З кол, що стоять близько до уряду З.О.У.Н.Р. довідуємося:
Український народ Галичини перейшов за час війни цілу Голгофту мучеництва. Від незначної одиниці у внутрішній політиці Австрії, він силою свого ґеоґрафічного положення і силою свого національного освідомлення помалу видерся на вершини державно-творчого життя, щоби після короткої фази світлої самостійности, завдяки ріжним обставинам, знов впасти в темну пропасть неволі та перейти нову Голгофту мучеництва. Можна сказати, що доля навмисне ставляє нас у безвихідне положення, аби випробувати наші душі і переконатися, чи ми справді заслугуємо на те, щоби в решті решт зажити власними хазяїнами на рідній землі. На провідників народу паде важке, але і велике завдання — в момент національної скрути сміло і непохитно нести перед народом прапор самостійности, піддержувати його на дусі і показати на живих прикладах, що хоч як нечувано важкий наш теперішній стан, то він являється тільки проминаючою хвилею у нашому життю.
Нам треба тямити, що розвій подій, які найшли певний фінал у версальському договорі ще далеко незавершений. В розумних і тверезих кругах західно-европейських політиків отсе переконання панує всевладно. Всякому ясно, що постанови заключених досі мирових трактатів мусять улягти основній ревізії і що конфіґурація відносин в західній Европі прибере незабаром цілком инші форми, ніж це мало місце ще 1½ року тому назад.
Але коли така думка панує відносно положення в Зах. Европі, то вже не підлягає найменшому сумнівови, що стан річей у Східній Европі — навіть тепер посідає характер повної провізоричности. Всі урядові кола антанти стоять на становищі свого рішення з дня 11. липня 1919 р., що теперішннй стан в Галичині є тільки переходовим, який скорше чи пізнійше мусить скінчитися і що українському народови Галичини мусить бути дана повна спромога висловитися про свою державну приналежність. Всі коаліційні представники знають, який є фактичний стан національного посідання в Галичині і знають сучасне положення Галичини. Тому ні Анґлія, ні Італія, а навіть одинока досі безапеляційна союзниця Польщі — Франція, не думають серіозно оставляти на все і закріплювати теперішній стан в Галичині.
Всі натомість стоять на тім, що східно-галицьке питання є частиною т. зв. східного питання і разом з розвязкою останнього, наступить остаточна розвязка першого. Нехай би сьогодні усталилися відносини на областях давної Росії, завтра автоматично вирине східно-галицьке питання і ми побачилиб, що воно являється центральним питанням у сплеті східно-европейських питань. З того виходить, що ми не маємо найменшої причини опускати рук і психічно вважати себе побитими не тільки тому, що ми цеї думки не хочемо і ніяк не можемо допустити до себе, але і тому, що наша резиґнація булаб ознакою нашої політичної невироблености, нашого нерозуму і недостачі прозорливости. Навпаки. Ми повинні вміти піднімати наш зір понад злидні дня у майбуття.
Треба знати також, що вже сьогодні не тільки большевики, але й західно-европейські держави, являються стороною, яка пре зa всяку ціну до мира! А ясно, що коли до такого мира прийде, то першою умовою буде звернення очей на Схід. Про це, між иншими, знають дуже добре Поляки і тому вже заздалегідь стараються навязати переговори з большевицькою і небольшевицькою Росією. Відомий напр. факт, що Патек в часі свого побуту в Парижі цілком ясно висловився про теперішній т. зв. український курс польської політики, як про переходовий. Також наступило безпосереднє мирове предложення на руки большевиків. Але антаґонізм між одною і другою стороною є непереборимий і тому він пішов на збройне вирішення. Галичина для всіх інтересованих сторін грає роль помосту до Центральної Европи і тому, подібно як у світовій війні, не є забитим закутком, тільки найбільше животним нервом европейської політики. А навіть, колиб брати на увагу нашу повну неспосібність до чинної політики під цю пору, вже само пасивне становище українського населення у нашому краю являється перворядним чинником, з яким кожному треба числитися.
Та в тім діло, що відповідальні чинники уряду З.О.У.Н.Р. цілком не думають сидіти зі заложеними руками і спускатися на природний розвій подій. Навпаки. Вони свідомі, що наша енерґійна і послідовна праця багато може нам допомогти до приближення до нашої ціли. Нашою справою інтересуються всі покликані чинники Европи і в засаді ставляться до нас прихильно. Анґлія систематично працює над добутгям впливу на Сході Европи шляхом підпирання національних аспірацій ріжних окраїнних народів, а тимсамим також українського народу, що прецінь являється тут атутом перворядного значіння (про заінтересування Анґлії в нашій нафтовій продукції вже й не згадуємо) і т. д., словом: для нас отвирається широке і вдячне поле до всесторонної праці.
Очевидно: ми ні на хвилю не спускаємо з ока наших остаточних національних ідеалів. Але послідний безцеремонний зворот політики теперішнього уряду Петлюри, який своїм варшавським договором так глибоко вразив і знехтував наші інтереси і почування — до певної міри розвязав наші руки. Вважаючи нашу блищу батьківщину за мозок і серце України, ми з цеї причини, понад голови теперішніх сумнівних керманичів політики придніпрянського уряду — в імя будуччини цілого українського народу маємо право і обовязок йти власними шляхами.
Обставини складаються щасливо тому, бо політика З.О.У.Н.Р. базує на вповні лєґальних і твердих правних основах. З хвилею вибуху революції в Галичині, владу в нашій области обняла під лєґіслятивним оглядом У.Н.Р. а керму уряду — вийшовший з її нутра Державний Секретаріят. В момент галлєрівської офензиви зайшла необхідна потреба обі влади сконцентрувати в руках одиниці, що і сталося шляхом передання повновластей зі сторони Президії Виділу У.Н.Р. і Державного Секретаріяту Президентови У.Н.Р. і від цеї пори диктаторови З.О.У.Н.Р. д-рови Петрушевичеви, котрий виконує всю цивільну владу при помочі свого уряду, зложеного з покликаних повновласників для справ військових, закордонних, внутрішніх, політичної пропаґанди, та дипльоматичних місій і заступництв за кордоном. Отсей фактичний і правний стан істнує безпереривно і досі. З досвіду у других народів знаємо, що у подібнім положенню, в якому находимося ми, тільки випосажена у повноту прав і влади одиниця має спромогу свобідно, зі залізною консеквенцією і послідовно повести справу до успішного кінця.
[Громадська думка, 07.07.1920]
07.07.1920