Перші писемні згадки про верхів’я Чорної Тиси походять з XV ст., коли вони належали до родини Драґфяка. Ймовірно, на початку XVI ст. тут, поблизу польського кордону, було засноване перше поселення. А перша згадка про власне село Ясиня походить з документа 1555 року, коли в ньому віднотовані три кріпаки, котрі перебували у власності нащадків покійного Драґфяка¹. Спочатку заселення відбувалося повільно, бо ще в кінці XVI ст. в податковому урбарі записали: «Est campus non populabilis, quem nullus incilot» (Це безлюдне поле, куди ніхто не вторгається)². В 1583 році село перейшло у власність шляхтича Ласло Карої, а з 1672 року – Бичківській державній домінії. Вже в першій половині XVII ст. село розвинулося, й у 1642 році тут громада звела першу сільську церкву Зіслання Св. Духа³. Згодом село розрослося і тут постали наступні церкви. Візитатор 1774 року, який відвідав Ясиню 12 травня, відзначив, що в Ясині він застав три церкви та дві парохії⁴. Пізніше вони отримали назву Нижнє Ясиня з церквою Зіслання Св. Духа та Верхнє Ясиня з двома церквами – Різдва Пр. Богородиці та Вознесення Господнього.
Село Ясиня на карті Угорщини 1782–1785 років. На правому березі Тиси у верхній частині позначена церква Різдва Пр. Богородиці, у нижній – Вознесення Господнього, звана в народі Струківською, а на лівому березі – Зіслання Св. Духа.
Про церкву Зіслання Св. Духа візитатор записав: «парохія є першою в Ясині, заснована у 1674 році, і першим був представлений парохіяльний священник на ім'я Теодор Калиняк. Право патронату має домінія. Дерев'яна церква, побудована громадою в 1726 році і відремонтована в 1758 році тією ж громадою, однак знову потребує ремонту даху»⁵. Правда, всі шематизми Мукачівської греко-католицької єпархії, починаючи від 1839 року, як дату побудови церкви подають 1642 рік.
Це була будівля, що належала до церков бойківського типу. Вона складалася з ширшої квадратової нави, вужчого гранчастого вівтаря та прямокутного бабинця. Наву на заломі четверика завершував восьмерик, вкритий восьмибічним наметом, увінчаним сліпим ліхтарем з маківкою. Вівтар завершував восьмерик, вкритий подібним наметом. А над бабинцем здіймався чотирибічний стовповий ярус первісної дзвіниці, вкритий пірамідальним наметом, увінчаним подібним ліхтарем. Оперізувало церкву піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів.
Церква Зіслання Св. Духа 1726 року і дзвіниця 1813 року на фото до 1896 року.
У 1813 році поруч звели нову дерев’яну дзвіницю, про що свідчить напис на надпоріжнику південних дверей: «Anno Domini 1813». Стіни нижнього ярусу – дерев’яний зруб, накритий піддашшям, що опирається на різьблені та профільовані випусти вінців. Верхній ярус – стовповий, вище рівня піддашшя з плану четверика переходить на восьмерик. Стіни верхнього ярусу розчленовані карнизом на дві частини – зашиту ґонтами та відкриту. Голосники у верхній частині стін прикриті приставними дерев’яними щитами. Верхній ярус накритий восьмибічною наметовою банею зі стрункою маківкою та хрестом. На дзвіниці збереглися чотири бронзові дзвони церкви Зіслання Св. Духа: перший 1775 року з написом «Рокү Бжіѧ АѰОЕ», другий 1783 з написом «1783 Стъ Стъ Стъ Гдъ Саваѡѳъ Полни сүтъ нбса и землѧ славы Твоеѧ», третій 1820 року з написом «Сей звонокъ излӕтый въ Прѧшови иждивеніемъ Агафіи Андрүховичъ сүпрүжніци пароха в. ıасинскаго АѠК», а нижче на вінцях «Iusa sum e Jesini Paulum Schimitz», та четвертий 1856 року без напису.
Зі священників XVIII ст. при церкві Зіслання Св. Духа в Ясині відомо ім’я о. Стефана, який у 1725 році вже був уніятом⁶, та Романа Подруховича у 1769 році⁷. А в самому кінці XVIII ст. парохом був о. Василь Кучарський⁸.
У ХІХ ст. парохами при цій давній церкві були о. Яків Андрухович (1763 – 22.06.1838), висвячений 1799 року, зперед 1806⁹ по 1838 рік¹⁰. Від 1841¹¹ по 1872 рік¹² парохом був отець Андрій Тивадар (1793–1873), який помер тут 13 серпня 1873 року¹³. Наступним парохом став отець Антоній Пуза (1833–?), висвячений 1861 року. Власне при ньому у 1896 році згоріла стара церква. Шематизм за цей рік подав інформацію: «Дерев'яна церква Зішестя Святого Духа була зведена в 1642 році, а 1896 року знищена вогнем»¹⁴.
Церква Зіслання Св. Духа на кадастровій карті Ясині 1863 року
Але збереглася фотографії цієї церкви¹⁵. Не вдалося встановити її автора, але у 1896 році рисунок церкви за цією фотографією виконав Кароль Черни¹⁶. У цьому році угорською владою було організовано великі ювілейні святкування з нагоди тисячоліття віднайдення угорцями своєї батьківщини. З цієї нагоди в Ясині перед ратушею встановили кам’яний пам’ятник¹⁷, запланували монографію про Марморош та видали пам'ятну ювілейну книгу¹⁸.
Церква Зіслання Св. Духа 1726 року і дзвіниця 1813 року на рисунку Кароля Черни.
Власне рисунок Кароля Черни був запланований до видання, посвяченого цим святкуванням, але не ввійшов через знищення пожежею будівлі. На інформаційному аркуші до виставки «Пам'яті тисячоліття» у 1896 році супроводжував фотографію церкви текст: «Руська церква в Ясині. – Потяг курсує від Марморош Сиготу до Великого Бичкова. Його нещодавно побудована лінія перетинає дику романтичну долину Тиси, що тягеться до Ясині. Звивисті вузькі лісові долини порізані гігантськими зубчастими гірськими хребтами, а землі цієї забутої пустки вкриті барвистими килимами квітів розкішних альпійських пасовищ і чарівних озер на шляху водозбірників у темних лісах. Розкидані нерегулярно забудовані русинські села з їхніми дерев’яними будинками, особливою формою та структурою, та дуже цікавими церквами. Ми представляємо тут одну таку церкву, яка знаходиться в улоговині долини Чорної Тиси, в Ясині, що тягнеться до долини Лазещини»¹⁹.
Після пожежі стараннями о. Антонія Пуза громада звела тимчасову дерев’яну будівлю і приступила до будівництва мурованого храму, який 1903 року освятив мукачівський єпископ Юлій Фірчак²⁰ вже при наступному пароху о. Олександру Ронаю (1860, висвячений 1886).
Тимчасова церква 1896 року.
Тимчасова дерев’яна церква нагадувала будівлі середньогуцульського типу²¹. Вона складалася з прямокутної нави з рівношироким бабинцем та вужчого гранчастого вівтаря. Вкривав наву повний дах, а вівтар – п’ятисхилий з набагато нижчим гребенем, який поєднувався з піддашшям, яке оббігало наву і бабинець. Над бабинцем здіймалася чотирибічна вежа, вкрита восьмибічною банею. Після завершення будівництва мурованої, дерев’яну церкву розібрали і передали громаді Розтоків. А дерев’яну дзвіницю у тому ж 1896 році перенесли до Струківської церкви, де вона збереглася донині і є тепер пам’яткою Світової спадщини ЮНЕСКО.
_______________________
¹ Bélay V. Máramaros megye társadalma és nemzetiségei. A megye betelepülésétől a XVIII. század elejéig. – Budapest, 1943. – Old. 52-53.
² Дулишковичъ І. Историческия черты Угро-Русских: Тетрадь I. – Унгваръ, 1874. – С. 101.
³ Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini M. DCCC. XXXIX. – Cassoviae, 1839. – P. 284.
⁴ Források a magyarországi görögkatolikus parókiák történetéhez Munkácsi és nagyváradi egyházmegyés parókiák összeírása 1774–1782 között. 2. Szepes, Abaúj, Zemplén és Máramaros vármegyék / közreadják: Véghseő T., Terdik S., Majchrics T., Földvári K., Lágler É. – Nyíregyháza, 2016. – old. 636.
⁵ Там само.
⁶ Михайло Лучкай. Історія Карпатських русинів Historia Carpato-Ruthenorum // Науковий збірник Музею української культури в Свиднику / ред. Мирослав Саполига і ін. Ч. 16. – Пряшів, 1990. – С. 188.
⁷ Михайло Лучкай. Історія Карпатських русинів Historia Carpato-Ruthenorum // Науковий збірник Музею української культури в Свиднику / ред. Мирослав Саполига і ін. Ч. 17. – Пряшів, 1991. – С. 168.
⁸ Bendasz István, Koi István. A Munkácsi Görögkatolikus Egyházmegye lelkészségeinek 1792. évi katalógusa. – Nyíregyháza, 1994. – Old. 55.
⁹ Udvari I. A Munkacsi görögkatolikus püspökség lelkészségeinek 1806. évi összeírása. – Old. 103
¹⁰ Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini M. DCCC. XXXIX. – Cassoviae, 1839. – P. 284.
¹¹ Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini MDCCCXLI. – Cassoviae, 1841. – P. 68.
¹² Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini 1872. – Ungvarini, 1872. – P. 72.
¹³ Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini 1874. – Ungvarini, 1874. – P. 220.
¹⁴ Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini 1896. – Ungvarini, 1896. – P. 57-58.
¹⁵ fenykeptar@oszk.hu.; A Ruténekről // Képes Vasárnap. 1938, November 27. – Old. 16.; Sisa Béla. A Kárpát-medence fatornyai. – Múzeumfalu Baráti Köre, 2001.
¹⁶ Néprajzi Múzeum Online Gyűjtemények
¹⁷ Filipaşcu A. Istoria Maramureşului. – Baia Mare, 1997. – P. 189.
¹⁸ Várady G. Maramorosí emlékkönyv. – Sighet, 1901.
²⁰ Schematismus Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis ad Annum Domini 1908. – Ungvárini, 1908. – P. 143.
²¹ Várady G. Maramorosí emlékkönyv. – Sighet, 1901. – old. 281.
27.06.2024