Малий фейлетон
Днями я довідався, що мій старий друг працює недалеко від мене на залізниці.
— Дай гадаю собі, порозмовляю з ним. Чотири роки не бачились...
Набираю 2-85-34. Це номер комутатора Львівської залізниці. Минає п'ять, десять хвилин... А ні! гу-гу. Дивують, чому це ніхто не відповідає. Обережно знову накручую той же номер. Повторюю виклик. Та ж історія... Дві години крутив я диск з номерами і все даремно.
Безнадійно вішаю рурку на місце і пишу другові листа. Так мабуть швидше буде.
Мій знайомий одержав листа. О четвертій годині ранку 6 листопада він повідомив про це мене телефоном, але ми, на жаль, погано розбираємо слова один одного, бо кожної хвилини чергова телефоністка переривав питаючи: «Скінчили?». Повісив я рурку. А через кілька хвилин знову дзвінок. Чую — незнайомий голос. Паровозний диспетчер викликає комутатор, а комутатор нас не роз'єднує і не роз'єднує. То ж мені доводиться вислухувати номери паровозів, різні розпорядження по залізниці.
Мимоволі я пригадав Чарлі Чапліна, якого противолі годує механічна кухня... Бідолаха відбивається, а машина знай собі напихає йому в рот кукурудзу, та ще й щіточкою зуби витирає.
Через три години, нарешті, комутатор запитав: «Скінчили?»
— Спасибі вам, — говорю — ще три години тому.
— І що там у вас за безладдя твориться? — питаю я у телефоністки.
— Які безладдя? — обурюється вона, — не подобається, можете скаржитись хоч самому Ільїнському.
Дзвоню «самому» тов. Ільїнському, начальникові зв'язку залізниці. Набираю номер — шумить — знов та ж сама історія. У знемозі вішаю рурку і даю собі слово ніколи більше не втручатись у діла такого складного механізму, як комутатор залізниці.
Вільна Україна
18.11.1944