Помежи так званими бродунами (Grallatores, Watvögel) єсть бусько білий птахом найбільше знаним, а заразом межи ними єдиним, котрий по-частї кладе гнїздо на стріхи хат людських. В ріжних околицях зовуть єго розлично: бусьок, бусель, боцан (бочан), а на Україні подекуди неклейка, бучак (бочак) і лелека (з турецького (lejlek'). Тут і там на Поділю прозивають єго чорногуз, що властиво значить "маючий зад чорний", а то тому, бо так представляє ся бусько, коли зложить свої крила чорнокінчасті.
Бусько білий належить до найбільших птиць краєвих, буває бо на 110 цм. довгий, а в розпонї держить на 224 цм. Весь єсть білий, з виємом лїток рукових, великих горішних покрив крильних і довгих пер плечних, котрі суть чорні. Наге місце докола очий єсть сїраво-чорне; дзьоб і ноги червоні. Буська шия довга, а ноги високі, підкочені, щебелясті указують нам спосіб житя того птаха, іменно звичай бродити по болотах або близько вод для гляданя добичи. Передні пальцї у ніг суть в насадї спяті короткою оболоною, а палюх ледви дотикає землі. Всї пальцї закінчені пазурами пукластими, на нігтї похожими. Дзьобом як рожен острим може задавати сильні, а навіть чоловікови небезпечні рази, іменно може стати небезпечним пострілений, коли боронить ся дзьобом, бо тогдї найчастїйше цїляє до очий, а й загалом до голови. Рівно небезпечним може стати бусько боронячий свого гнїзда. І так пр. тому лїт кілька в Стецеві, коло Снятина, лучило ся, що дївка вилїзла на драбину, щоби зняти горнець, завішений на жердцї в стрісї. Бусько, що сидїв на гнїздї, думаючи допевно, що вона хоче дібрати ся до єго гнїзда, зірвав ся нагально і злетївши к дївцї рубнув її дзьобом так сильно в голову, що дївка з зойком упала з драбини на землю. Підведено єї майже безпритомну і запроваджено до комори, де мусїла положитись тяжко заболївши, а через два днї і померла. Подібно стало ся також недавно в Семирівцї коло Яворова. Дївка встромила руку в хворост бусячого гнїзда, щоби звідтам добути молоді воробцї. Тим часом бусько луснув її дзьобом по голові так сильно, що до-разу повалилась на землю мертва. Оттак в тих злучаях бусько зле винагородив гостинність чоловіка.
Тут випадає ще запримітити, що буськови не всюда позволюють класти гнїздо на хатах так, як у нас на Руси. І так нр. в многих околицях Нїмеччини буська уважають господарі за шкідного хижака тому, що инодї губить і пожиточне птаство, а на лугах виловлює по цьвітах богато пчіл. Задля того там єго гонять і тому бусько сторонить ся в тих околицях від осель людських, а гнїздо кладе в лїсах на високих деревах. Загалом в краях більше культурних буськи стають що раз рідшими а пр. в Анґлїі тепер вищезли трохи не зовсїм. У нас єсть буськів доволї, іменно водять ся там, де єсть богато багнистого ґрунту. В сухих, погористих околицях буськи лишень по імени звїсні.
Руський селянин уважає се за віщбу щастя-долї, коли на стрісї єго хатчини гнїздить ся бусько. Тому то наші селяни часто затягають на стріху старе колесо, борону... та ще дають і хворосту, щоби бусьок мав готовий снуток на поклад гнїзда. Тож і не диво, що в декотрих околицях у нас по селах бусько майже на кождій хатї мостить гнїздо пр. в Черневі коло Станїславова. в Зарубинцях і Пізнанцї коло Тернополя, в Закомарі коло Бродів і нр. пр. Загалом у нашого люду бусько дізнає честованя і опіки. Тоє має причину в повірцї сягаючій імовірно єще часів поганських. Іменно по вірованю нашого люду бусько був первістно чоловіком. Давно-давно се дїялось — розказують — дав Бог селянинови велику замкнену скриню і приказав єму, щоби єї не отвирав лишень так замкнену донїс до берега і кинув в море. Селянин неслушний взяв тяжку скриню на коркоші тай понїс до берега. Тут прибувши хотїв кинути єї в фалї морскі, та збудила ся в нїм цїкавість, що такого в тій скринї. Отворив скриню — аж ту в одну мить з неї виповзла тьма тьмуща ужів, ящірок, ропавок і всякого плюгавого гадя і розтекла ся на всї сторони. Хотїв він утїкачів зловити та знов спрятати в скриню — та шкода було і заходити ся... Аж тут явив ся тому чоловікови знову Господь Бог і каже: "За те, що ти не послухав мого приказу, станеш з чоловіка птахом: цїлий вік твій бродити меш по мочарах і нетрах і збирати меш все тото гадє, щось випустив з скринї". Так став з чоловіка бусько і до суду-віку буде він — по вірованю люду — за свою провину покутовати. Тая повірка єсть і причиною, чому то буськови селянин не дїє жадної кривди — а за жадні гроші не поважив би ся єго убити. Коли я р. 1864 в Пізнанцї гнилій убив з рушницї буська, щоби єго стерва ужити яко принади для стервоїдних хрущів, люд дивив ся на той мій вчинок з великим негодованєм.
Частенько також лучить ся межи людом почути таку баєчку. На стріхах двох сусїдів, котрих хати були віддїлені від себе великим садом, гнїздили ся буськи. Пару буськів на одній хатї непокоєно в ріжний спосіб, дїти шукали в хворостї бусячого гнїзда за воробцями, перевертали яйця і пр.; другій парі буськів вело ся щасливо, бо добрі людкове, властителї хати, тїшили ся, що буськи гнїздять ся на стрісї їх домівки і нїяк їм не пинили. От і слїдувала нагорода. Дразнені буськи перенесли своє гнїздо куди инде, а відтак взяли з ватри на поли розложеної пожарину і занесли на хату, де їм злії дїти докучали. Вскорі заняла ся стріха і цїле обійстє згоріло. Коли так одна пара буськів пімстила ся на своїх томителях, друга пара оказалась вельми вдячною своєму господареви: іменно принесли єму буськи цїлий мішок червінцїв... Імовірно тоту байку видумано запро дїти, щоби їх здержати від непокоєня буськів в гнїздї, тим більше, що таке непокоєнє могло би не раз стати для дїтий навіть небезпечним.
Бусько білий живе парами у нас і в других краях Европи з виємом найбільше на північ висунених. Єсть то птах перелетний. Прилїтає до нас в мартї (коло теплого Олекси т. є. 17. руськ. марта). В той час не завсїгди у нас потеплїє на стілько, щоби бусько міг найти одвітний виживок; нераз ще снїжно і морозно, а буськи по полях смутно шкандибають даром шукаючи добичи. Таких то примерзлих і зголоднїлих буськів часто селяни ловлять і містять в стайнях та стодолах годуючи їх охлапами і вареними бараболями. Буськи відлїтують на Спаса (6. руськ. серпня), щоби провести зиму в північній Африцї. Декотрі зимують також в полудневій Европі. Бусько живить ся звичайно жабами, прицями (triton) і всякими комахами; імає також ящірки, веретїльники, ужі, їдкі змиї, а як може допасти, то і риби. Впрочім полює також на малі ссавцї, іменно шкодливі повхи і миші, на кертицї — а инодї зарубує своїм сильним дзьобом і малі пожиточні птахи, іменно плїнить гнїзда птичі, чим стає по части шкідним, рівно як і вигубою пожиточних пчіл.
Бусько буває все сумно-поважний, але поставу прибирає горду. Мовби глубоко роздумуючи крочить по багнах глядаючи поживи. Коли наблизить ся до него чоловік, пристає на хвилю пильно придивляючись, а коли уважає, що грозить му небезпека, тогдї немного підплигує, розпускає широкі крила і знимає ся в воздухи. Лїт має не скорий, але видержний і високий. Летячи витягає голову з шиєю вперед, а ноги подає в зад, чим собі нагороджує короткість хвоста. Легкими взмахами крил плаває в воздухах описуючи хороші лїнїї шрубові.
Спосіб житя буськів вже здавна давен звертав на себе увагу слїдителїв і другів природи. Однакож не одна річ єще лишає ся непоясненою гаразд або сумнївною. І так пр. злїтують ся буськи певної околицї перед відлетом відбуваним завсїгди гуртом у великі громади на так звані ради бусячі або віча. Звичайно вибирають на такі злетища певні місця коло рік, долини або полянки в лїсї пр. коло Станиславова збирають ся на рінистих берегах Бистрицї, коло Калуша в Березинї під селом Пійло, коло Семерівки під Яворовом на долинї Ретичинї і пр. — На вибраних місцях очертом становить ся злетна громада, а в серединї инодї стоїть кілька буськів з похиленою головою мов ожидаючи суду товаришів. Очертом стоячі відтак починають радити клапаючи сильно дзьобами, а за якийсь час кидають ся всі протепом на стоячих в серединї і їх зарубують на смерть сильним ударом дзьобів. Тоє явище так поясняють, що мабуть буськи убивають нездібних до дальшої подорожі, або може карають виновників. Те послїдне здає ся бути імовірнїйшим. Нераз бо вже лучалось, що слабі буськи полишались і зимували у нас, а нераз і удавало ся їм перебути строгу пору року, тим більше, що звичайно селяни заопіковали ся такими буськами, що лишились зимувати в нашім краю.
Хоч бусько визирає дуже поважний і статочний, так не раз буває з нею заведїя не аби-який. Буськи живуть парами. Та часто буває, що який бусько самотинець підмовить і уведе правну самочку другого, а навіть, як декотрі помічателї подають, буває і таке, що чужий бусько знечевя нападає правного властителя гнїзда і усмерчає єго добре вицїленим ударом дзьоба, а сам бере в посїданє гнїздо і бусьчиху. Те все инодї може лучити ся. Однакож звичайно супружество буськів тріває в добрій злагодї. Самиця раз злучившись з самцем звичайно заховує єму вірність. Нераз буває чужий бусько прилетить заглянути до несвоєї загороди, та тогдї правний супруг боре ся з ним завзято. Самочка же стереже гнїзда. Буськи в борбі кусають ся дзьобами, драпають і бють ногами по голові і лопають крилами, при чім сичать переразливо. Коли удасть ся домовитому буськови напасника відогнати, тогдї він в знак побіди клекотить весело — на що і самочка одвічає радісним клекотом. Та лучить ся і таке, що чужий бусько сильнїйший прожене домовитого, тогдї звичайно самочка утїкає з гнїзда, коли наблизить ся руйний напастник і сїдає на противнім розї стріхи — так перелїтуючи перемінно з одного кінця на другий вимикає ся єму так довго, доки чужий бусько знеохочений не відлетить дальше. Часом надто горячу залицянку чужого бусьора холодить самиця розлючена заїлими ударами дзьоба.
Тут розкажемо дещо із семейного житя буськів.
У бл. п. вітця мого, бувшого пароха в Більчі золотім, поклала була на стрісї дому пара буськів гнїздо к великій утїсї дїтий. Коли буськи вже уладились і декілька днїв з собою разом жили, прилетїв підчас небитности самця чужий бусько і усїв собі біля самицї, котра на гнїздї стоячи нерішучо клапала дзьобом, однакож чужого внадника не відганяла. В неодовзї вернув правовитий єї супруг. Побачивши гостя пірвав самицю за крило і друлив її так сильно з гнїзда, що трохи не перевернула ся. Самиця кілька разів питала ся вернути на гнїздо — та угнїваний самець не дав їй і приступити. Відтак самиця і чужий бусько геть полетїли. За яку годину вернули в товаристві кільканайцяти буськів і розіграла ся сцена вельми дивна. Всї буськи підняли клекотню страшенну, відтак самиця кинула ся люто на чужого буська і почала єго сильно дзьобати. Коли те побачив єї властивий супруг, тогдї то приняв знов самицю і пустив єї на гнїздо. А чужий бусько по тій проміжцї для него неприятній улетїв проч разом з другими, що прибули для полагоди справи. Дїйсно займана се картина з житя-битя буськів і їх, що так скажу, уладу суспільного.
Самиця згаданої пари знесла у гнїздо троє яєць і висидїла молодї. З початку кормили родителї всї молоді з рівною старанностию; однакож послї, коли стали буслята більші, одно з них викинули з гнїзда — і що трудно столкувати, також і порцию призначену для него. На просьбу дїтий наймит знов поклав у гнїздо скинене бусля, та старі знов єго викинули. Тогдї то дїти приняли ся годувати скинене бусьча — однакож, здає ся, при паданю з гнїзда мусїло потовчи ся, або може невміло годувано неборачатко — досить, що жило відтак ледви кілька днїв.
Часом удає ся годуванє бусляти викиненого з гнїзда. І так пр. в Пізнанцї гнилій коло Тернополя суть буськи дуже часті. Там одного разу з гнїзда викинене бусьча щасливо виховано. Перед лїтами в половинї липня гостивши в тамошнїй сторонї, бачив я сам того молодого, вже вирослого буська, котрий часто злїтав на околичні багна для гляданя поживку, але все вертав назад на подвірє хати, де єго держано і свобідно проходжував ся, а не раз заходив і до стодоли, де молочено збіже і поїдав к великому моєму здивованю ґрис, котрий єму подавано. Був він розмірно дуже ласкавий, їв з мисочки, але не давав ся гладити, при діткненю рукою сей час сичав і утїкав геть. На Спаса (6. руськ. серпня) полетїв він разом з другими буськами.
[Конець буде].
[Зоря, ч. 13, 13.07.1896]
25.07.1896