"Cпоглядайте, розмірковуйте, дивуйтеся", - написано на обкладинці мого квитка у VIP-вітальню UBS на Art Basel, найпрестижнішій виставці творів мистецтва у світі, що відкрилася на початку минулого тижня. Дійсно, у світі мистецтва є над чим розмірковувати, принаймні, судячи за рекордними цінами, які платять за глибоко шановані твори.
Одинадцять з двадцяти найвищих цін, які коли-небудь платили на аукціонах, були зафіксовані починаючи з 2008 року, коли світова економіка майже зазнала краху. У травні 2012 року легендарну картину "Крик" Едварда Мунка продали за $120 млн. Менш ніж через тиждень, картину «Помаранчеве, червоне, жовте» Марка Ротко продали майже за $87 мільйонів.
На тлі цього глобального божевілля "ексгібіціонізму" [англ. exhibitionism; гра слів, оскільки exhibitionism походить від одного кореню з exhibition - виставка], Art Basel стала головною виставкою "ексгібіціоністів". Дорога картина видатного художника стала остаточною необхідністю для підтвердження власного високого статусу. Годинники Patek Philippe, автомобілі Bentley, або навіть шикарний будинок на морському курорті The Hamptons [на острові Лонг-Айленд - Z] вже не його не підтверджують. Марнотратні колекціонери, що витрачають $100 млн на одну картину, дають зрозуміти, що вони можуть дозволити собі викинути величезну суму грошей на те, що ніколи не даватиме ніяких дивідендів або ренти. Їхнє задоволення є повним, коли суперник купує в них мистецький твір за вищою ціною.
Більшість з них, як виявилося, мали рацію. Твори мистецтва перевершили за зростанням цін більшість інших класів активів, і навіть зі значним відривом, за останні 15 років. Але ринок є набагато більш нестабільним, ніж це дають змогу припустити статистичні дані. Якщо російський олігарх платить $50 млн за картину Джексона Поллока, це не означає, що легіони покупців з нетерпінням прагнуть підняти ціну ще вище. Навпаки, зазвичай, декілька випадкових покупців встановлюють високі ціни, які, як весільний торт, валяться, коли в них змінюються інтереси. Ті самі колекціонери, що були готові купувати, коли ціни росли, раптово втрачають будь-який інтерес до творів, коли ціни падають. Падіння цін, зазвичай, буває стрімким та раптовим, як у 1980-х роках, після того, як японці вийшли на ринок.
Все було інакше в 1970 році, коли стартувала виставка Art Basel.
У Європі так історично склалося, що художники були католиками, а колекціонери - протестантами. Базель був осередком протестантської Реформації, а потім і великим центром хімічної та фармацевтичної промисловості Швейцарії. Сім'ї Ґейґі, Гоффманнів, Ері та Сандозів заробили свої багатства саме у цьому місті. Завдяки їхнім багатствам, у Базелі стало багато приватних колекцій та музеїв, що зберігали рідкісні та дорогі мистецькі твори.
Базель, як виявилося, був також правильним місцем для глобальної мистецької виставки. У Швейцарії низькі ставки податку на додану вартість, а банки легко приймають твори мистецтва у якості застави. Існує добра інфраструктура для безпечного зберігання творів та їхнього транспортування. Швейцарія є найбільшим офшорним ринком банківських послуг у світі, і не так вже й багато активів можна придбати анонімно за незадекларовані гроші.
Art Basel була заснована у 1970 році тісним клубом дилерів, які хотіли впустити трохи свіжого повітря у статечний швейцарський світ мистецтва, що належав спадковій фінансовій аристократії, у якому твори мистецькі твори часто залишалися у сім'ях протягом поколінь. Ідея демонструвати твори мистецтва, як товари на виставці, або популяризувати молодих, невідкритих художників була табу.
Проте, формувався і новий клас багатіїв. Ці люди відчайдушно потребували творів сучасного мистецтва, оскільки класичне мистецтво було занадто дорогим або просто не продавалося. Звідси й випливає стрімкий зліт Art Basel від клубної події до непристойно дорогої вистави, у якій близько 300 галерей демонстрували твори 3200 сучасних художників, заробляючи на них близько $2 млрд.
Але часи знову змінюються. В інших частинах світу створюють дедалі більше багатства, швейцарській банківській таємниці загрожує ліквідація, а нувориші цілого світу більш схильні рекламувати, а не приховувати свій статус. Базельський звичай, навпаки, полягає у применшуванні власного великого багатства: є старий жарт, що у річному звіті Roche за 1984 рік єдиною цифрою був рік. Щоб знайти клієнтів більш схильних демонструвати власне багатство, Art Basel почала проводити заходи у Майямі-Біч у 2002 році та у Гонконгу цього року.
Проте, скрізь, де вона з'являється, успіх Art Basel стає еквівалентом присутності надбагатих людей і виразом посилення нерівномірного розподілу глобального багатства. Навіть в умовах економічної кризи арт-ринок виявляв стабільну тенденцію до зростання. Щоб зрозуміти, що це означає, варто звернутися до праці Бенджаміна Мендела, економіста Федерального резервного банку Нью-Йорка та дослідника ринку мистецьких творів. Першою думкою Мендела було припущення, що ринок зростав ненормальними темпами, оскільки ціни зростали швидше, ніж світовий ВВП.
Але тоді він копнув трохи глибше і дійшов висновку, що, хоча й образотворче мистецтво пов'язано з рештою світової економіки, цей зв'язано має дуже специфічну форму. Це ринок, який формують дуже-дуже багаті люди для дуже-дуже багатих людей. І цей гральний майданчик, на відміну від усіх інших ринків, переживає підйом. Приховане значення праці Мендела полягає у тому, що інвестиції у мистецтво і надалі будуть приносити вищі доходи, якщо майнова нерівність зростатиме. Вони не будуть настільки високими, якщо розподіл багатств стане більш справедливим.
Art Basel вже 43 роки, і виставка продовжує змінювати структуру арт-ринку. Щоб залишатися привабливою, вона повинна залишатися достатньо ексклюзивною - задля підтримки уваги елітних покупців, якими прагне стати решта з нас. Але водночас вона повинна робити те, що мала намір робити на початку: демонструвати доступні твори мистецтва для нуворишів. Досягати цього балансу буде дедалі важче, оскільки Art Basel вже не служить тісній спільноті галеристів, а намагається підтримувати популярність свого всесвітньо відомого бренду.
Джеймс Брайдінг — генеральний директор Naissance Capital, інвестиційної компанії з центральним офісом у Цюриху, автор книжки “Зроблено у Швейцарії: невідома історія успіху Швейцарії” [Swiss Made: The Untold Story Behind Switzerland’s Success] (Profile Books, 2012).
James Breiding
A Matter of Taste and Millions
The Wall Street Journal Europe, 21.06.2013
Зреферував Омелян Радимський