Державна влада переходить в руки народу. Паном цілого суспільного ладу є не цар, не король, не якийсь силою розбою настановлений пан а сам народ; — народ є сувереном-господарем.
На чолі народньої републіки стоїть президент і народня рада або, як хто хоче назвати її, соймом, парляментом, чи ще як, та міністри або секретарі державні. Але й президент і міністри чи державні секретарі не є суверенними панами а лише виконуючими урядниками того, що скаже їм зробити нарід устами своєї найвищої ради. Вони є відвічальними за кожний свій урядовий вчинок перед тою найвищою радою.
Через те, що та найвища рада є вибраною всіми горожанами народньої републіки, а ті найвищі урядники є відвічальними перед тою найвищою радою, через те президент і міністри не є панами а такимиж самими товаришами горожанами, як кожний горожанин, що давав голос на свого представника до найвищої ради. Кожний горожанин шанує їх як своїх товаришів горожан і як таких товаришів, в котрих руки вложив кожний горожанин своє довірє, але ніколи як свого пана, бо таких панів вже нема.
Під поняттєм пана треба розуміти таку якусь істоту, котра має в своїх руках право життя й смерти другої істоти, — у нас право життя і смерти другої людини. Він, той пан, може вбивати другого чи то мечем, чи кулею, чи ножем, чи голодом, чи вкорочуваннєм зарібку, чи продовжуваннєм надмірно часу праці другої людини, словом, до того має він сотки способів, щоби вбити когось відразу або мучити поволеньки цілими літами одного або багато людий, а навіть цілий ряд поколінь; мучити матеріяльними способами або відбираннєм другому спромоги розвивати своє знаннє, бо тим останнім способом можна також вбивати других людий а навіть цілі народи.
В нас, в нашій народній републіці, того бути не може, не є і не буде. В нашій Українській Народний Републіці є всі рівними собі горожанами, є товаришами. Слово пан є вичеркнене з горожанства нашої мови.
У нас є демократичний лад; — демос, значить нарід, отже народній лад, народня влада.
В нашім ладі є рівність політична й рівність господарська.
Всі товариші горожане є рівні перед правом, усі мають рівну участь у всіх законодатних тілах чи то безпосередно як вибрані відпоручники народу, чи посередно, як виборці.
Всі товариші горожане обох полів повинні брати участь у виборчих акціях до всіх управляючих тіл і тим вихісновувати свою політичну рівність, бо хто не вихісновує її, той не шанує своїх прав.
Досі наш нарід виборов був для себе деякі політичні права, але ті права були такі марні, що їх навіть годі називати правами, бо кожного часу всякий іменований а не виборний пан староста чи жандарм заперечував ті права, а коли горожанин домагався шанування права, то його замикали під ключ, і не було на се ради, бо ті пани не були відвічальними перед народом, перед громадою, а лише перед якимось вищим паном, котрий настановив їх, бо всі ті пани не були виборними горожанами, бо вони були настановленими посіпаками. Тепер теє міняється, бо кожна влада в нашій Українській Народній Републіці є виборною і відповідальною перед народом. Бо в нас є політична рівність.
Щодо господарської рівности, то кожний товариш горожанин мусить мати забезпеченнє свого життя буття. Земля, заводи (фабрики), копальні мусять так бути улаштовані, щоби кожний мав рівне право хіснуватися ними. Третій Універзал нашої Української Народньої Републіки вже начеркнув право хіснуванняся землею. А коли збереться наш сойм, то він подрібно розробить те питаннє землі і питаннє про заводи і копальні. Не буде вже у нас тих людий, що мали безмежні лани й мали в своїй руці спромогу мучити людий, мучити, як пани мучать, бо в нас є господарська рівність.
Ми, Українці, вільні й рівні горожане, товариші, кличемо дружньо всіх тих горожан, що причислюються до инших народів, а головно Поляків і Жидів, що живуть між нами на нашій землі: Ходіть і жийте дружньо з нами, в нашій Українській Народній Републиці, бо в нас є рівність політична й господарська! В нас ви будете в себе дома! Заткайте уха на підшепти ваших панів, що ніколи не вважали вас рівними товаришами, а ріжними способами держали вас і нас у муках, таких муках, які можуть видумати лише пани!
(Кінець буде.)
[Вперед! 04.12.1919]
(Далі.)
А до того часу, заки ми виберемо за посередництвом рівного, тайного, безпосереднього й пропорціонального без ріжниці пола виборчого права наших представників до нашої найвисшої ради, яка в перших своїх початках буде зватися Установчою Радою, до того часу в кожній громаді мусить бути управляюча вдасть. Та громадська власть буде глядіти за добрим веденнєм господарки в громаді.
Ту тимчасову управляючу громадську раду утворять товариші в той спосіб, що кількох жвавіших товаришів скликує віче громадян обох полів не молодших 20 років і на тім вічу вибере таку скількість громадян, скільки віче буде вважати за потрібне і відбере від них приреченнє, що та рада буде правити громадою в дусі демократичнім і кожного часу зложив свою владу в руки громади, коли більшість громадян зажадає того. Ті всі громади з такими радами творять нашу Українську Народню Републіку.
Завданнєм такої ради буде перше всього мати на оці охорону праці робочих мас. Отже вважати, щоби ніхто не був виставлений на визиск під яким-небудь поводом або якими-небудь господарськими средствами. Особиста свобода і домашний спокій мусять бути шановані самою радою і її орґанами та забезпеченою перед обмежуваннєм її другими горожанами. Свобода віри, науки й переконань не сміє бути займаною або переслідуваною. Ніякої цензури не можна заводити для друкованих річий, бо свобода друку є так само забезпечена, як свобода переконань і свобода слова. Свобода товариств і зборів мусить бути підставою громадянського життя і та мусить тішитися найбільшим піклуваннєм громадських рад. Розуміється, свобода слова й свобода особиста не сміє бути в значінню безконечнім. Особиста свобода кінчається там, де зачинається свобода другого горожанина і, кажучи се образово, можна коротко пояснити те так: Твоя свобода кінчиться там, де кінчаться твої лікті а де зачинаються лікті другого.
Се все відносилося до політичної свободи й політичної рівности.
(Кінець буде).
[Вперед! 05.12.1919]
(Докінченнє).
Щож дотикає рівности господарської, то перше всього мусить бути як найстрогіше шанувана незайманість приватної особистої й громадської власности.
Під тим питаннєм треба розуміти приватну власність і вживаннє землі, копалень вугля, соли, нафти, заліза, міди й других викопків, мінеральних вод, словом, всього того, що є природою вложене під поверхнею землі.
Третій Універзал Української Народньої Републики вже був проголосив форму посідання землі а то, що ніхто не сміє мати більше землі чим 40 десятин. Не треба думати собі так, що кожний мусить мати 40 десятин і що не вільно буде продавати землі. Купувати більше землі, як хто має, безуслівно вільно, лише хто вже має або буде мати 40 десятин, той вже не буде мати права ані купити більше ані виарендувати поза тих 40 десятин. Чи велика посілість землі буде викуплена чи відібрана без викупна, про те буде рішати найвисша рада републики.
Копальні перейдуть на власть держави, бо ніхто не сміє хіснуватися скарбами природи на те, щоби визискувати ними других горожан, накладаючи на ті скарби ціну, яку захоче, та тягнути міліярдові зиски. Так як тепер сіль і копальні золота та срібла є власністю держави і з доходів тих копалень позриває видатки державні та ще й держить ціну соли можливо найнисшою, так і другі скарби землі мусять йти на покриваннє державних доходів і ціна їх мусить бути найнисша. Чи дотеперішні копальні будуть викуплені чи відібрані без викупу, рішить про те також найвища рада републики.
Всі заводи (фабрики) мусять перейти на громадську власність, щоби громада з доходів заводу могла покривати громадські видатки. Один чоловік, чи мала спілка людий, не сміє диктувати ціни продуктів промислу призначених для життя загалу й дорогою визиску широких мас загачуватися надмірно. Під поняттє заводу не мусять входити малі варстати, обслугувані лише членами одної родини й такі варстати не мусять підпадати під громадську власність. Через займленнє громадами заводів, громада буде могла правити цінами будівельних матеріялів, продукцією средств для домашнього життя як одіжі, хатньої обстанови а навіть їди.
Про ті питання рівности господарської громадські ради не можуть самі рішати, хоч вони тепер найбільше пекучі й важні, а мусять розбиратися в найвисщій раді републики через те, щo ті питання мусять бути переведені одностайно в цілій републиці, і щоби не вийшли які будь неправильности.
Громадські ради мусять рівночасно зі своїм повстаннєм постаратися о місцеву міліцію, яка би берегла спокою і виконування постанов ради.
Кожна громадська рада мусить занятися піклуваннєм відживлювання громади у теперішний прикрий час, твореннєм консумційних спілок, заведеннєм громадських склепів, установляючи сталі ціни на средства для життя.
В теперішний час кожна рада мусить перестерігати з найбільшою строгістю повисшення цін на средства до життя покутними торговцями й ланцюховою перепродажю.
При недостачі грошевих средств на найконечніші видатки громадські громадська рада наложить тимчасово горожанський податок. Такий податок мусить бути наложений пляново, після господарських доходів кожнього горожанина.
При всіх тих кроках перших громадських рад треба з найбільшою обережністю перестерігати засад горожанської рівности.
По приготуванню тимчасового підготовчого ладу треба спокійно вичекати на розробленнє всіх потрібних законів для нашого державного ладу нашою найвищою радою цілої републики.
Товариші, горожане Української Народньоі Републики! Коли переведете те все в діло, станете повними, вільними горожанами й ніякий воріг не зломить нас! В одностайности діла непоборима сила!
[Вперед! 06.12.1919]
06.12.1919