Їй не властиві зайві пориви експресії та сентиментів. Її гра – це щиросердна сповідь романтичної натури. Вона володіє даром стримано та вишукано передати слухачу музичну поезію. Піаністка Марта Кузій – львів’янка, яка приїхала з Польщі до рідного міста з гастролями, 20 травня виступила із сольним концертом у Львівській обласній філармонії.
Концерт розпочався із сюїти D dur французького композитора Жана Філіппа Рамо. Цікавим є факт, що саме Марта є першим виконавцем цього циклу у Львові, і їй вдалось захопити публіку аристократичним характером кожної п’єси, вдало підкреслюючи контрасти між частинами та глибоку душевність кожного твору. Окрім п’єс Рамо у першому відділі концерту прозвучала «Долина Обермана» з циклу «Роки мандрівок» Ференца Ліста: у виконанні Марти – зворушуючи інтимна, сповнена трепетання схвильованої думки та риторичних запитань. Молода піаністка переконливо відтворила символічний малюнок авторського задуму: через образ літературного героя (наразі – головного героя французького роману «Оберман» Сенанкура), що переживає особисту драму «зайвого» та чужого суспільству, показати почуття, які на той час переповнювали самого композитора. Адже згадаймо, що подорожуючи з М. д’Агу по Швейцарії, Ф. Ліст не відчуває себе щасливим і прагне повернутись назад до Парижа.
У другому відділі речиталю прозвучала остання соната Франца Шуберта № 21, B-dur. Основною ознакою усіх сонат Шуберта є пишність ліричних епізодів, проте соната № 21 відзначається синтезом особливо чуттєвої ліричності та тонким психологізмом. Недарма кажуть, що герой Шубертівських сонат – це поет, натура з романтичною душею та вольовим характером, або ж вільний художник з неосяжною фантазією та багатим внутрішнім світом. Усі ці герої злились в одне ціле в ніжній та, водночас, сильній і яскравій грі піаністки.
Концерт завершився шаленими оваціями, львівська публіка довго не відпускала Марту зі сцени: енергію, яку віддала залу впродовж двох годин музикування молода піаністка, відчув та всотав кожен слухач. Неможливо було залишитись байдужим до світлої, чуттєвої, тонкої експресії її виконання. Після концерту з'явилась нагода поспілкуватися з Мартою Кузій про її музичну кар'єру.
– Багатьом буде цікаво дізнатися, як починалось твоє захоплення музикою і навчання?
– Я сіла за фортепіано у 4 роки, спочатку в Будинку Будівельників, де мене, маленьку, вчили кольорових ноток (сміється). Потім займалась в Палаці Піонерів на Погулянці. Між моїми заняттями хором і танцями була вільна годинка, і , щоби я не нудилася, батьки мене віддали ще й на фортепіано. Я рада, що там, на початках, я зустріла Галину Капраль, вона мене серйозно підштовхнула до цієї професії. З шести років я вже навчалась класично – в музичній школі ім. С. Крушельницької у чудового педагога, Богдани Шалкевич, яка виїхала потім до Америки, а я перейшла в руки професора Марії Крих. Як не дивно, одним з моїх найкращих вчителів була мама, яка була вчителем української мови та літератури, і хоча й не мала музичної освіти, але відчувала музику, розуміла її і багато працювала зі мною вдома. Дуже шкода, що вона так передчасно пішла з життя… В 11-му класі я займалась в чудового викладача, доцента Олени Пилатюк, в неї ж – ще 5 років в Львівської музичній академії ім. М.Лисенка. Аспірантуру-стажування закінчила в професора Марії Крих. Після закінчення аспірантури я працювала вчителем фортепіано в своїй рідній школі ім. Крушельницької. Але справжній свій поступ, як піаністки, відчула, коли поступила на навчання до Польщі. Вирішила подати заявку на стипендію “Gaude Polonia” в Катовіце для митців із Східної Європи, і отримала її. Так я опинилась у прекрасного педагога, в якого ще досі навчаюсь – Анджея Ясінського.
– Важко було адаптуватись у Польщі?
– Чесно кажучи, я взагалі не знала, як це все буде, але я мала нагоду навчатися в престижному навчальному закладі, в найкращій консерваторії країни і це підбадьорювало! В Катовіцах викладають надзвичайно хороші викладачі, і ця консерваторія є великим конкурентом для Варшавської академії, а студентство доволі відкрите і спритне: всім було цікаво, хто ж я така, звідки, і люди першими йшли на контакт зі мною.
– Скільки часу ти живеш у Польщі, чим зараз займаєшся?
– Ми з чоловіком працюємо і живемо в Катовіцах ось уже 2 роки. Склалось так, що нам обом в одному часі запропонували там роботу: чоловік співає в відомому колективі «Camerata Silesia», я викладаю в музичній школі в Руді Сьльонській. У мене 25 учнів, та все ж стараюсь знайти час, щоб займатись самій.
– Чи підтримує польська влада музикантів? І яким чином?
Підтримує і дуже активно! На всіх рівнях. Якщо діти їдуть на конкурс і перемагають, то їм повертають всю суму вступного внеску, відшкодовують витрачені кошти, окрім того вчителю, який підготував учня на конкурс, дають премію. Ясна річ, це дуже стимулює. До того ж в кожній області є свої стипендії для учнів та студентів від мера міста та голови адміністрації області. Також Міністерство культури надає від себе грошову допомогу талановитій молоді, не тільки музикантам, а й художникам, літераторам і т.п. так звана “Mloda Polska”: кожен може написати проект вдосконалення своїх професійних навичок, знань, а також написати, що тобі необхідні певні кошти для купівлі хорошого музичного інструменту.
– Якщо говорити про твій музичний репертуар, яким композиторам надаєш перевагу? До якої музики «душа лежить»?
– Останнім часом мене приваблює Шуберт, надзвичайно. Коли я навчалась в консерваторії, то мені більше подобалась сучасна музика ХХ століття. Грала все, починаючи від Дебюссі, Равеля і до Штокгаузена, Сільвестрова. Тепер я більше спрямована на романтичну музику, підкуповує її інтимність.
– Існує думка, що найважче грати в залах рідного міста, ти її поділяєш?
– Для мене страшно грати всюди (сміється) і не переконана, що саме вдома відчуваю найбільший страх. Трепетно грати і перед людьми, яких я знаю, і перед тими, хто мене не знає.
.
– Як ти себе заспокоюєш перед виходом на сцену, існують якісь секрети?
– Я ніколи не заспокоюю себе перед виходом на сцену. Притлумлювання стресу зі мною не працює... Якщо я весь час намагаюсь заспокоїти себе словами: «все буде добре», то коли вже виходжу на сцену і сідаю грати – весь мій стрес, страх вибухає просто всіма переливами, які тільки можуть бути. Тому останнім часом цілий день концерту виходять переживання, але страх ж не може тривати постійно, тому вже перед виходом на сцену він спадає, я адаптуюся до тих обставин, з якими маю працювати. Цей метод мені допомагає.
– Після концерту у Львові які маєш плани?
– Одразу ж нічним рейсом прямую до Варшави, маю там прослуховування на конкурс Падаревського. Пізніше будуть майстер-класи у Катовіцах із світовими піаністами, такими, як Анна Малікова та Євген Інджіч.
– Чи є бажання вернутись до рідного міста?
– Маю, можливо не зараз, наразі хочу ще заявити про себе деінде. Згодом хотіла б працювати у Львові, без сумніву! Я дуже скучаю за Львовом, за рідними й друзями!
26.06.2013