Малий фейлєтон
Хочу нині заглянути в сусідський город з його великими... гарбузами. Гарбузів там найбільше і здорові вдалися; крім них ще найбільше видно глибоко символічних головок маку...
Колись на початку XIX ст. мала Франція одного Наполєона, а у наших сусідів тепер сотки і тисячі Наполєонів. Ватага паскарів, політичних ватажків та інтриґантів, неперечислена громада бундючних карієровичів, а у кождого з них так багато завойовницької енерґії, у кожного з них така велика смілість думки і діла, що силою й розгоном людину з болота могли би винести на верхи пановання.
О скільки другі народи страдають недостачею великих індивідуальностей, о стільки нашим сусідам грозить надмір і надпродукція ґеніїв. Возьміть хочби царину політики, де недавні бухгальтери, музиканти, аптикарі і корепетитори повиростали на керманичів держави. Та й на нищих щаблях теж таке саме явище. І там самі великі люде, володарі.
Такий панок, що перед війною занимався напр. торговлею живим товаром, надувшися, кепкує:
— Наполєон? Ну й що? Був сином адвоката і став цісарем. Нічо такого надзвичайного. Я властиво не мав батька, а я є нині мармолядовий король. Я на кількох ваґонах мармоляди зароблю більше, як Наполєон на своїй побіді під Австерліц.
Так собі міркують теперішні сусідські Наполєони. А всі вони виладовують величезну скількість енерґії, крутять корбою політики і економії, натискають всі пружини життя, одною рукою обнижують одну валюту, а другою підносять другу, словом трясуть державою.
З того в молодій державі гамір, крик, шум, безголовє. Мішаються язики, гадки, етичні основи.
А чи у висліді ся отара народжених на камінню Наполєонів не приготовлює історії страшне... Ватерльо?...
Громадська думка
19.06.1920