Деклярація

Правительства Української Народньої Республіки з дня 2. червня 1920.

Три роки як Україна звільнилася від царського панування і три роки їй доводиться вести кріваву боротьбу за своє самостійне істнування, бо й досі не припиняються спроби знову поневолити наш народ. То насуваються на нас московські большевики з чужоземцем Раковським на чолі, то добровольці під орудою царського ґенерала Денікіна. Вони нищать край, баламутять наших людей і збройною силою хотять завести на нашій землі свій московський порядок.

Збройною боротьбою кращих синів України під проводом Головного Отамана Симона Петлюри, твердою вірою в святе діло визволення, а в останній час ще й за дружньою допомогою польського народу, якому від Москви загрожує таке саме лихо, як і нам, звільнено значну частину нашої землі від московської влади.

Тепер наш народ може приступити до заведення на Вкраїні того ладу, якого йому треба, може відновити свою державність. Порядок на Вкраїні повинен відповідати дійсним потребам її населення, його встановить народне представництво — Парлямент, складений на підставі загального, рівного для всіх, безпосереднього, тайного та пропорціонального виборчого права. Тоді не зможе одна якась партія підбивати під себе всю людність, як цього хотять большевики-комуністи для своєї партії.

Щоб провадити підготовчу роботу до скликання Парляменту, та щоб держати до того часу лад в Державі і поліпшити її стан, Головний Отаман Симон Петлюра покликав нас до роботи, яку вестимемо, стоючи на такому ґрунті.

Щоб звільнити всю територію України від ворогів, та щоб і на далі не опанували нами чужі люде, в першу чергу будемо дбати про утворення з всіх активних сил українського народу міцної дисциплінованої армії, такої сили, щоб вона мала змогу захищати край від ворога, чи він напиратиме зовні, чи робитиме заколот в самому краю.

Тільки реґулярна армія, аполітична але свідома своїх національно-державних обовязків, забезпечить нашому народові самостійність і зможе захистити границі України після того, як союзна Польське військо, допомігши нам, буде відкликане своїм Правительством до дому.

Яко кадри при орґанізації численного Українського війська на рівні з частинами зформованими на Поділю і в Польщі, використовується героїчна армія, що під проводом ґенерала Омеляновича Павленка, у початку сього травня зєдналася з загальним українсько польським фронтом після пятимісячної безпримірної боротьби в запіллю московських наїздників.

Щоб утримати армію та завести і держати лад в країні, треба великих коштів; самими паперовими грішми справи не залагодимо, як не ми вже бачили на прикладі большевиків та добровольців, що грошей випускали багато, а народньому господарству від того краще не було. Отже Правительство подбає про поліпшення народнього господарства.

Забезпечуючи робітничим масам здобутки революції, а Державі певні джерела доходу, воно вживе заходів, щоб притягти приватну ініціативу і засоби до відбудови зруйнованої промисловості дрібної та великої і до того-ж підтримає ремісничу працю, щоб вона могла розвиватись і орґанізуватись при найбільш сприятливих обставинах. Рівнож буде застережено волю і розвиток торгу зовнішнього, так і внутрішнього.

Вважаючи нашу кооперацію одною з основ міцного економічного розвитку Держави, Уряд сприятиме кооперативним установам в їх роботі та поширенню впливу на ріжні галузі народнього господарства.

Одночасно треба перевести і посильне оподаткування людности. Це оподаткування буде одним з засобів налагодження фінансового становища Держави, дасть спроможність не так значно побільшувати випуск паперових грошей, підійме їх цінність і тим зменшить ту страшну дорожнечу, від якої населення терпить більше втрат, а ніж від справедливих податків.

Для полагодження господарства України особливо важне місце займає налагодження транспорту. Без потрібного числа паровозів, ваґонів і пароплавів, без палива і технічного приладдя неможливо поправити цю справу. Правительство вжило всіх заходів, щоб надати цій справі повного ходу, як способом відновлення внутрішньої продукції потрібного знаряддя, так і шляхом допомоги від західних сусідів і союзників.

Внутрішне життя Республіки потребує для піддержки сталого ладу відповідних орґанів на місцях. Правительство має своїм завданням перевести систему внутрішних реформ, ставлячи в першу чергу заведення твердої влади та планомірної орґанізації ладу і повного спокою, щоб забезпечити життя і добробут всіх громадян країни без ріжниці націй. Конечною точкою внутрішних реформ буде заведення міцних орґанів місцевого демократичного самоврядування, на які й спиратиметься в своїй діяльности майбутнє народне представництво. Поки складуться умови, які зроблять можливим проведення виборів в Парлямент, на вказаних вище підставах, Правительство в найкоротшому часі скличе тимчасовий орґан — Передпарлямент — з представників населення, місцевих самоврядувань та визначних громадських, політичних, професійних і кооперативних орґанізацій. Цей Передпарлямент і буде творити біжучу законодатну роботу, яку тепер силою обставин примушена провадити Рада Народніх Міністрів.

Велика руїна повстала на Вкраїні коли рішалась земельна справа: алеж тeпеp, коли революція досягла своєї найвищої соціяльної мети, передавши землю до рук селянства, яке є основою нашої державности, земельна справа може бути спокійно вирішена згідно інтересам селянського та загально-державного господарства в нашій країні, — голосом самого народу. Отже Правитальство вважає, що до остаточного вирішення земельного питання в Парляменті вся земля і надалі повинна залишатися в користуванню селян, котрі її обробляють і обсівають, під загальним керуванням Міністерства Земельних Справ та його органів на місцях.

Народ наш відбудовує своє державне істнування в тяжких умовах. Тільки за останній час ми маємо змогу вчитися своєю мовою, розвивати свою культуру в державному обсягу. Правительство дбатиме про те, щоб допомогти нормальному розвиткови освіти і культури на Україні і заведе національно-державну школу на всіх її ступінях. З Української церкви, що повинна бути національною і незалежною буде скинене те ярмо, яке старається закріпити на ній Москва, намагаючися держати совість Українського Народу під своєю кормигою. Одночасно Правительство забезпечить також волю всіх инших ісповідань на Вкраїні.

Мир з Польщею, визнання нею державних прав Українського народу, дружна сусідська поміч її в боротьбі з спільним ворогом відкриває перед Україною широкі обрії спільного з усією Европою культурно-економічного життя. Правительство вважає, що народи заходу зрозуміли силу прямування нашого народу до самостійного життя і не дадуться більше на злобні вигуки наших бувших властителів, ніби то народ наш не має підстав, щоб збудувати власну державу. Правительство подбає, щоб про визвольну боротьбу проти Московських імперіялістів, яка ведеться нині за союзною допомогою Польщі, було всім відомо, а визнання нашої Республіки иншими Державами було закріплено відповідними актами.

Правительство сподівається закріпити добро-сусідські відносини з Румунією і досягти найщирійшого порозуміння з солідарними з нами Державами Прибалтики, Чорноморя та Кавказу.

Правительство вважає за зло всякі національні утиски і буде на сторожі дотеперішніх придбань і ґарантій дійсної рівности національних меншостей, щоб в спільній хаті не було колотнечі а були мир та згода.

Беручись до праці в цей відповідальний час Правительство прикличе до співробітництва всіх громадян, що стоять на ґрунті Української Державности, але разом а тим вестиме непохитну боротьбу з усіма, хто робитиме на шкоду Українській Народній Республіці. Бажаючи покласти всі сили на працю для рідного краю, Правительство сподівається на активну допомогу всього вільного Українського народу без ріжниці націй, кляс і політичних партій. Ставлючи перед собою велику ціль відновлення життя зруйнованої, знесиленої України. Правительство глибоко вірить, що творчі сили Українського народу напружать всю енерґію для невтомної праці, для рішучої боротьби за щастя і долю нашої Батьківщини.

Безпримірна крівава боротьба героїчної Української Армії, лицарська смерть кращих синів Українського народу, море сліз і крови що пролялось за часи трьохрічної визвольної боротьби, накладають на всіх громадян великі обовязки і вимагають надзвичайної праці на благо і добробут всього населення нашої Республіки.

Цієї великої історичної рішаючої години, коли весь культурний світ слідкує за героїчними змаганнями Українського народу, Правительство закликає всіх вірних синів отчизни не покладати рук в невтомній завзятій боротьбі за Велику Вільну Самостійну Україну.

Голова Ради Міністрів Вячеслав Прокопович. Заступник Голови і Міністр Юстіції Андрій Лівицький. Міністр Закордонних Справ Андрій Ніковський. Міністр Внутрішніх Справ Олександр Саліковський. Військовий Міністр Ґен. Шт. Полк. Володимир Сальський. Міністр земельних справ Ісаак Мазепа. Керуючий Мін. Фінансів Філярет Аполінарій Маршинський. Міністр Народнього Господарства Евген Архипенко. Міністр Шляхів Сергій Тимошенко. Керуючий Міністерством Освіти Петро Холодний. Міністр Пошт і Телєґрафів Іляріон Косенко. Міністр Здоровля і Опікування Станислав Стемпковський. Міністр праці Осип Безпалко. Міністр Єврейських Справ Пінхос Красний. В. об. Державного Секретара Віктор Оніхімовський.

[Громадська думка, 10.06.1920]