В той час як на територію України входять бронетанкові колони російських військ, президент, нарешті, прозріває.
Безумовно, до числа року найбільш показових, входять заголовки "Обама все ближчий до того, щоб назвати дії Росії на Україні вторгненням", з передової статті у недільному номері the New York Times. Президентство Обами вже давно не в ладах з очевидним. Колись це називалося надія.
Тепер це загальновизнано як фарс.
Обама зробив це після восьми місяців семантичної плутанини, проведених на службі політичної доцільності. "Я вважаю, що дії, які ми побачили минулого тижня є продовженням того, що триває протягом декількох місяців," пробаландів Обама в кінці серпня, коли колони російських танків рушили на Східну Україну. А що, взагалі то "мало місце протягом декількох місяців"?
Це було, він сказав, "триваюче вторгнення," так ніби російське захоплення Криму було просто тимчасовою проблемою. Дженніфер Псакі, речник Держдепартаменту дохідливо пояснила, чому "дискусія стосовно термінології" не варта уваги адміністрації. "Ми більше зосереджені на тому, що робить Росія і що ми збираємося з цим робити, ніж на тому, як ми це називаємо", сказала вона.
Тепер тон президента стає жорсткішим. В неділю, в Австралії, звертаючись до журналістів Обама вимовив слово "i" ["invasion" – інвазія] з тією делікатністю і тактом, з яким ортодоксальний єврей може вимовляти, писати, читати "Б-г". "Ми також дуже твердо наголошуємо на необхідності дотримання основних міжнародних принципів, і один з цих принципів є не вторгнення в інші країни".
Чудово. Шкода тільки, що цю заяву було зроблено декілька днів після того, як НАТО підтвердило, що Росія вводить "великі колони" танків і військ на територію України, порушуючи тим самим вересневу угоду про припинення вогню. Зараз було б добре почути, якщо тепер пані Псакі зможе це пояснити, що адміністрація досягнула своїми попередніми риторичними заявами чогось іншого, аніж переконала Кремль, що американський президент занадто боязкий, щоб назвати вторгнення вторгненням, і це не є серйозною перешкодою для територіальних амбіцій Росії.
Тоді як пані Псакі та інші речники адміністрації задіяні в цьому, могли б пояснити, також, що новина минулого тижня, про те, що Пентагон відправить в Ірак, ще 1500 "військових радників" не суперечить вересневій заяві президента Обами, в якій він сказав: "я хочу недвозначно заявити: американські війська, які були розгорнуті в Іраку не є і не будуть задіяні у бойових операціях".
Проте, пілоти гелікоптерів Apache і особливо їх екіпажі, все таки мають "бойове завдання", коли вони вилітають з багдадського аеропорту, щоб втримати загони ISIS (Ісламська держава Леванту) від штурму міста, і у вересні міністр оборони Чак Гейгел оголосив, що збройні сили США, розгорнуті в Іраку отримають зарплату, як учасники бойових дій.
Цікаво, які риторичні викрутаси використає адміністрація, щоб пояснити, що роблять там ті пілоти. Демонструють принципи аеронавтики? Навчають кінетики?
І далі тривають ці незручні відносини адміністрації з la vérité [правдою], як видимого, так і прогнозованого виду.
Видиме: поведінка Ірану жодним чином не змінилась, не стала м’якшою за правління його «помірного» президента, Хасан Рухані, чий уряд з шаленою швидкістю продовжує вішати засуджених, поставляти зброю ХАМАС в сектор Газа, підтримувати режим Асада в Сирії і продукувати, як твітер інструкції зі знищення Ізраїлю. Передбачуване: Іран, який обманював щодо своїх попередніх дій по ядерній програмі, буде обманювати щодо своїх майбутніх.
Видиме: в’язні звільнені з Гвантанамо повернутися додому, щоб вести джихад і вбивати американців. Наприклад: Абдулла Ґулам Расул [Abdullah Gulam Rasoul], в минулому в'язень № 8 в Гвантанамо, повернувся в Афганістан, щоб стати головним військовим командиром талібів. Передбачуване: п'ять в’язнів, яких на початку цього року, випустили в Катарі в обмін на повернення сержанта Боуї Бергдала [Bowe Bergdahl] зроблять те саме.
Видиме: президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган [Recep Tayyip Erdogan], миропозаний Обамою як його близькосхідний BFF [Big Friendly Friend – Справжній Великий Друг], є ісламським супрематистом (його остання заява, що мусульманські моряки відкрили Америку в 1178, і що Колумб знайшов мечеть на Кубі), який грає за демократичними правилами тільки тоді, коли вони його влаштовують. Передбачуване: американсько-турецький альянс, утворений після Другої світової війни, не проживе більше десятиліття.
Немає сумнів, що читачі, можуть, навести додаткові приклади: обіцянки щодо медичного страхування; економічний стимул "мультиплікатор" – виберіть який завгодно.
Головним питанням є, чому адміністрація постійно втікає від реальності. Можливо у своєму марнославстві Обама вважає, що мовлення є адекватною заміною політики. Або, можливо, це постмодерністська точка зору, що головним завданням слів є не стільки описати факти, як придумувати їх. Ось, що відбувається, коли політична кар'єра і президентство є невтомною гонитвою за поданням новин на свою користь, не заглядаючи далі, ніж на день вперед.
Мартін Лютер Кінг молодший сказав безсмертні слова, що у нього є мрія. Президент Обама всього лиш живе в ній.
Bret Stephens
Obama Against the Obvious
Wall Street Journal 11. 17, 2014
Зреферував Михайло МИШКАЛО
20.11.2014