, притикаючи до Буга, була в X. віцї послїдною на всхід висуненою областею ческої держави.
1) Гл. F. Dahn "Quellen- und Literatur-Uebersicht" (в додатку до другого тому Вітерсгайма "Geschichte der Volkerwanderung" ст. 484).
2) Славяньскі старинности, XV-a прилога до другого тому.
3) Паляцкій, Исторія Чехіи, кн. II. гл. 5, — Шафарик, Старинности, т. II гл. 41 §.5. — А.С. Петрушевич, О введеніи христіяньства в предкарпатских странах, ст. 43–44.
4) Żivot st. Methodia vydal Pavel Iosef Safarik, у Praze 1868, ст. 6—7. — Кирилло-Мефодіевскій Сборник изданний М. Погодиним Москва 1865, ст. 35–36.
5) Вишня, притока Сяну, також колись звати ся мусїла Вислою. (І нїмецке Weiсhsel означує властиво "Вишня"; Weiсhsel повстало тілько через перекрученє з давного Wissel.)
6) "О городѣ Галичѣ за Луквою" в Вістнику Нар. Дома 1885 ч. 27.
7) Наводжу після К. Zeuss-a "Die Deutschen und die Nachbarstamme" ст. 602.
8) В грамотї наводять ся ріки: Bug et Ztir. Що в сїм місци Ztir означає не ріку Стир, але Стрий, годять ся з собою Шафарик, Паляцкій і от. Петрушевич.
9) Кн. III гл. 3.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 02.01.1895]
(Дальше.)
ІІ.
І ґеоґраф з Равенни знає про Білу землю в Галичинї і знає також те, що одна часть тої землї названа по имени кельтицких Боїв. Білу землю зове ґеоґраф з-латиньска "patria Albis", а Бойкам надає назву, яка була у Ґерманів в уживаню лиш для означеня кельтицких Боїв, т. є. Bayas1).
Заким наведу підходячі сюди уступи з працї равеннатского ґеоґрафа, замічу одно ще на сїм місци. Давні ґеоґрафи, не маючи докладних мап під рукою, навязували звичайно свої ґеоґрафічні дати до якого-сь більше в Европі знаного краю або народу. Хотячи н. пр. говорити про Галичину або Волинь, они тамошні племена і землї тих племен уміщували то "побіч Дакії" то "повисше Дакії", бо Дакія голосна була в стариннім світї, особливо по причинї воєн римского цїсаря Траяна, як і з того, що довшій час мешкали там ґерманьскі Ґепіди. Але вираженє "повисше Дакії" (т. є. повисше Семигороду) було надто загальне, длятого лучші писателї старали ся ще всїлякими поясненими, о скілько на те позволяли их відомости, близше означити свої ґеоґрафічні дати. Ґеоґраф з Равенни, маючи дуже добрі информації про нашу Білу землю (бо кілька разів ширше про ню згадує) старав ся також на різні способи означити докладнїйше положенє тої землї. Для науки вийшла з того користь і результати слїджень, які виходять на підставі згаданої ґеоґрафії, мусять длятого вповнї вдоволити.
Равеннатскій ґеоґраф повідає що Біла земля (patria Albis) находить ся повисше Данії, званої краєм Ґепідів, але на полудне від Данії і краю Норманів2). Всхідними Норманами звано в IX і X віцї наших руских Варягів, т. є. перших Руриковичів і их дружину, як то між иншими посвідчають звістні слова Кремоньского епископа Лютпранда: "Russi, quos alio nomine Nordmannos vocamus". З ceгo погляду міг ґеоґраф з Равенни зовсїм слушно виразити ся, що галицка Біла земля граничила від півночи з Норманами.
О положеню Білої землї і о просторі, якій займала, каже ґеоґраф3), що та земля дуже обширна і на довгій просторони гориста, що она сягає далеко на всхід, і що одна частина тої землї зове ся Баяс. Цїкавою є ще дописка ґеоґрафа, що описана ним Біла земля зове ся моравскою (patria Albis Maurungani) — очевидна пересторога, щоби вираженє Albis не брати за одно з назвою ріки Лаби а краю "Баяс" не шукати в Чехії.
В тім-же уступі повідає ґеоґраф4): В Білій земли находять ся значні ріки, між иншими одна дуже велика, що зове ся Albis et Bisigibilias. Вже Мілєнгоф5) звернув увагу на те, що равеннатскій ґеоґраф, толкуючи з грецкого первотвору, повинен був в слові Bisigibilias віддати грецке В через латиньске V (так тогдї грецке β читало ся) і написати Visila, т. є. Висла. Поправка безперечно добра, бо в латиньских текстах (н. пр. у Амміяна) стрічає ся форма Bisula зам. Visula, однак на одно призабув Мілєнгоф, именно щоби в наведенім текстї, як вже того вимагає граматична конструкція, читати Albis vel Bisigibilias. Ґеоґраф, як в инших місцях, так і ту хотїв перестеречи, щоби через Albis не розуміти ріки Лаби, лиш Вислу — пересторога тим більше оправдана, що Вислу дїйстно від непамятних часів звано Білою водою.
Нїмецкі учені, що назву Albis відносять до ріки Лаби, а край Баяс до Чехії, не в силї вияснити, яким чином тота Лаба і тота Чехія мали би находити ся "далеко на всходї" і "повисше Дакії, де мешкали Ґепіди." Один лиш К. Zeuss на підставі наведених ту вісток равенатского ґеоґрафа сумнївав ся, щоби "patria Albis" могла відносити ся до земель над Лабою6), тому радив той латиньскій термін ґеоґрафічний толкувати через Weissland, а не чepeз Elbland, замічаючи слушно, що ґеоґраф з Равенни говорить головно о земли по північній сторонї Карпат. Єсли-ж Zeuss до тої прикарпатскої Білої землї вчислив і Чехію, то се учинив лиш длятого, що про Бойків в Галичинї не мав жадних відомостей, а знані єму були лиш кельтицкі Бої в Чехах.
Равеннатскій ґеоґраф повідає ще7), що Біла земля звала ся в давнину Maurungani, і подає се яко річ зовсїм певну. Нїмецким ученим ся вістка справила знов велике заклопотанє. Roessler, щоби Білу землю конче перенести до Чехії, поправляє Maurungani нa Маrсоmаnnі8), a Zeuss і Мілєнгоф шукали помочи в фільольоґії: — першій виводив Maurungani з давного ґерманьского mаur в значеню "багнистий край", другій також з ґерманьского maur, але в значеню "муравель". Були і такі, що Maurungani-ю переносили далеко на захід і идентифікували тоту назву зі словом Merovingi. Славяньскі учені не висказують ся в тій справі цїлком. Шафарик і Лелевель вправдї наводять деякі уступи з писем равеннатского ґеоґрафа9), але нароком пропустили всї звістки, що відносять ся до "patria Aibis". І от. Петрушевич, о скілько менї звістно, в своїх розправах про Галичину з IX віку не дотикав того предмету.
А предсїнь питанє про край Маврунґанів не так трудне до порішеня. Єсли галицка Біла земля в IX., а без сумнїву і в давнїйших віках, входила в склад моравскої держави, то що-ж дивного, що і єї жителї звали ся спільною державною назвою Мораван? Вже Шафарик10) вказував на безчисленні перекручуваня, яким підпадала назва Мораван в письмах латиньских писателїв. Писали всїляко: Margeuses, Меrеhani, Morahenses, Mirahenses, Моrаmоri, Morahabitae і т. д. При порівнаню перших двох назв, Margenses і Merehani, з назвою Maurungani замічає ся легко спільний их початок — перекручуваня пішли від того, що середновічні писателї старали ся писати на лад книжний а навязували варварскі (славяньскі) слова до знаних им з-відки инде виразів. Такій книжник уважав то за найбільшій тріюмф для науки, коли міг назву Мораван віднести до — Маврів!
Про Маврунґанію находимо звістку ще в исторії Лянґобардів. Павло Діякон повідає11), що Лянґобарди жили зразу в Скандинавії, а опісля — заким ще осїли в Угорщинї — перебували якійсь час в краю Mauringa. І тут край Маврінґів не дає ся віднести до Чехії — хто з Скандинавії хоче дістати ся до Угорщини, чей вибере дорогу здовж Висли, а не здовж ріки Лаби.
__________
Наведені дати з писем равеннатского ґеоґрафа годять ся гармонійно з підходячими сюди датами у цїсаря Константина Багрянородного. І так:
а) Після Константина простирали ся на північ від Мадярів краї Білохорватія і Білосербія; після ґеоґрафа з Равенни припадає в ті сторони Біла земля (patria Albis).
б) Константин говорить, що лиш Білосерби (а не Білохорвати) мешкали в краю "Боіки". Те-ж саме виходить з дат равеннатского ґеоґрафа, бо після него лиш частина Білої землї ("aligua pars") звала ся "Баяс".
в) О Білохорватах повідає Константин, що посїдали "богато землї", а ґеоґраф з Равенни називає Білу землю "spatiosissima terra". Так отже нема сумнїву, що Константина "Боіки" а ґеоґрафа "Баяс" відносять ся до того-ж краю і до того-ж народу. Назва "Баяс" своєю формою і своїм колишним значенєм виразно вказує на кельтицке походженє наших Бойків.
1) Чехію називали Нїмцї в старину: Ваіаhaim (вітчина Боїв), а подібно виразив ся вже Птолємей (в другім віцї) пишучи в своїй ґеоґрафії на підставі нїмецких информацій: Βαινο χατΐμοι. І Баварію називали давнїйші историки і ґеоґрафи: Baio-varia.
2) Geographus Ravennas lib. І cap. 11, lib. IV cap. 13—14. (Наводжу посла берліньского виданя з р. 1860.)
3) Lib. IV. cap. 17—19: "Item ad partem quasi meridianam, guomodo a spatiosissima di catur terra, est patria, quae dicitur Albis Maurungani, montuosa per longum, quasi ad orientem multum extenditur, cuius aliqua pars Bayas dicitur".
4) "... haec patria habet non modica flumina, inter cetera fluvius grandis, qui dicitur Albis et Bisigibilias."
5) "Deutsche Altertumskunde" т. II ст. 375.
6) Die Deutschen und die Nachbarstamme, ст. 610.
7) Кн. I гл. 11: "Albes vel patria Albis Maurungani certissime antiquitus dicebatur".
8) "Ueber den Zeitpunkt der slavischen Ansiedlung an der unteren Donau" (в Sitzungsberichte der kais. Akademie der Wissenschaften, philosophisch-historische Classe, 1873) cт. 121.
9) Шафарика "Славяньскі старинности", т. II прилога XV. — Lelewel "Narody na ziemiach sławiańskich", ст. 215–218.
10) Славяньскі старинности, т. II гл. 42 §. 1.
11) "De gestis Longobard." lib. І cap. 1.
(Конець буде.)
[Дѣло, 03.01.1895]
(Конець.)
ІІІ.
Остаєсь ще відповісти на послїдні заміти п. Верхратского, о скілько они відносять ся до моєї розправи о Бойках і о Білій земли в Галичинї.
П. В. повідає: "Коли би наші Бойки були Кельтами, то предсї найшла-б ся про них згадка яко о пришляках, чужинцях, зайдах, чи у Нестора, чи у пізнїйших лїтописцїв. Тимчасом такої згадки нема."
Дуже оптимістичний погляд на Нестора! Таж в наших лїтописях не то о Бойках, але взагалї не найде хочби одного слова, котре би відносило ся до яких-небудь жителїв Галичини в часах перед Руриком. Навіть в исторії перших Руриковичів (аж до Володимира Великого) не находимо звісток про Галичину — в двох трех стрічках змістити можна всю "исторію", яку за ті часи подав Нестор о нашім краю. А ще і з тої "исторії" небогато виходить хісна, бо годї з неї довідати ся, чи н. пр. згадані Нестором Хорвати були жителями західної Галичини, чи всхідної, чи може належали, як хотять деякі, до Молдави.
Єсли в Несторі нема звісток про старинну Галичину, то тим менше найти их можна у пізнїйших лїтописцїв, бо ті були лиш продовжателями Нестора, нїщо нового про давні відношеня в нашій земли они не уміли подати.
Проти кельтицкого походженя Бойків — каже п. Верхратскій — промовляє і те, що вже "в початку XIII. віка споминає ся (в лїтописи) про Синевідско, отож про село, де сидять наші Бойки".
Я все говорив і говорю о старинних Боях, що ще около р. 45 перед Христом осїли були в нашій земли, а п. Верхратскій має на думцї Бойків, що жили в ХІІІ-ім віцї, отже в тисяч триста лїт пізнїйше. Не в XIII, але вже що-найменше в V-ім віцї Бої затратити мусїли свою національність, злити ся в одно з славяньскою людностію, посеред котрої і з котрою разом жили. Назви, як Баяс у равеннатского ґеоґрафа, Боіки у цїсаря Константина, Бойки у нинїшних Русинів — то все лиш традиційно доховані згадки про тих давних, кельтицких Боїв. Яка-ж ту звязь може заходити з Синевідском?!
____________
В одній з попередних розправ замітив я, що назва "Біла земля" повстала в нашім краю в часах перед-Христових, коли ще Фіни мешкали при всїх Вислах в Галичинї1). В фіньскім язицї Vis-ula означає ще і нинї "Білу воду", а в старину від рік ишли і назви племен. Придаток "білий" для означеня нашої землї і єї жителїв розповсюднив ся головно в III і IV віцї під впливом пануючих в Галичинї ґерманьских Ґотів. Перша часть фіньского слова Vis-ula пригадувала своєю вимовою старонїмецке wis, з котрого утворило ся нинїшнє нїмецке weiss. Та й самі Ґоти, що жили при наших Вислах, звали себе в III віцї Visi (die Weissen).
П. Верхратскій зрозумів те місце так, що нїби я Вислу назвав нїмецкою рікою, а се помисл не мій, лиш Шайнохи! Той "Шайноха (повідає п. В) думав, що назва Висла єсть в звязи з нїмецким словом weiss (давнїйше wis); він покладав именно на поданю Длуґоша, що в старинности звали Вислу alba aqua."
Коли вже конче набирати ся треба розуму з польских писателїв, то я наведу п. Верхратскому слова, які про "нїмецку" Вислу висказав на 260 лїт перед Шайнохою (але в той сам спосіб, що і Шайноха) давний польскій писатель Себаст. Кльонович. В поематї "Flis czyli spuszczanie statków Wisłą" пише Кльонович: "Wisłę, Białą Wodą od starożytnych Słowianów rzeczoną, Niemcy po dziś dzień zowią Weissel, Polacy zaś z niemiecka Wisła." Ту Кльонович сказав те саме, чого п. В. в первий раз дочитав ся в Шайносї, і як Кльонович, так кождий скаже, хто в Вислї хоче відкрити "нїмецку" назву. Що давні Нїмцї говорили wis, не weiss, знають і без Шайнохи всї, що занимаютьея язиковими студїями.
П-у В. подобали ся виводи польских фільольоґів о "славяньскім" походженю назви Висла. На одно лиш, а найважнїйше, забули ті фільольоґи: — при горішній Вислї, як знаємо з Птолємея, ще і в другім віцї по Хр. не було жадних Славян, то якже-ж назва Висли могла би бути славяньскою? Я, на адресу п-а В., просив тих фільольоґів, щоби окрім слова Висла, о котре власне розходить ся, навели бодай одно яке славяньске вираженє, в котрім би доховало ся давне wis в значеню "вода". А п. Верхратскій менї такі слова нацитував: Висла, Вислока, Вислок, Вислобоки, Вислочок — у всїх виразах слово Висла! Окрім того наводить ще п. В. назви двох річок: Вис (притока Буга) і Вис (річка в Мармарощинї на Уграх) — але доказу, що те Вис єсть слово славяньске і значить "вода", мабуть і не дожду ся нїколи.
На мою гадку назва "Вис" єсть лиш новим доказом фіньского походженя слова. Мармароске Вис буде без сумнїву слово мадярске, а Мадяри, як звістно, зачисляють ся до родини Фінів. І доси у Мадярів wiz значить "вода", иншого слова на те понятє Мадяри навіть не мають.
І над Бугом, до котрого вливає ся ріка Вис, мешкали первістно Фіни. Ще і Птолемей, наводячи племена, що мешкали на всхід Висли, згадує про тих колишних Фінів з над Буга. "При устю Висли — каже Птолємей в своїй ґеоґрафії — мешкають Венеди, під Венедами Ґоти, а дальше Фіни (ειτα Φιννοι)". Супроти так виразного і заразом повабного свідоцтва (Птолємей писав на підставі урядових дат римских) нема що і думати о славяньскости назв Вис і Висла.
____________
Про гипотезу п-а Верхратского о повстаню назви Бойки вже стілько було бесїди, що теперішню відповідь обмежити можу до кількох лиш уваг. Так зване "бойківске" бойе знане, як вже передже виказано, і в инших сторонах Руси, а навіть на Українї (приходить і в письмах Шевченка) — отже стратило зовсїм силу доказову в відношеню до назви Бойко. Найновійше відкритє п-а В., що "лишень так звана людова етимольоґія2) може усмотрити тожсамість виразів бойе і "то бо і є", промовляє також в некористь гипотези, ставленої п. Верхратским, бо нам ходить головно о сам люд, о те чи люд в тім "бойе" добачає вираженє незвикле, смішне, чи нї. Коли не добачає, то на-що і боронити дальше неудалої гипотези!
Слово "бойе" виясняє п. В. язиково в такій спосіб: "Тото є (в виразї бойе) належить віднести до пня містоименного (Pronominalstamm) є. Оттак бойе повстає з бо + е".
Не знаю, звідки п. Верхратскій роздобув той свій "Pronominalstamm-е". Се шумна фраза тілько! Мікльошич, обговорюючи слова утворені з темату е, так повідає: "е ist vіеllеіcht der altindisehe Pronominalstamm a". Ty виразно говорить ся "vielleiсht", а у п-а В. Мікльошичева гипотеза стала ся вже "непоколибаємим" аксіомом!
Межи численними словами, які Мікльошич навязує до темату е, не находжу і одного, що значенєм своїм підходило би до нашого "бо й є". А предсї яка-сь звязь що-до понятій повинна би бути між тими словами3).
Заходить ще і отся важна обставина. Е яко "Pronominalstamm" виступає майже всюди лиш в зложених словах і лиш яко перша часть зложених слів. Вираженє бо + є становило би виїмок від того загального правила — виємок тим більше неприродний і разячій, що в славяньских язиках частиця "бо" у словах тїсно з собою зложених стоїть завсїгди на другім місци: а+бо, у+бо, ли+бо, и+бо, al+bo.
Мікльошич повідає ще, що пень е лучити ся може тілько з иншими займенниками. А частиця "бо" не належить до заименників — значить вираз "бойе" і з того погляду зачислити би треба межи виємки від загального правила!
Якось, видно, нема ладу з тими гипотезами що-до слова "бойе". Самі довольности, неоправдані комбинації, ловленє по воздусї як при забаві "в жмурки", все без системи, без методи!
1) Назва "Біла земля" могла ся легко у нас приняти, бо у Славян той термін був від непамятних часів в уживаню, лиш брав ся в иншім значеню. В понятю Славянина "Біла земля" значило те, що "Білбожа земля", а після пізнїйшої, рускої термінольоґії "Дажбожа земля".
2) Не лиш людова етимольоґія, але і кожда добра граматика. В вираженю "бо і є" переходить і на й після звістних правил о роззїві. Появ той сам, що н. пр. в вираженях: сестра й мати, я й він, вода й огонь і т. д.
3) З ґрупи наведених Мікльошичем слів одно лиш "отак" (зам. етак) близьке своїм значенєм до виразу "бойе", але те значенє споводоване словом "так", котре по е додало ся.
[Дѣло, 05.01.1895]
05.01.1895