(Дальші историчні свідоцтва.)

На инвективи п. Верхратского відповідати не буду, але мушу застеречи ся супроти неслушних замітів, які чинить моїм историчним виводам що-до повстаня назви Бойків.

Єсть то безперечно неприродний появ, що про справи, дотикаючі старинної исторії Галичини, ми часто довідуємо ся аж за посередництвом инших Славян. Оно так стало ся і з вісткою цїсаря Константина про край "Боіки" і про мешкаючих в нїм колись-то Білосербів.

Загадкову назву Бойків виводять одні писателї з язикових властивостей нашої бесїди, инші зі становища историчного.

(Исторично-язикова студія.)   І. Вступні уваги.   В статьї "Галичина і Поділє в 2-ім віцї по Христї" описав я подрібнїйше бої, які Римляне під проводом цїсаря Траяна вели з Ґетами (Галичанами) і зъ их побратимцями, Даками. Ґети утратили тогдї так тепер звану Волощину і полудневі части Бес Арабії і Молдави; Даків, що жили в нинїшній Румунії і в Семигородї, виперли Римляне з краю цїлком — часть вигнанцїв переселилась на нові жилища до нашого краю.  

В числах 120. і 121. минувшого річника "Дѣла" помістив я був розправу про Зельмана, верховного бога нашого краю за часів поганства. З тексту пісни, з обрядів при Зельмановій гагілцї, як і з историчних свідоцтв старинних писателїв грецких виказував я хибність розповсюдненої у нас думки, що нїби-то Зельман є именем якогось дрогобицкого жида, котрий жив за часів Польщі і держав наші церкви в арендї. Що моя розвідка могла декому не подобатись, річ зовсїм природна; розставатись з улюбленою думкою, нїкому не приходить ся легко.

Минувшого тиждня помістила "Червоная Русь" (ч. 228) розвідку "нашого — як каже редакція — заслуженного исторіографа" на темат о повстаню назви Україна. Займаючись стариною нашої землї, я вже з обовязку відчитати мусїв і розправу згаданого исторіоґрафа — тим більше, що назва України, сягаючи своїм початком глубокої старини (она повстала на многі віки перед Рожд. Христа), дїйстно заслугує з титулу тої старинности своєї на всесторонне наукове розслїдженє.