З-відки пішла назва "Бойки"?

 

Загадкову назву Бойків виводять одні писателї з язикових властивостей нашої бесїди, инші зі становища историчного. Ив. Вагилевич і от. Петрушевич1) відносять єї до руского вираженя "бойкій", котре означає "воївний, хоробрий, сварливий". Проф. Верхратскій уважає знов назву "Бойко" згірдною2) і повсталою из-за того, що Бойки любують ся в вираженях "бойс" і "або" в значеню "так" і в вираженю "ба" в значеню "а навіть". Моїм наміром не єсть тепер полємізувати з тими виводами, хоч в сїм випадку легко се прийшло-сь би, бо вираженя "або" і "ба" в поданих п. Верхратским значенях не є виключно бойківскі і повторюють ся також в инших сторонах краю, а знов слово "бойс", хоч нинї надто льокальне, але було колись — як викаже розправа — в загальнім уживаню у жителїв нашого краю. До того-ж від слова "бойс" могла-би єдино утворити ся назва Бойсів, а не Бойків, — се вже такі несхитні засади язикові, котрих иґнорувати не годить ся.

 

П. Верхратскій слушно каже, що назва Бойко уважає ся у нас згірдною, образливою. О тім і я нераз мав нагоду пересвідчити ся. За давнїйших лїт перебував я часто в сторонах недалеко Стрия і там лучало ся менї замітити, з якою наругою відносили ся селяне до захожих Бойків. А стрийскі Бойки часто навідували ся до поблизьких, на долах положених сел, шукаючи будь зарібків в часї жнив, будь наймаючи ся на річну службу.

 

Звістна також річ, з якою ненавистю відносять ся до Бойків Гуцули. Нема більшої зневаги для Гуцула, як назвати єго Бойком, — по гадцї Гуцула таке прозвище одвітне єдино для собак. Вказує се на родову ненависть межи тими двома гірскими племенами, витворену в давних вже часах і споводовану безперечно историчними відношенями.

 

_______

 

В старинній исторії нашого краю два рази згадує ся про Бойків: раз в І-ім віцї перед Христом, другій раз в VІІ-ім віцї по Христї.

 

Про край Бойків в Галичинї подає деякі дати грецкій цїсар Константин багрянородний в дїлї "De admіnistrando іnnerіо". Подаю з тих дат важнїйші враз з поясненями, які до них починив Шафарик в своїх славяньских старинностях3).

 

Шафарик пише: "Року 630 заняли Обри (Авари) Дальматію. Цїсар Ираклій тяжко відчував утрату так великої і красної провінції, але не мав сили відняти єї Обрам. Як доносить цїсар Константин Багрянородний, заключив Ираклій договор з князями Білої Хорватії, що находила ся на північ від краю Мадярів, під тими услівями, що Хорвати, наколи побідять Обрів, будуть могли поселити ся в Дальматії, нехай тілько узнають над собою верховну власть грецких цїсарів. Хорвати на те згодили ся. Під проводом пятьох братів-князїв і двох сестер вторгли они з великою силою до Дальматії і по кількалїтних боях вигнали з-відтам Аварів. Небавком опісля прибув до цїсаря Ираклія оден князь з так званої Білої Сербії і просив о землю для свого народу на поселенє. Цїсар на те призволив і Серби, опустивши свій край, перенесли ся на полудне за Дунай. Цїсар Константин замічає, що Біла Сербія находила ся в сусїдстві Білої Хорватії і на північ від краю Мадярів, що єї перепливає ріка Висла, звана инакше Διτζίκη, і що Білу Сербію зовуть місцеві жителї краєм Βόίκι.

 

Пояснивши деякі не зовсїм ясні вістки цїсаря Константина, Шафарик годить ся з думкою, котру вже перед ним висказав був учений Дубровскій, именно що край "Бойки" не міг бути деинде, лиш в Галичинї, де і доси живе під тим именем одна галузь Русинів.

 

Що до назви Διτζίκη замітив я на иншім місци, що в сербскім язицї "діка" означає "честь, слава, достоїньство, сан"; сербске слово єсть отже тілько перетолкованєм назви нашого Сяну. Форма Διτζίκη (Дичка) означає в сербскім язицї "Малий Сян", а тим Малим Сяном не єсть Висла, як хоче цїсар Константин, лиш ріка Вислок, що вливає ся до Сяну.

 

Назви "Біла Хорватія" і "Біла Сербія" вказують на землю, що лежить на захід від Сяну при ріках Вислок, Вислока і Висла. Вже Длуґош замітив в своїй польскій исторії, що давні Русини Вислу називали Білою рікою, а те саме значенє прислугувати мусїло і назвам Вислока і Вислок4).

 

Виходило би зі всего, що Білосерби з VІІ-ого віку мешкали не в краю Бойків, лиш в их сусїдстві, що проте в реляції цїсаря Константина зайшла похибка що-до означеня вітчини Сербів.

 

Замічене проф. Верхратским бойківске слово "бойс" мусїло бути в VІІ-ім віцї в загальнім уживаню у нас, бо оно і доси доховало ся у Сербів і майже в тім самім значеню. В сербских словарях при словах "бойсе, бойске, бояс" находжу нїмецке толкованє: wahrscheinlich, kann sein.

 

1) ѣстникъ Нар. Дома" з р. 1884, ч. 25.

2) Гл. сегорічне "Дѣло" ч. 212.

3) Том II гл. 31 §.1.

4) Назва Висла, або якъ давнїйше писали Visula, вказує на фіньскій початок. Въ язицї фіньскомъ visi або vesi значить "вода"; друга часть слова, фіньскє ulea, значить "білий, безбарвний".

 

(Конець буде.)

 

ѣло, 26.11.1894]

 

(Конець.)

 

Назву Бойків, про котрих згадує ся вже в VII-ім віцї, уважаю кельтицкою. Бойки, як маємо на те достовірні свідоцтва, були відорваною галузею тих Боїв, що в часах перед-Христових заселювали обширну просторонь від жерел Дунаю по Відень, а від Тиролю до північних границь Чехії і Моравії. Предки наших Бойків були народом грабежливим, неспокійним, лихим, их зі всюди прогонювали, нїхто не хотїв их мати в своїм сусїдстві. З-відти пояснює ся тота ненависть, що ще й нинї оказують супроти Бойків многі жителї нашого краю.

 

Страбон повідає в своїй ґеоґрафії "Римляне вигнали Боїв з их осїдку і ті переселили ся в сторони Дунаю, де осїли побіч Таврисків. З-відси воювали Бої з Даками, але их вигублено цїлком. Край Боїв служить тепер пасовиском для сусїдних народів."

 

З инших місць у Страбона і Птолемея довідуємо ся, що прогнані Римлянами Бої поселили ся були на пограничу Даків при ріцї Тисї, в близькім сусїдстві нинїшних Гуцулів. Після Страбона1) Даків віддїлювала від Боїв ріка Тиса2), що випливає з гуцульских гір і вливає ся до Дунаю. В ґеоґрафії Птолємея3) наводить ся Тиса також яко західна границя Даків.

 

Єсли Страбо каже, що Бої мешкали при Тисї "побіч Таврисків", то тим вже і означив близше землю заняту Боями. З Птолемея знаємо, що Тавриски були північними жителями римскої Дакії і мешкали на північ Семигороду при ріцї Тур, що вливає ся до Тиси. Після того житла Боїв припадають в сторони горішньої Тиси, отже в недалеке сусїдство від нинїшних Гуцулів.

 

Вістку Страбона, що Даки "вигубили цїлком" Боїв і Таврисків, не треба брати дословно. Тавриски згадують ся ще і в пізнїйшій, в римскій Дакії, погром того народу не мусїв бути цїлковитий, як то хибно представляє Страбо4).

 

Але що стало ся з Боями, котрих край при ріцї Тисї заняли Даки і призначили на пасовиско для сусїдних народів?

 

Для побитих Боїв лишила ся лиш одна можність ратунку — утеча в наші гори. Край Гуцулів був в тоті часи заселений Бастернами, для Боїв там місця не було; она могли осїсти лиш в сусїдстві Бастернів, отже в земли нинїшних Бойків.

 

Розгром держави Боїв і переселенє Боїв в наші гори припадає в часи около р. 45 перед Христом. Страбо так о сїм пише5): "Коли Бурвиста, родом Ґет, обняв панованє в своїм краю, застав він нарід немічний, обезсилений довголїтною війною. Вправами, призвичаюванєм до тверезости і безнастанною працею двиг він нарід так, що в кількох лїтах оснував могучу державу і більшу часть сусїдів покорив під власть Ґетів. Вже навіть став ся він був пострахом для Римлян бо перейшов без боязни Дунай і через Тракію загнав ся до Македонії і Илірії, всюди лихо дїючи. Він опустошив край Кельтів, що змішали ся були з Траками та Илірами, а паноньских Боїв під вождом Критазиром і Таврисків знищив до тла. А що нарід піддав ся під єго волю, то причина в тім, що до помочи став єму оден віщун, Дікеней, котрого Ґети мало-що не називали богом. Пізнїйше Бурвиста згинув від руки заговірників, і то в часї, заки ще Римляне могли вислати войска супроти него. В часї найбільшої своєї могучости посїдали Ґети і Даки 200.000 війска." (Велика держава Бурвисти простирала ся від подільского Богу аж поза Тису в Панонії.)

 

________

 

Бої не були єдиним кельтицким племенем, що осїли в нашій земли. Перші Кельти появили ся у нас около р. 185 перед Христом — були то Бастерни і Скири. Перші з них поселили ся були в земли, що належить нинї до станиславскої дієцезії; Скири жили, здає ся, там, де в пізнїйших часах згадує ся "Щирецка земля". Року 110 перед Христом переселили ся до нашого краю останки розбитих Римлянами Трибалїв і кельтицких Скордисків, займаючи в посїданє землю, знану опісля під назвою теребовельского княжества.

 

З посеред тих кельтицких племен славили ся из-за великого свого числа і своєї хоробрости особливо Бастерни. Про них часто згадує старинна исторія. З нашими предками, Ґетами, жили они в образцевій згодї, все готові до несеня помочи, коли им за то добре заплачено. Бастерни по свідоцтву исторії, за-для неустанних відношень з своїми сусїдами, сильно були перенародовили ся; велика часть их — 100.000 людей — переселила ся р. 279 до римских посїлостей на полудне Дунаю.

 

І Скири виселили ся з нашого краю. Пізнїйша исторія знає их в сторонах придунайских. Они були вірними союзниками і підданими Аттилї і єго синів.

 

Про Скордисків близших вістей не маємо. Єдиним слїдом их пробуваня в сторонах Збруча єсть дохована до нинї кельтицка назва для наших Медоборів: Товтри (значить "гори"). Будучи в тїснім союзї з Трибалями і до того зі всїх сторін окружені племенами славяньскими Скордиски мусїли дуже скоро затратити свою народність.

 

З кельтицких племен одні лиш Бої позіставили тревалий слїд по собі в назві нинїшних Бойків. В народї переховала ся ще память о тім, що властива назва Бойків єсть Бої. Так вношу з того, що в приложниковій формі зам. "бойківскій" говорять у нас часто "бойскій" (послїдне слово наводить ся також в словари Желехівского).

 

Чи наші Бої були вже мирними жителями краю, чи их за-для грабежливости і ледащого поведеня все ще прогонювано з місця на місце, исторія не каже. Єсли правдива вістка цїсаря Константина, що Великосерби мешкали в краю "Боіки", ми би мали право вносити, що Серби витиснувши Бойків самі заняли их край, що отже осїдком галицких Бойків були якійсь час сторони на захід від Сяну. Упорні завірюваня нинїшних Бойків, що "властиві Бойки мешкають коло Львова", промовляють також за тим, що житла сего неспокійного народу в різних часах були в різних місцях.

 

1) Кн. V. гл. 1.

2) Ріку Тису називає Пліній Pathissus (властиво Потисє, край над Тисою). Амміян Марцелїн зове тоту ріку Parthiscus, а Страбо через похибку Parisos. Вже Шафарик (Старинности, т. І. гл. 17 §. 5), а за ним Реслєр ("Das vorrоmische Dacien, ст. 318) замітили, що у Страбона зам. Парісос читати треба Патісос.

3) Кн. III гл. 8 §.1.

4) Страбо любує ся дуже часто в фразї о "цїлковитім вигубленю" побитих народів. В однім місци (кн. VII. гл. 5.) каже н. пр., що трацкі Трибалї вигибли цїлком в війнах з Римлянами, а тимчасом довідуємо ся з Аппіяна (Римска исторія, кн. IX. гл. 3), що розбитки Трибалїв уратували ся до краю Ґетів. Назва тих Трибалїв пригадує ся в назві нашої Теребовлї.

5) Кн. VII. гл. 3.

 

[Дѣло, 27.11.1894]

 

27.11.1894