Руско-україньске слово в Россії.

 

І.

 

Коли нинї, в початках панованя царя Миколая в Россії, иде бесїда о сподїваних змінах в дусї ліберальнім і поступовім, то мимохіть приходить на гадку тото велике пятно в новійшій исторії Россії — заборона словесности руско-україньскої за часу обох попередників нинїшного царя — обох Александрів.

 

Исторія тої проскрипції мови 20-міліонового народу більше-менше знана, а все-таки уважаємо за потрібне представити єї нинї з зазначенєм истнуючого тепер юридичного стану руско-україньского письменства в Россії.

 

Перше виключенє україньского слова з загального закона про печать в Россії стало ся в роцї 1863-ім, коли то св. синод заборонив по цензурі духовній, всякі друки україньскі реліґійного змісту, а міністерство внутрішних справ, по цензурі світскій, зборонило печатати україньскі книжки популярно-наукового і педаґоґічного змісту.

 

В роках 1878—75 сі заборони з року 1863-ого почали були de facto забуватись, аж в роцї 1876-ім видано — уже "съ Высочайшаго соизволенія" звістну "Lex Juzefovicia", котра була вироблена комісією з чотирох членів: міністра внутрішних справ Тимашева, шефа жандармів Потапова, міністра народної просвіти ґр. Димитрія Толстого і тайного совітника з Кієва М. Юзефовича яко експерта. [Від Юзефовича пійшла й назва "Lex Juzefovicia"].

 

Тота "Lex Juzefovicia" з 1876 року містила в собі три постанови — і ми наводимо их в оріґіналі:

 

"1) Не допускать ввоза въ предѣлы Имперіи, безъ особаго на то разрѣшенія Главнаго Управленія по дѣламъ печати, какихъ бы то ни было книгъ и брошуръ, издаваемыхъ за границей на малороссійскомъ нарѣчіи.

 

2) Печатаніе и изданіе въ Имперіи оригинальныхъ произведеній и переводовъ на томъ-же нарѣчіи воспретить, за исключеніемъ лишь: а) историческихъ документовъ и памятниковъ и б) произведеній изящной словесности, но съ тѣмъ, чтобы при печатаніи историческихъ памятниковъ безусловно удерживалось правописаніе подлинника; въ произведеніяхъ же изящной словесности не было допускаемо никакихъ отступленій отъ общепринятаго русскаго правописавія, и чтобы разрѣшеніе на напечатаніе произведеній изящной словесности дава лось не иначе, какъ по разсмотрѣ рукописей въ Главномъ Управленіи по дѣламъ печати.

 

3) Воспретить также различныя сценическія представленія и чтенія на малороссійскомъ нарічіи а равно и печатаніе на таковомъ-же текстовъ къ музыкальнымъ нотамъ."

 

Сі "ограничительния правила относительно употребленія малороссійскаго нарічія" міністерство внутрішних дїл розіслало начальникам ґуберній царкулярем з дня 26 ст. ст. липня 1876 р. до ч. 357.

 

Однакож і заборона з 1876 року почала в де-чім de facto забуватись, а особливо дотично 3-ої точки, в котрій заборонено між иншим "сценическія представленія на малороссійском нарічіи", бо коли в одних місцях не дозволяли відспівати на концертї бодай одної україньскої піснї, то в других місцях давались цїлі представленя україньских штук драматичних. [Поминаємо спорадичні виїмки і дотично 2-ої точки; н. пр. коли в однім містї не дозволили друкувати брошури "Про холєру", то в другім містї позволили надрукувати "Про дифтерит".]

 

Нарештї в 1881-ім роцї міністер внутрішних справ ґр. Н. Игнатьев розіслав новий циркуляр до начальників ґуберній, в котрім, навівши "правила" з року 1876-ого [т. звану "Lex Juzefоvicia"], таки додав доповненя і интерпретації.

 

"Нынї — написано в циркулярі ґр. Н. Игнатьева — Государъ Императоръ Высочайше повелЇть соизволилъ:

 

1) Пунктъ 2-ый правилъ дополнить поясненіемъ, что къ числу изданій, которыя дозволяется печатать на малороссійскомъ нарічіи, прибавляются словари, подъ условіемъ печатанія ихъ съ соблюденіемъ общерусскаго правописанія или правописанія употреблявшагося въ Малороссіи не позже XVIII. віка;

 

2) Пунктъ ІІІ-ый разъяснить въ томъ смыслї, что драматическія піесы, сцены и куплеты на малороссійскомъ нарічіи, дозволенныя къ представленію въ прежднее время драматическою цензурою, а равно и тѣ, которыя вновь будутъ дозволены Главнымъ управленіемъ по дѣламъ печати, могутъ быть исполняемы на сценѣ, зъ особаго каждый разъ разрѣшенія Генералъ-Губернаторовъ, а въ мѣстностяхъ не подчиненныхъ Генералъ-Губернаторамъ, съ разрѣшенія Губернаторов, и что разрѣшеніе печатанія на малороссійскомъ нарічіи текстовъ къ музыкальнымъ нотамъ, при условіи общепринятого русскаго правописанія, представляется Главному Управленію по дЇламъ печати, и

 

3) Совершенно воспретить устройство спеціально малорусскихъ театровъ и формированіе трупъ для исполненія піесъ и сценъ исключительно на малороссійскомъ нарічіи."

 

Як бачимо з автентичного тексту сего циркуляря ґр. Н. Игнатьева з року 1881-ого — він декрети з років 1863 і 1876-ого мало в чім змінив. Лише:

 

1) Між условно дозволені виданя руско-україньскі ["на малороссійском нарѣчіи"] додано — словарі.

 

2) Сценічні представленя руско-україньскі, котрі декретом з року 1876-ого були зовсїм заборонені, условно дозволено.

 

Руско-україньскі тексти до музикальних нот, рівнож декретом з 1876 року цїлком заборонені, циркулярем з 1881 року условно дозволено.

 

Отсе і всї вже полегші з 1881 року — і на тім стало до нинї.

 

Отже юридичний стан руско-україньского письменьства в Россії нинї ось-такій:

 

1. Не вільно видавати україньских книжок змісту реліґійного, популярно-наукового і педаґоґічного.

 

2. Не вільно друкувати україньских книжок наукового змісту.

 

3. Не вільно ввозити до Россії, без окремого дозволу Главного управленія по дїлам печати, нїяких книжок, брошур і часописей в мові т. зв. мало-рускій друкованих за границею Россії.

 

4. Не вільно нїчого друкувати инакшою правописію, як: а) при историчних документах і памятниках правописію оріґіналу а б) при словарях, белетристицї і при музикальних нотах правописію "общерусскою" або "уживаною на Украинї не пізнїйше XVIII. віку".

 

5. Не вільно держати нїяких відчитів і рефератів ["чтеній"] в мові україньскій.

 

6. Не вільно бути спеціяльно україньским театрам та труппам драматичним. [Т. зв. україньскі товариства драматичні мусять завсїгди побіч штуки україньскої грати й штуку россійску.]

 

7. Навіть все те, що не заказане, може бути друковане лиш условно — т. є. тогдї, коли само Главное управленіє по дїлам печати в Петербурзї одобрить рукопись до друку.

 

8. Представленя драматичні україньских штук можуть даватись на сценї лиш условно — с. є. тогдї, коли ґенерал- ґубернатор чи ґубернатор за кождий раз позволить.

 

Ось як виглядає нинї юридичний стан україньского слова в Россії!

 

[Дѣло, 02.01.1895]

 

ІІ.

 

В першім уступі сеї статьї показали ми, якій єсть нинї юридичний стан україньского слова в Россії і яка єсть там юридична норма для адміністративного поступованя з україньским словом.

 

Навіть частина дозволених україньских друків і спектаклїв — віддана в индівідуальну самоволю адміністраційних лиць і цензурних чиновників, а в практицї виходить таке, що оден забороняє тото, що другій дозволяє, або один і той сам адміністратор чи цензор тото само оден раз позволяє а другій раз забороняє.

 

Так в практицї драматичним трупам україньским дозволяють грати в Новороссії [в Одесї, Криму і т. д.], в Великороссії і в Польщи, а не пускають их [або з великою трудностію] в середню Україну [до Кієва, Харкова і т. д.] — як до фантазії ґенерал-ґубернатора.

 

Так в практицї цензори — поминаючи вже, що чіпають ся ортоґрафії [бо властиво нїхто не розуміє: що то таке в приложеню до україньского слова "общерусское правописаніе" а ще менче: що то таке "правописаніе употреблявшееся в Малороссіи не позже XVIII віка"] иногдї вигадують, що §.2-ій "Legis Juzefowiciae" дозволяє тілько "оригинальния изящной словесности" перекладів з белєтристики вже нї, і длятого забороняють переклади навіть з великорускої мови — або дозволяють друкувати их, але без зазначеня, що се переклади... Або лучаєсь таке, що раз дозволять надрукувати н. пр першу пісню "Иліяди", а дальше не дозволяють.

 

Всяких див, яких доказують цензори навіть з дозволенями україньскими рукописями, не списав би — як то кажуть на воловій шкірі. Відома річ, що тенденцією их загалом єсть — не перепустити з белєтристики україньскої нїчого більше вартного, хоч декрети на друкованє белєтристики взагалї позволяють.

 

Коли в Россії не вільно по україньски друкувати нїчого наукового і популярно наукового, то коби бодай Главноє управленіє по дїлам печати давало дебіт галицким руским видавництвам, і пр. книжочкам "Просвіти" та часописям. Тимчасом і того нема! Главноє управленіє по дїлам печати нинї буквально нїчого нашого з Галичини не пускає — не кажемо вже політичних часописей, але навіть і "белєтристичних", як "Зоря" або навіть "Дзвінок"! А прецїнь польскі видавництва з Галичини, і то всякі, наукові, популярно-наукові і белєтристичні идуть в Россію зовсїм легко!

 

Одним словом — навіть тота частина права, яка полишена проскрипційними декретами нашому слову в Россії, не виконує ся!

 

Коли царствованє Миколая ІІ-ого має зазначитись якимись полекшами для угнетених народностей — то в першій мірі повинен він скасувати укази свого дїда і батька забороняючі слово 20-міліонового народу руско-україньского, а поставити єго на рівнї з всїми другими під загальний цензурний закон россійскої держави! Цар Миколай ІІ. повинен стерти тото велике пятно з новійшої исторії Россії!

 

[Дѣло, 05.01.1895]

 

05.01.1895