Джон Дос Пассос, письменник та історик, одного разу сказав: "Часто речі, про які ви думаєте, що вони лише починаються, насправді добігають кінця." Він зробив це спостереження у 1960-х роках. Але воно є слушним і щодо президентства Барака Обами, і щодо обіцянки світлого майбутнього для його другого президентського терміну.
Переобрання Обами збудило великі очікування. Як стверджував дехто, голоси, віддані за Обаму, були передвісником нової епохи американського лібералізму ["лібералізм", "ліберальний" тут і надалі в американському розумінні цього слова – Z]. Казали, що його перемога відбиває ідеологічні, культурні та демографічні тенденції, які можуть допомогти залишити демократів у більшості на довгі роки. Його другий термін у Білому домі — це лише початок.
Тепер, лише через шість місяців, адміністрація Обами переживає несподівану та стрімку деґрадацію. Обама має мало впливу на Конґрес. Його президентству бракує головної мети. Він нервово кидається від проблеми до проблеми. Те, що є на порядку денному Обами, складається, у цей момент, із залишків планів з його першого терміну або пропозицій, про які він не був спроможний заявити під час своєї виборчої кампанії, а отже, вони не мають практично жодних шансів на прийняття [Конґресом].
Республіканці у Конґресі не довіряють президентові і не бояться його. Так само й демократи на Капітолійському пагорбі, з якими Обама ніколи не був близький, оцінюють його дедалі скептичніше. У Сенаті демократи приватно нарікають на його втручання у вреґулювання найбільшої проблеми внутрішньої політики 2013 року — імміґраційну реформу. Його вплив, як вважають сенатори, може лише послабити крихку двохпартійну коаліцію, утворену задля реалізації реформи, і зробити проходження через Конґрес важливих законопроектів ризикованішим.
Деґрадацію президентства Обами спричинили зовсім не три скандали, — пов'язані зі Службою внутрішніх доходів, міністерством юстиції та нападом на консульством у Бенгазі, — що постали перед президентом. Вона почалася ще раніше. Вона є наслідком того, що Обама зробив під час свого першого терміну, під час виборчої кампанії і протягом двох місяців після свого переобрання. Але скандали погіршили його слабке становище і зробили відбудову його авторитету практично неможливою.
Щоб було зрозуміло, відразу зауважу, що дві проблеми — деґрадація та скандали — не пов'язані між собою. Скандали не були пов'язані безпосередньо з президентом. Вони дратують адміністрацію, але вони не є джерелом її нинішнього безсилля. Сила та вплив Обами були підірвані безпосередньо внаслідок його власного вибору та ухвалених ним рішень. Він також страждає від вад, нормальних для другого терміну, наприклад, нової, менше компетентної команди радників і членів адміністрації, а також зарозумілості, яку підживлювало переконливе переобрання.
Під час свого першого президентського терміну, коли демократи контролювали Палату представників і Сенат, Обама іґнорував республіканців — він не потребував їхніх голосів, щоб ухвалити пакет законів про фіскальне стимулювання економіки на суму 800 мільярдів доларів, Акт про доступну медичну допомогу (відомий більше як ObamaCare) та Акт Додда-Франка, перший у хвилі законів, що реґулювали діяльність Волл-стрит. Потім, після того як республіканці встановили контроль над Палатою представників на проміжних виборах 2010 року, його зусилля задля досягнення домовленостей з ними виявилися марними.
Чому Обама зазнавав невдач у спробах укласти компроміси? З одного боку, він рідко спроможний приховати свою зневагу до республіканців, а надто до тих, що мають консервативні погляди. З іншого боку, він почав ставити під сумнів мотиви республіканців, публічно заявляючи про те, що їхнім найпершим пріоритетом у Вашинґтоні є захист багатих від підвищення податків. Як тактика для заохочення до компромісів його підхід був контрпродуктивним.
Роберт Меррі, редактор часопису National Interest та вашинґтонський журналіст з великим досвідом, нещодавно влучно визначив важливу причину пату, що настав після 2010 року: «Ця безвихідна ситуація виникла великою мірою через рішучий намір президента просувати порядок денний, щодо якого не було чіткого національного консенсусу». Іншими словами, Обама є занадто ліберальним, щоб знайти спільну мову з республіканцями. Скорочення видатків, яке він пропонує, є ілюзорним, підвищення податків — вибірковими.
Потім, після листопадових виборів 2012 року, Обама знехтував можливістю примирення. Він підвищив ставки, закликаючи до збільшення видатків, нового економічного стимулювання та підвищення ліміту державного боргу без схвалення Конґресу. Лідер Республіканської партії у Сенаті Мітч Макконнелл голосно розсміявся, коли почув цю пропозицію.
Обама скористався останнім з доступних йому важелів, щоб перемогти республіканців на переговорах щодо перегляду фіскальної політики наприкінці минулого року. Оскільки знижені ставки податків, запроваджені ще за Буша-молодшого, мали зникнути 31 грудня, президент змусив республіканців ухвалити величезне зростання податків для 2% найманих працівників, що заробляють найбільше. Його нетривала перемога має довготривалі політичні наслідки. Республіканці виступали проти нових підвищень податків, і це унеможливлювало "велику угоду" щодо зниження дефіциту і рівня державного боргу.
Усунення республіканців від участі в проекті ObamaCare теж мало неґативні наслідки. Не намагаючись дати республіканцям бодай якогось впливу на майбутній закон про полегшення доступу до медичної допомоги, президент не дав їм ніяких підстав підтримувати його реалізацію. Оскільки ця реформа стала ще непопулярнішою, ніж будь-коли раніше, республіканці в Палаті представників проголосували минулого місяця за її скасування. Голосування було великою мірою символічним, але те, що два демократи приєдналися до республіканців, свідчить багато про що. Не маючи спромоги скасувати реформу, виборні посадові особи від Республіканської партії у всій країні сповнені рішучості зробити реалізацію закону, що має початися цього року, якомога важчою.
Малоймовірно, що податкова реформу буде здійснено цього року або й навіть пізніше — незважаючи на підтримку Обами, або, принаймні на словах, підтримку ідеї. Він хоче скасувати податкові пільги і лазівки так, щоб уряд міг зібрати більше доходів. Однак щоб провести ці зміни, йому доведеться укласти угоду з республіканцями, пропонуючи знизити податкові ставки, зокрема верхню ставку податку на доходи фізичних осіб, щоб посприяти прискоренню економічного зростання. Але це суперечить запалу Обами, з яким він вимагає підвищення податків для заможних громадян.
Зіткнувшись з такими перешкодами, президент міг би, натомість, зосередитися на власному внутрішньому порядку денному — якби той у нього був. Але його немає. Він розплачується за свою виборчу кампанію, яка ґрунтувалася на атаках його опонента, Мітта Ромні, і майже ні на чому більше. У лютневому зверненні президента до Конґресу про стан справ у країні, він схвалив запровадження мінімальної заробітної платні $9 за годину та обов'язкові дитсадки для 4-річних дітей, але цим пропозиціям бракує суспільної підтримки. Якби він виступав за них торік під час виборчої кампанії, то зараз вони могли б мати кращі перспективи.
Президенти найчастіше зосереджуються на зовнішній політиці під час свого другого терміну. Але Обама полюбляє надавати меншого значення питанням зовнішньої політики, і більшого — внутрішнім проблемам. Якщо він намагається стримати від небажаних дій уряди іноземних держав — Росії, Ірану, Північної Кореї, — то це йому не вдається. У своїй травневій промові на тему національної безпеки і терористичної загрози він повернувся до проблеми часів його кампанії 2008 року — закриття в'язниці для терористів на базі Ґуантанамо. Ймовірність того, що це станеться, невелика.
Він також заходиться коло просування двох залишкових пунктів свого порядку денного з першого терміну перебування на посаді — імміґраційної реформи і запровадження обмежень на володіння вогнепальною зброєю. Що вражає у реалізації Обамою обох пунктів, так це повна відсутність його впливу. На питання контролю над володінням вогнепальною зброєю його виступи мали нульовий вплив. На проект імміґраційної реформи його вплив є цілком неґативним. Він може перешкодити ухваленню закону; допомогти його ухвалити він не здатен.
Все це робить Обаму слабким. І демократи дедалі частіше звинувачують його у цьому. Даґ Соснік, колишній старший радник Клінтона в Білому домі, написав у доповідній записці минулого місяця, що переобрання Обами "було великим політичним досягненням, але те, що він не визначив перед собою зрозумілого політичного порядку денного на другий термін, залишило його без чіткого мандату на керівництво політично розколотим Конґресом."
Соснік, який тепер працює консультантом у Національній баскетбольній асоціації, додав: "[У Конґресі] немає жодного члена обох партій, котрий боїться сплатити політичну ціну за опозицію курсові Президента, через що під час складних голосувань примусити їх проголосувати стає ще складніше."
Головним пріоритетом Обами зараз є здобуття контролю над Палатою представників у 2014 році з одночасним збереженням контролю над Сенатом. "Я робитиму все від мене залежне, щоб зробити Ненсі Пелосі знову спікером Палати представників", — сказав він наприкінці травня на заході зі збору коштів для Демократичної партії в Чикаґо. У випадку Обами "всього" навряд чи буде досить.
Фред Барнз — виконавчий редактор Weekly Standard, коментатор телеканалу Fox News
Fred Barnes
The Decline of the Obama Presidency
The Wall Street Journal Europe, 04.06.2013
Зреферував Омелян Радимський