Пристрасть малярства

Мисткиня Вікторія Дубовик: «Я малюю життя. І помітила, що мої кольори, навпаки, стали яскравіші, оптимістичніші, більш світлі та прозорі. Це ніби мій протест, мій гімн саме життю та перемозі…»

Ми познайомилися з художницею Вікторією Дубовик весною на вернісажі виставки «З незнаних закутків жіночої душі» в галереї «Бандероль», де були представлені роботи чотирьох мисткинь Вікторії Дубовик, Ніни Буряк, Олени Звір, Люби Демцю, які всі свого часу навчалися у Львівській Національній академії мистецтв на відділенні художнього текстилю. Тепер в галереї «Велес» триває виставка пані Вікторії Дубовик «Наодинці з собою», а мисткиня має багато творчих планів на майбутнє.

— Пані Вікторіє, розкажіть, будь ласка, чи мріяли Ви стати мисткинею з дитинства? Хтось з рідних займався текстильним виробництвом, ткацтвом, наприклад?

— Не можу розпочати з того, що я в професії є за традицією. що в моїй родині були художники, або люди причетні до мистецтва, як починає розповідь про свій шлях велика кількість художників.

Чимало чого в житті видається випадковим, але нічого не є випадковим, і всім керує закономірний випадок. Щось такого спало мені на думку, бо початок мого шляху, мого життя в мистецтві був досить веселим. Коли прийшов час вступати до вишу (а за радянських часів дітям з інтелігентних родин не було іншого вибору, крім однієї дороги до інституту) переді мною гостро було поставлене питання: куди саме. Я, оскільки не мала конкретної мети, вирішила це питання просто: буквально в кінці вулиці, де я мешкала, розташовувався інститут, відвідувачі якого мене приваблювали своїм зовнішнім виглядом. Це був Інститут прикладного та декоративного мистецтва. і там, виявляється, треба було вміти малювати. «Ну, то я навчусь», — сказала я, і тато знайшов найпрестижнішу на той час студію малюнку — при Будинку офіцерів у Львові. З трудом мене туди влаштували, знов втрутився його величність Випадок.

І, о!!!  — переді мною відкрився абсолютно новий світ! Виявляється існує зовсім інше життя, серед зовсім інших, надзвичайно цікавих людей! А публіка в цій студії, скажу я вам, була дуже колоритна. Через цю студію (в якій я з часом сама працювала як викладач), проходила більшість абітурієнтів до всіх вишів міста, де треба було здавати рисунок, живопис. Але серед молоді були і вже студенти, і старші люди, які просто любили малювати, і професіонали, які приходили малювати натуру. Це було цікаве братство великого діапазону, віку, професій, але це були люди з іншого для мене світу, який захопив, закрутив і вже не відпустив. 

"Шторм". З циклу "Асоціативні абстракції". Полотно, акрил. 2021 р.

— Хто з викладачів під час навчання у Львівському інституті декоративного і прикладного мистецтва (нині — ЛНАМ) дав вам найбільше? Чи брали ви у когось приватні уроки з живопису?

— Вступити до Інституту прикладного та декоративного мистецтва було справою, ох, якою нелегкою. Виш був знаменитий, їхали поступати з багатьох республік колишнього Радянського Союзу, конкурс був дуже великий. Були легендарні абітурієнти, які мали по 5 невдалих спроб. Знаю і таких, які «сходили з дистанції» в цьому марафоні йобирали собі інші виші. І потім шкодували все життя. Шкодували, що обрали іншу професію і життя поточилось в іншому, менш цікавому напрямку.

Мене в цій ситуації врятувала моя наполегливість та непохитність. Мені ж відкрився інший світ, мені в ньому так цікаво, то як я могла його покинути. І з другої спроби я вже була студенткою кафедри художнього текстилю. І знову відкриття! Текстиль, як у нас кажуть — живопис ниткою. Текстиль та живопис, два нерозривних поняття, які захопили мене на моє подальше життя. Випускники кафедри вправно почувають себе і в царині живопису, тому кафедра може пишатися як відомими текстильниками. так і живописцями.

"Сновидіння". З циклу "Асоціативні абстракції". Полотно, акрил. 2023 р.

Живопис у нас всі 5 років викладав В. А. Манастирський. син відомого маестро Антона Манастирського. Він мав своєрідний стиль викладання, з яким можна тепер твердо сперечатись, бо про розвиток індивідуальності мова не йшла. Але кольорознавство викладав В. А. Овсійчук —  легендарна особистість. Про В. Овсійчука, мистецтвознавця, викладача, неперевершеного майстра слова написано дуже багато. Впевнена, що кожному, кому пощастило вчитися у В. Овсійчука, є що згадати!

Композицію у нас викладав Ігор Боднар. Все, що він заклав по основах композиціі, залишилось зі мною вже на підсвідомому рівні.

Моїм дипломним керівником була Марта Василівна Токар, дружба з якою з моменту знайомства із нею не перепинялась до моменту її відходу у Вічність. Спочатку це було абсолютне порозуміння між студенткою та викладачем, потім дружба однодумців-колег (після закінчення через кілька років я повернулась на улюблену кафедру художнього текстилю в ролі викладача, де і пропрацювала майже 40 років). З Мартою Василівною мене єднали якісь невидимі нитки, нам було комфортно говорити на безліч тем, пов‘язаних та абсолютно не пов‘язаних з мистецтвом. У нас була велика різниця у віці, але я завжди вважала її моєю наймолодшою коліжанкою. А її  безцінні спогади про повоєнний Львів, про товаришування з легендарними особистостями того часу, — досі зі мною. Вона достеменно пам‘ятала різні цікаві випадки, а їх було безліч. З її відходом мені дуже не вистачає її порад, її розповідей, хоча Марта Василівна вважала мене більш практичною, і, часом, зверталась до мене за порадами, хоча, що характерно, завжди робила по-своєму!

"Милі квартиранти". З циклу "Квіткові композиції". Картон, акрил. 2024 р.

— Хто з митців у світовому мистецтві надихає вас?

— У моєму далекому минулому сталася зустріч (спершу за ілюстраціями, що їх я розглядала з неабияким захопленням та цікавістю) з митцем світового рівня, на мій погляд. Це румунський живописець Корнеліус Баба. І, оскільки думка матеріальна, в чому я впевнена, то невдовзі у Львові, в картинній галереї відкрилась велика виставка цього незрівнянного художника. Це було в 70-х роках минулого століття. Я відвідувала цю виставку майже через день. І через купу років моє захоплення не поменшало. Не всі навіть професійні художники знають цього автора. Але мені пощастило, я познайомилась з його могутньою, монументальною творчістю.

Звісно, з‘являлись інші художники, які також викликали неабияке захоплення, але чи то як перше кохання, чи то як перше велике відкриття, воно мене не відпускає. Пізніше,я познайомилась з теоретичними начерками Корнеліуса Баби щодо мистецтва, вони також справили враження.

"Тихий вечір". З циклу "Квіткові композиції". 2024 р.

Останнім часом я захоплююсь творчістю молодих художників — зокрема українських, навіть львівських. Їх виросло немало, але серед цієї кількості є так багато напрочуд талановитих, самобутніх, захоплюючих, щирих. Вони вже є продуктом іншої епохи : вони вільні, інформовані, розкуті, перед ними весь світ. І вони грамотно користуються цими можливостями, яких не було в нас. Оскільки я майже чотири десятка років пропрацювала з молоддю, в мене була можливість простежити, як змінюється система викладання, навіть існування студента у виші. які постали можливості реалізації різних творчих напрямків.

Як я вже казала, в стінах Академії пройшла чимала частина мого життя. З 1986 року я почала працювати на рідній кафедрі художнього текстилю. Це був гарний період, бо всі нерівності, які неодмінно виникають під час роботи з людьми, компенсувались творчим контактом з молодю, зі студентами. Напевно, мені не було легко. Давалася взнаки відсутність художників в моєму родинному колі, була зовсім відсутня «зелена вулиця» просування кар’єрними сходинками завдяки родинним зв’язкам. Але я надзвичайно  любила викладацьку роботу. Була їй віддана, і всі результати переглядів студентських робіт були дуже позитивними.

"Перша грушка". З циклу "Квіткові композиції", 2024 р.

Цей зворотній процес надихав і мене на створення своїх творчих робіт. І вже у 1992-му році я зробила велику персональну виставку в Києві, в Музеї «Стародавній Київ». Виставкова діяльність дуже мене захопила. Я створювала виставкові роботи в техніці розпису по шовку, де поєднувала і класичний холодний батик з гарячим та вільним розписом. Почались численні персональні виставки в Україні і за кордоном: Польща, Німеччина, Канада, збірні виставки в Америці, де я показувала та популяризувала львівську школу розпису по тканині. Нині це понад 50 тільки персональних виставок. Мушу сказати, що зацікавленість за всі роки саме до розпису по шовку не втрачається. І хоча в останні роки демонструю вже роботи, виконані на полотні акрилом, картини на шовку є в експозиції моїх виставок. І завжди викликають зацікавленість.

На кафедрі художнього текстилю і зараз працює чудовий колектив професіоналів, ентузіастів, людей творчих та самовідданих. Нашим студентам дуже щастить спілкуватись з таким товариством. Але настав такий момент, коли я обрала тільки творчу ланку в своїй професії і минулого року завершила свою викладацьку роботу, щоби зосередити свої ресурси тільки на творчості.

"Тиша". З циклу "Наодинці з собою". Картон, акрил. 2024 р.

— Що Ви намагалися прищепити вашим студентам насамперед?

— Крім основного, що викладено в програмах, які постійно удосконалюються нашою кафедрою, я завжди говорила про самодисципліну. Саме самодисципліна є однією важливою складовою успішного художника. Для студента — це розпланувати свою роботу так, щоб в строк здавати всі завдання. Для професійного художника — це план на день, місяць, рік і т.п., який поступово треба долати. А також вміння вибудувати свою стратегію, стиль, зрозуміти, які саме планки під силу долати.

Я завжди підкреслювала, що намагаюсь навчити студентів так, щоб вони були конкурентноспроможними. І тут, напевно, можна привести одну з цитат Корнеліуса Баби: «Живопис, це свого роду порок, з яким народжуєшся, це дуже дорога пристрасть. Почавши якось малювати, віддавшись якось цій пристрасті, ти є приречений». А інакше нічого не вийде. Ніколи не досліджувала відсоток випускників кафедри, хто по-справжньому лишився в мистецтві, але він чималенький.

"Спека. Джаз з Бріаном". Акрил, полотно. 2022 р.

— Вашу творчість можна простежити за чотирма основними циклами картин: сюжетно-тематичними, асоціативно-абстрактними, квітковими і настроєвими?

— Я завжди боялась бути заручницею одного стилю, одного напрямку. Тому обрала для себе стратегію працювати циклами. До цього варіанту прийшла не одразу. Досить довгий час працювала на шовку, в техниці батика, створила чимало композицій, які розлетілись в різні куточки світу. Це була робота в одному напрямку.

Коли ж відкрила для себе акрил, зрозуміла, що однаково цікаво створювати і асоціативно-абстрактні пейзажі,сюжетно-тематичні композиції, натюрморти, з елементами символізму, квіткові композиції. Я вільно пересуваюсь від одного циклу до іншого, доповнюю кожен з них, часом поєдную між собою та додаю якісь складові з одного циклу в інший. Мені це цікаво, як і постійно експерементувати з акриловою фарбою. Підтримкою і розумінням, що я є на своєму шляху, є такі приємні моменти, як відзнаки на виставках і за асоціативно-абстрактний живопис, і за сюжетно-тематичні композиції.

З циклу "Квіткові композиції": "Яблучний Спас". Полотно, акрил. 2024 р.

— Можна сказати, що весна і початок літа-2024 для вас були достатньо інтенсивно наповнені: участь у Львівському весняному салоні, групова виставка в галереї «Бандероль», пленер у Хорватії і тепер ви відкрили персональну виставку в галереї «Велес»?

—Так, але до перелічених подій, ще треба додати дві персональні виставки, я і відбулись на початку та наприкінці цієї весни у Польщі. Це виставка в Галереї «Zamostek», при міській бібліотеці в місті Ополе, та виставка в фантастичному Kasztel w Szymborku, при музеї Karwacianow I Gladishow. Так що справді можна вважати останній час досить плідним та багатим на події. Хоча з початком війни, після лютого, коли пройшов перший шок, і прийшла свідомість, що кожний має робити свою роботу, я малювала досить багато. Від літа 2022 року я зробила 4 виставки в Польщі, це міста Бжег, Кендежин-Козле, Ланцут, Стшижов. Так що, можна сказати, не втрачаю темп. Хочу підкреслити - скрізь  польські відвідувачі дуже тепло та зворушливо зустрічали і мою творчість, і мої розповіді про теперішню ситуацію в Україні. Одне  —  це чути інформацію з офіційних джерел, і зовсім інше від конкретної людини, яка живе в Україні. Вони слухали, підходили, співчували, розпитували, купували картини. В мене була можливість донатити на різні збори.

"Бо я ж жінка". З циклу "Наодинці з собою". Картон, акрил. 2022 р.

Я не малюю війни. Це прекрасно роблять моі молоді колеги, я захоплююсь їх творчістю. Вони малюють хроніку, яка потрібна світу і майбутньому. Я малюю життя поряд. І помітила, що мої кольори, навпаки, стали яскравіші, оптимістичніші, більш світлі та прозорі. Це ніби мій протест, мій гімн саме життю та перемозі. Я оспівую ніби прості речі: квіти, пташок, жінок за своїми буденними справами. Але це все саме те, з чого складається життя.

— Ваша нова виставка під назвою «Наодинці з собою» присвячена вивченню психологічних станів жінки? Як слушно зауважила, розмірковуючи над картинами з експозиції Вікторія Сипняк: «Художниця своєю виставкою ставила собі за творчу мету подарувати іншим більше тепла, світла, впевненості у сьогоднішньому і завтрашньому дні, впевненості у собі і власних силах, дати відчуття того, що десь поруч хтось почувається так само, і ми насправді не самі…»

— Концепція виставки власне виникла з початком війни. Коли в одну мить сталася переоцінка цінностей, напевне, так у кожного українця. Для людини її власна оселя,чи то дім,квартира,чи власний куточок, є оазисом, місцем сили, місцем, де вона може перебувати в затишку та безпеці, може відновити свої сили, на різний спосіб (це вже залежить від способу життя самої людини) побути наодинці з собою. Жінка, яка виконує в сучасному житті багато функцій, часом забагато, потребує цього часу саме для себе.

"Наодинці з собою". Картон, акрил. 2023 р.

Персонажі моїх картин — це жінки різного віку, без прикрас, такі які ми є справжніми. Злегка втомлені, у своїх роздумах, мріях, і ніхто їм не заважає. Усі дійства моїх персонажів відбуваються або за столом, чи на канапі, адже стіл та канапа — це одні з основних елементів інтер’єру. А на столі завжди є той чи інший натюрморт. Тому, як доповнення, я виконала декілька натюрмортів як окремі картини. Усі мої персонажі — це конкретні люди зі своїми історіями, не буквальні портрети, але яких я наділила рисами конкретних жінок. З легким гротеском, з не ідеальними рисами обличчя та руками, але кожна зі своїм характером.

"Птаха щастя". З циклу "Наодинці з собою". Картон, акрил. 2024 р.

Збірка картин, яка складається з декількох циклів «Наодинці з собою», «Дим», «Канапа», «Настроєвий натюрморт», були виставлені в галереї «Велес» у Львові, атмосфера якої як найкраще відповідає моєму задуму. Відвідувачі, оглядаючи, виходять з гарним настроєм та усмішкою. Це було моєю метою, додати трохи теплих емоцій в наше сьогодення. І я тішусь,що мені це трохи вдалось.

— Чи відвідували Ви вже експозицію в Jam Factory «Пам’яті той, хто пам’ятає»? Ця виставка розповідає про творчі практики текстильниці Аліни Миколаївни Ламах (1925-2020), дружини відомого митця з когорти «київських анахоретів» (за визначенням мистецтвознавця Бориса Лобановського(1926-2002) Валерія Ламаха (1925-1978) і також демонструє роботи інших художників декоративно-прикладного мистецтва.

—  Поки що не відвідувала цю виставку. Може пізніше, як буде час.

"Маленька торбинка". З циклу "Наодинці з собою". Полотно, акрил. 2024 р.

— Можете поділитися, будь ласка, вашими творчими планами?

— Люблю цю приказку: захочеш насмішити Бога  — повідай про свої плани. Тільки тепер можемо зрозуміти,як легко будувати свої плани, коли небо над тобою є мирним. Зараз ситуація інша…

Проте, попри все персональні виставки художнику робити треба. Ти бачиш свої здобутки, недоліки і тут же плануєш наступний етап. І якщо останній цикл «Наодинці з собою» - це про психологічний стан жінки, про її особисте, дуже інтимне, то думаю в наступний цикл додати складову — стосунки.

Що ж до технічної сторони справи, то моє захоплення технікою малювання акрилом сьогодні є безмежним. Я бачу стільки можливостей, які хочу реалізувати, саме в цій техніц. У своїй душі я залишаюсь художником текстилю, тому «декорування» живописної поверхні для мене є дуже особливим, важливим, трепетним.

Є запланованими декілька персональних виставок в Україні та за межами на майбутні декілька років. І дай нам Боже сили та натхнення реалізовувати всі свої плани в мирній, переможній країні.

Вікторія Дубовик в експозиції виставки "Наодинці з собою", галерея "Велес", червень 2024 року.

Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця

Довідка:

 

Вікторія Дубовик народилась та живе у Львові. Закінчила Інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв) в 1979 році, відділ художнього текстилю. Вчителі з фаху: М.В.Токар, І.Я.Боднар, В.А.Манастирський, В.А.Овсійчук.

Виставкову діяльність розпочала з 1986 р. Є автором понад 50 персональних виставок в Україні та за кордоном (Польща, Німеччина, Канада). А також є учасником численних колективних міжнародних та регіональних виставок, пленерів та симпозіумів.

Роботи перебувають у музеях України та Польщі, а також в приватних колекціях України, Польщі, Франції, Бельгії, Німеччини, Ізраїлю, Австрії, Канади, Америки, Китаю.

Від 1986 по 2023 рік - старший викладач, приват-доцент кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв. Вікторія Дубовик є авторкою низки наукових праць з проєктування художнього текстилю.

Член Спілки художників України з 1992 р.

Працює в галузі художнього текстилю та станкового живопису.

Вікторія Дубовик на Весняному салоні-2024, диплом за сюжетно-тематичний твір "Спека. Джаз з Бріаном".