В одвіт п. Верхратскому.

 

Гнїв не єсть нїколи добрим дорадником нашим — все допроваджує до несправедливого, пристрастного суду, до инвектив, котрі вкінци тому, що унїс ся гнївом, не можуть приспорити хвали. На инвективи п. Верхратского відповідати не буду, але мушу застеречи ся супроти неслушних замітів, які чинить моїм историчним виводам що-до повстаня назви Бойків. Именно пише п. В.: "Проф. Партицкій оспорюючи мою гипотезу виводить тяжкій, учений арсенал историчний позичений з Старинностей Шафарика і скріпляє той запис своєю догадкою, що слово бойе могло колись уживати ся і у инших жителїв нашого краю." А в другім місци: "Не розбираю цитатів историчних, зіставлених п. Партицким, котрі впрочім навів непотрібно, так як я подаючи нову гипотезу що-до походженя назви Бойки в короткости зараз на вступі привів і догадки великого слїдителя Слявянщини, Шафарика".

 

Замічаю, що Шафарик жадної власної догадки що-до походженя назви Бойки не ставив, — він пішов лиш за догадкою нашого Вагилевича, котрий в справах, що дотикають нинїшних Бойків, був головним информатором Шафарика1).

 

П. Верхратскій помиляє ся також, коли думає, що Шафарик в справі старинних Бойків "виводить тяжкій, учений арсенал историчний". Зовсїм нї! Шафарик лиш доповнив виводи свого земляка Дубровского і майже виключно користував ся тим самим "историчним арсеналом." Головною заслугою обох ческих учених було те, що старинний край "Боіки" шукали они не в Чехії, як то ще доси чинять нїмецкі учені, але в Галичинї.

 

Висказ п. Верхратского, що нїби я переписав виводи Шафарика, міг повстати лиш из за незнаня предмету. В статьях, які я від кількох лїт міщу в "Дѣлї", як і в "Старинній исторії Галичини", котра недавно вийшла з друку, дав я достаточні докази, що иду самостійною дорогою, а не слїпо за чужим судом. О скілько я користував ся Шафариком, пишучи про старинних Бойків, все те замітив я дуже совістно в своїй розправі; де нема поклику на Шафарика, там вже идуть мої власні дослїди. І так:

 

1) Шафарик всїма силами боронить славяньскости старинних Бойків і заперечує, мовби кельтицкі Бої з давної Чехії могли переселитись до Галичини. В своїй розправі виказав я, що були в старину инші ще Бої, именно при ріцї Тисї в Угорщинї, недалеко від Галичини, і що лиш ті Бої, вигнані Ґетами з свого осїдку і ратуючись утечею в Карпати, могли поселити ся в Галичинї, де під ту пору вже мешкали три инші кельтицкі племена.

 

2) Шафарик не міг вияснити, длячого галицкі Хорвати і Серби звали ся "білими", і висказав догадку, що первістною вітчиною тих племен була земля, де нинї мешкають Білоруси. "Историчний арсенал" в моїй розправі вийшов зовсїм иншій, з него виказало ся, що "білою" звала ся земля межи Сяном а Вислою.

 

3) Шафарик не знав, де шукати ріки Дички, що перепливала край "Боіки". І щодо сего питаня, для историків дуже важного, старав ся я дати задоволяючій одвіт2).

 

Наведеними розслїдами, важними для розясненя питань, хто були перші Бойки нашого краю і де они мешкали, була моя статья головно занята і я не розумію, як ті мої у всїм самостійні виводи міг п. Верхратскій приписати Шафарикови. Не хочу з такого поступованя витягати консеквенцій, бо надїю ся, що п. Верхратскій знати буде, що слїдувало-би учинити.

 

__________________

 

В послїднім своїм артикулї п. Верхратскій для потвердженя гипотези о походженю Бойків не наводить нових доказів, лиш повторює давнїйші свої арґументи язикові. Подаю суть тих арґументів власними єго словами: "Назва Бойки по моїй гадцї повстала з частицї бойе, а могла утворити ся також і з або-й. З частицею бойе посвоячені суть також або і ба (в значеню: так!), котрі то слівця різко визначають ся в говорі бойківскім і тому скоро замічають ся Русинами других, не бойківских сторін." Відповідаю:

 

П. Верхратскій написав слово "бойе" хибно і тим витворив лиш непотрібні баламутства; люд вимовляє "бойє" і так те слово пише д-р Огоновскій в своїх "Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache". Вираженє "бойє" складає ся з трех слів "бо і є (єсть)" і в тій формі не є виключно бойківске, лиш уживане скрізь, як далеко сягає руска земля. Звичайно додають ще "то" або "так" і кажуть: "то бо й є" або "так бо й є". У Шевченка також приходить те вираженє — в творі "Назар Стодоля" подибуємо два рази: "то-то бо і є". Те-ж саме найти можна і в творах инших писателїв, н. пр. в оповіданю "Страшна кара" (в "Зори" з р. 1891 ч. 24) і т. д.

 

Цїла властивість бойківского говору редукує ся до того, що Бойки "то" або "так" випускають виражають ся коротше "бойє". Часто, але не всюди, акцентують Бойки першій склад "бо", але така зміна акценту не разить, — она лучає ся в рускім язицї, коли два або більше слів стягають ся в одно понятє.

 

Бачимо з того, на як слабоньких підставах опирає ся головний арґумент п. Верхратского при виводї назви "Бойки". Коли-ж до того зважимо, що назва Бойки знана вже була у нас в VІІ-ім віцї, ми згаданий вивід від "бой є" мусимо зовсїм відкинути, бо форма "є" місто "єсть" в тих віддалених часах не могла ще бути в уживаню.

 

Єсли з "бойє" не могла утворити ся назва Бойків, то тим менше могла-би она пійти з слів "або" і "ба". Ті два слова є в загальнім уживаню у Русинів і годї поняти, як люде, що самі говорять "або" і "ба", можуть других людей, що тих самих слів уживають (хоч-би і в иншім значеню), прозивати Бойками.

 

П. Верхратскій пише для підпори своєї гипотези: "Припуск мій не без підстави. Передовсїм промовляє за ним анальоґія: сусїди Бойків прозвані від частицї лем; а коли розглянемо ся в Славянщинї, то найдемо не раз назви племенні поодиноких народів славяньских, утворені з прозивок взятих від певних примітних, місцево уживаних слів або форм, так пр. у Русинів : Лемаки від лем, Лишаки від лиш, Билаки від бив, бити, Булаки або Буласи від був, бути — у Сербів: Чакавцї від слова чи замість што, Штокавцї від слова што, Кекавцї від кай замість што і др."

 

Признаюсь, що тої анальоґії я не замічаю. З наведених п. Верхратским назв видно, що прозиви межи сусїдами є обопільні і повстали за-для відмінних, уживаних на якесь понятє слів. При назві Бойків того появу не слїдно, бо після гипотези п. Верхратского повстала би назва Бойко від слів або, ба, мимо того, що — як вже сказано — і инші Русини тих слів уживають.

 

1) Вагилевич в дечім хибно поинформував Шафарика, тому і в "Старинностях" находимо неодно неправдиве. Так н. пр. пише Шафарик між иншими, що житла нинїшних Бойків находять ся в округах Чортківскім, Станиславівскім і Коломийскім, що навіть досягають Прута на граници Буковини!

2) В Старинностях Шафарика находять ся деякі разячі похибки при означеню землї давних Бойків. Так н. пр. каже він, що "Темним" морем, котре після цїсаря Константина віддалене від Білохорватів на 30 днїв дороги, єсть море "Чорне". Учені виказали, що за часів Константина "Темним" звало ся Балтицке море, а ся відомість не без ваги для означеня первістної вітчини Бойків. В старину головними комунікаційними дорогами були ріки — народам передовсїм знані були моря, до котрих плили ріки з их краю.

 

(Конець буде.)

 

[Дѣло, 13.12.1894]

 

(Конець.)

 

П. Верхратскій уважає мою гипотезу о кельтицкім походженю Бойків неимовірною, бо "люд, маса люду не випре ся своєї родової назви", а Бойки, як звістно, не люблять, коли их називати тим именем. І сей висказ п. Верхратского не дасть ся оправдати. В житю народів замічаємо той-же появ, що і в житю одиниць. Хто н. пр. перенародовив ся, переняв иншу бесїду і звичаї инші — чи буде він признавати ся до народу, з котрого вийшов, чи буде величати ся своєю родовою назвою? Так буває і з цїлими винародовленими племенами. Колись н. пр. Италія заселена була народами, різними бесїдою і звичаями, а всї народні і племенні назви счезають там за поступом латинізації краю. В римскій Илірії, Тракії, Мезії, Дакії за поступом такої-ж лятинізації счезають тамошні племенні назви ілірскі трацкі, кельтицкі, ґерманьскі, а витворює ся під впливом Римлян нова назва — Ромеїв та Румунів. От же анальоґічний появ зайшов і з нашими Боями. Переславянщившись они закинули давну свою бесїду, перестали бути племенем кельтицким і зовсїм слушно домагають ся, щоби их називати Русинами.

 

На думку п. Верхратского Бойки не можуть бути потомками кельтицких Боїв, бо они нинї племенем дуже "смирним і потульним", не задержали черт "воєнного характеру, пилкости, і сукристости". На те дав я вже одвіт передше. Нинїшні Бойки то лиш послїдні розбитки авантурничого колись народу. Зразу жили она в сторонах Адріятицкого моря, звідки их вигнали Римляне. Бої утекли були до угорскої землї а осїли на захід від Тиси. Около року 45 перед Хр. був их королем Критазир. Єго побороли Ґети і Бої, знов вигнані з свого осїдку, утекли до Галичини, де осїли межи Сяном а Вислою. Але і ту не вело ся им щасливо; их прогнали з занятих місць Серби і Бої опинили ся в наших горах. Війни, котрих результатом була кількаразова утеча народу, мусїли бути дуже керваві, мусїли вкінци зломити і знищити силу народу. Нужденне житє в горах лиш довершило зміну в народнім характері Боїв. І не одні лиш Бойки стали ся під впливом часу і різних обставин "смирні і потульні", такими взагалї стали ся всї Русини тепер. А чи они такими колись були!

 

__________

 

П. Верхратскій переходить до фільольоґічних слїджень що-до повстаня назв Сян і Висла і так о менї пише: "П. П. подає свої нераз навіть дуже штучні комбінації яко аксіоми непоколибаємі і неоспоримі... Тая єго певність тим більше разить, що п. П. порушає ся звичайно на розлогім поли гипотез сягаючих доби передисторичної язика, а найпевнїйші навіть результати новійших дослїдів граматичних, відносячі ся до тої-ж доби, по більшій части таки все ще остануть тілько гипотезами".

 

О скілько наведені ту заміти можуть мати вартість, викажу понизше на примірах. Ту лиш зазначу, що я завсїгди і засадничо був противний тому, щоби фільольоґ рішав справи, котрі в першій лінії належать до историка. Фільольоґи і граматики з своїм "индо-европейским арсеналом" неодно більше замотали, нїж прояснили. В питанях, що дотикають старинної исторії, фільольоґія повинна бути лиш допомічним средством, а не ставити себе на першім місци.

 

Для виясненя методи, якої я придержую ся при поясненю ґеоґрафічних назв, обговорю значенє подільскої ріки Бог. У Геродота Бог зове ся Гіпаніс, а у Птолемея і Страбона Борістенес. З відки-ж пійшли ті три назви: Гіпаніс, Борістенес, Бог?

 

Фільольоґам пійшла річ дуже гладко. Оден найшов в литовскім язицї слово "упе" в значеню "ріка", отже вияснив назву Гіпаніс. Другій найшов в староперскій бесїдї слово vouru-stana ("breiten Stand habend") і вже пояснив назву Борістен.

 

Лиш з назвою Бог не пійшло якось гладко — одні були за тим, щоби виводити від Бог (Gott), инші промовляли за словом "бог" = богатий, а були і такі, що перекручували на Буг. "Єсть Буг в Галичинї, чому би не мало бути Буга і на Поділю!"

 

Инакше з своїми виводами поступить той, що старав ся обізнати з старинною исторією свого краю. Він знає, що Поділє звало ся в старину Понизєм, і знає також, що в старину назви рік, країв і племен творили ся з того самого слова. Єсли край називано Понизєм, то ріка звати ся мусїла Пониз. При сїм виводї фільольоґ лиш о стілько допомочи може, що назву Пониз поправить на Паниз, бо приименник "по" вимовляв ся давнїйше "па", як того богато слїдів в нашім язицї: патока, паробок, пасинок, пабородок, пагірок, пагність, парій, пасїка, память, паволока, пажерливий, паросток, пакоси, пачоси і т. д.

 

Рік, що именували ся Панизом, було в старину у Славян більше; всї находили ся в приморских сторонах, на Понизю. Пліній наводить дві ріки Panisos на понизю Тракії, а з пізнїйших часів знана нам ріка тої назви у північно-західних Славян. Гельмольд, говорячи про Славян між Лабою а Одрою, наводить племя Лютичів, котре мешкало по обох сторонах ріки "Panis" на Поморю.

 

Що писателї з часів по-Геродотових називали Гіпанісом і инші ріки, як Ингул, Днїпер, а навіть Кубань, нїчо так дивного, бо і ті ріки находили ся властиво на Понизю. В переданій нам Геродотом формі Гіпаніс початкове "гі" є лиш непотрібним додатком чорноморских Греків, щоби варварскому слову надати більше свойскій звук.

 

При виясненю назви Борістенес треба мати на увазї, що Бог випливає з сугіря, котрого одна часть до нинї зове ся Борами (Медобори). У Птолємея ті Бори названі в грецкім перетолкованю Πευκΐνα ὂρη 1). В першій части слова Борі-стенес находимо натяк на ті Бори, з котрих випливає подільска ріка.

 

При устю Богу находила ся в старину, вже і перед Геродотом, грецка кольонія Ольбія. В грецкім язицї "ольбіос" значить "богатий". Назва ріки Бог єсть тілько славяньским перекладом назви Ольбія. В старину були ріки головними комунікаційними дорогами для купцїв, тому і названо ріку по имени города, з котрого приїздили купцї, або до котрого удавали ся люди в торговельних цїлях.

 

Надїю ся, що вже і з тих примірів оцїнить Читатель, чи мої виводи дїйстно бувають такі "дуже штучні", як то найшов п. Верхратскій, — чи може на більшу вагу заслугують "результати новійших дослїдів граматичних", писані "напомацки", без знаня старинної нашої исторії.

 

В розправі про Бойків сказав я, що назва Сян (Сан) означала початково ріку "сановиту, поважну, маєстатичну" і те твердженє опер я на тім фактї, що Птолемей в своїй ґеоґрафії назвав ріку Сян в грецкім перетолкованю Аксіакес (грецке "аксіа" значить "сан, достоїнство, честь"). На тій підставі вносив я також, що Білосерби з VII. віку ріку Вислок, притоку Сяну, длятого називали Дичкою, що в сербскім язицї слово "діка" означає те саме, що у нас слово "сан".

 

П. Верхратскій наводячи мої слова випустив уступ про Аксіакес, а що-до сербского "діка" повідає, що оно одвічає грецкому "докса", котре не значить "сан, честь", лиш "мнінє, слава".

 

Мікльошич повідає в своїм етимольоґічнім словари, що походженє сербского слова "діка" єсть неясне, і ми поки-що мусимо придержувати ся того суду. Але хоч би грецке "докса" навіть було однакого походженя з сербским словом, то що-ж би оно мало промовляти проти мене? Грецке "докса" має не лиш ті значеня, які наводить п. Верхратскій, але також значенє нашого "сан" і сербского "діка". Для точности повинен був п. В. і те значенє навести.

 

Признаю ся, що зрозуміти не можу, яку цїль мав п. В. з тим грецким "докса". Нас передовсїм обходить сербске і старославяньске "діка", а оно зовсїм не означує "мнїнє", якби то хотїв мати п. В. В сербских словарях при слові "діка" находить ся толкованє: Ehre, Ruhm, Stolz.

 

П. Верхратскій назву Сян виводить з старосл. "сань" (дракон, смок). Вивід то не новий і менї здавна вже знаний — в нїм любували ся особливо за часів Маркіяна Шашкевича. Але я все повторяти буду, що при розслїджуваню старинних назв треба увзглядняти і старинні свідоцтва, а передовсїм треба і те знати, яка первістно людність мешкала в земли, до котрої наші язикові розслїди відносять ся. Назви, особливо більших рік не підпадають так легко змінам, і з того, що при тих ріках мешкають тепер Славяне, зовсїм ще не випливає, що і назви рік мусять бути славяньскі. Слово "san" і доси в уживаню у Фінів, длятого думаю, що від Фінів, перших жителїв надсяньских сторон, переняли Русини назву ріки.

 

Що-до Висли зазначив я був, що і та назва первістно фіньска і означала "білу воду"; те ж значенє мали назви рік Вислока і Вислок. При тих ріках мешкали знані вже нам Білохорвати і Білосерби, а ще і довго опісля називали Русини Вислу "Білою Водою".

 

П. Верхратскому представляють ся ті виводи хоч они оперті на историчних даних, "дуже штучними комбінаціями", за те припали єму до вподоби виводи фільольоґів. Послухаймо тих виводів: "Индо-европейскій (!) корінь vis означає мочити, розплавити, розливати, розтїкати ся. Оттак Висла означає воду, ріку. Так вивели славяньскі фільольоґи (хиба польскі!) перед п. Партицким слово Висла. Вивід той єсть ясний (!), поєдинчій (і чудесний!), а за єго имовірностію промовляє і то, що і доси люд польскій кожду воду пливучу зове wisła, именно коли говорить о виливі ріки."

 

На те одвічу коротко:

 

1) Коренї слів, як вода не затрачують ся так легко в бесїдї народів — для чого-ж мало би давне vis, єсли було у Славян, загинути без слїду? В фіньскім язицї visi і нинї ще означає воду.

 

2) Ріку, коли виллє з берегів, Поляки називають Вислою. Анальоґічний появ замічаємо у Русинів — они ріку, що вилила з берегів і пливе широко, зовуть Дунаєм. Се лиш доказує, що в понятю Поляків Висла, а в понятю Русинів Дунай єсть дуже великою рікою.

 

1) Слово "бір" означало первістно "сосну". Бори становлять полудневу границю країни, порослої і нинї ще множеством соснових лїсів.

 

 

Приписка. Всеч. от. І. Кипріян в Немирові прислав менї кілька дуже интересних спостережень о властивостях людового говору в деяких околицях нашого краю. Позволю собі з надісланого письма навести ті уступи, що відносять ся до затронутих п. Верхратским питань о повстаню назви Бойків. От. Кипріян пише між иншими: "Хочу Вам ще де-що подати і о частицях: "бойє", "або", які послужили п. Верхратскому до гипотези, наче-би назва "Бойко" мала з них вийти. Частицї "бойє" (а не: "бойе") з наголосом на "є" в значіню "так" уживають по селах в околици Немирова, як в Передмістю, Парипсах, Вороблячинї, Смоленї, Радружи і в инших примежних селах місточка Немирова. Мимо того міщане Немирівскі селян нїколи не прозивають Бойками. Тимчасом Русини Немирівскі, хоч частицї "бойє" цїлком не уживають, а однак членів одної родини міщаньскої прозивають згірдно: "ти Бойко!..."

 

"Частицї "або" в значіню "так" уживають Русини в Сокали, хоч их за се нїхто не прозиває Бойками.

 

"В Шумячи, в горах турчаньского повіта, занимав я довжність завідатора парохії через 5 лїт. Там завважав я, що люди говорять частицю: "байя" в значіню "так". Є там кілька родин з родовим назвиском "Бойко", хоч і не завадить сего додати, що назва родова "Бойко" подибує ся також на долах. Мешканцї села Шумяча, як і инших сїл гірских турчаньского повіта, в котрих я бував, не називають себе "Бойками", бо се для них назва згірдна.

 

"В падолистї 1888 року переселив ся я до місточка Немирова. Сюди взяв я з собою з Шумяча двох парубків і одну дївку. Міщане Немирівскі зовидївши их, почали их прозивати: "ти Бойко, ти Бойкуньо!" бо міщане кажуть, що в горах жиють "Бойки і Гуцули!"

 

"Отсе тілько що до Бойків і частиць: "бойє, бойя, або. Добре би було, якби так можна переконати ся, чи ще де не уживають частиць висше згаданих."

 

[Дѣло, 15.12.1894]

 

15.12.1894