Меморіял Українського Червоного Хреста

до військових властей у Варшаві та до президії польського Товариства Червоного Хреста.

 

Ми одержали ось який меморіял: Тому, що наші заходи біля поліпшення долі українських полонених у військових та цивільних місцевих властей остають без успіху, увертаємося в імя засад гуманности і культури до варшавських властей з проханням о інтервенцію та видачу розпорядків, які вплинулиби на направу відносин наших цивільних і військових полонених. Не вичислюємо подій, які лучаються по селах і містечках близько боєвої лінії в занятих частинах бувшої східньої Галичини.

 

Звертаємо тільки увагу на масові надужиття та знущання на цивільних і військових полонених в таборах і вязницях в часі транспортів а в багатох випадках й в шпиталях. Припускаємо, що це діється без відома властей у Варшаві, з вини несовісних та не людських командантів та підвладних орґанів. Тому подаємо до відома деякі факти, які ми одержали від пошкодованих та скривджених.

 

В послідних часах зачали щоправда команди звільнювати задержаних в падолисті бувших жовнярів австрійської армії, що вертали з фронтів до дому, зачали також звільнювати й цивільних полонених, та значна частина цих, що на основі Розпорядку Міністерства для військових справ з дня 13. мая 1919 р. повинні бути звільнені ще досі находиться у вязницях та бараках. В цей спосіб кількадесять тисячів людей, старців, дітей, жінок, вертаючих з фронту інвалідів, священників, учителів, урядників, залізничників, робітників зі сіл і міст переповнюють бараки і вязниці у Львові, Станиславові, Домбю, Вадовичах, Віснічу, Стшалкові, Щипюрні, Берестьо литовськім, Перемишлі, Пикуличах, вязниці бувшої Австрії, Россії й цитаделі Модліна! Виголоджувані цілими місяцями, обрабовані в часі транспорту з одежі і грошей побивані, словом в найгірших гіґієнічних та апровізаційних відносинах попадають наші нещасні арештанти в епідемічні недуги, гинуть десятками в шпиталях й вязницях або виходять каліками на ціле життя. Табори стають розсадниками пятнистого тифу і туберкульози, які загрожують поширенням по цілім краю. Полонені не мають опіки горожанських комітетів і комітетів пань. На основі договору з дня 1. лютого і 13. марта 1919 р. признано комітетам право опіки над полоненими але з прав тих в деяких таборах і шпиталях не вільно їм користати. Подаємо до відома частину фактів і описи, які дійшли до укр. Червоного Хреста, як також ці події, що їх свідками були члени комітету опіки над полоненими.

 

ПЕРЕГЛЯД ВЯЗНИЦЬ, ПРО ЯКІ ЗНАЄМО:

 

Львів:

 

Вязниця Бриґідки при Казимирівській вулиці. В Бриґідках приміщені були завсіди злочинці. Тепер мали вони служити як переходовий пункт для інтернованих. Але на ділі інтерновані остають там по кілька місяців по переслуханні.

 

Полева Жандармерія, Личаківська вул. ч. 80. Інтерновані приміщені здебільшого в пивницях. Лєґіоністи Вінніцкий і Сьвіґот пoбивають людей, в цім числі — священників, офіцирів і інтеліґентних інтернованих по лици прикладами крісів так, що лице пухне і синіє. Заковують людей в кайдани. Це пізнають побиті люде, яких опісля звільнено. Відпоручниць Червоного Хреста не допускають до вязниці. Управи при Зеленій і Заморстинівській вулиці також не допускають нікого з українського комітету Червоного Хреста. Переповнення так великі, що в комнаті на 36 крадр. метр. міститься 40 осіб. Пожива дуже лиха і недостаточна.

 

Станиславів.

 

Хорих, які мають 40 степенів горячки вивозять зі шпиталів. Реконвалєсцентів по тифі, на пів хорих приміщено у вязниці Бриґідки в холоді, що хорим людям дається діймаючо відчувати. При транспортах і на двірці конвої бють офіцирів і стрільців. Це зізнають німецькі сестри, які через 3 години видалено зі служби і вислано до Відня (їх назвиська подано до Комітету Укр. Червоного Хреста). Ті сестри, це переважно Діяконісси, що робили службу з великою посвятою і фаховим знанням. Мимо цього обидила їх польська дама Червоного Хреста п. Граф в присутности хорих Поляків, які протестували проти їх видалення зі шпиталів, бо цінили їх опіку.

 

Перемишль.

 

В бараках на Засяню багато побитих людей зі синцями на тілі. Лучається, що деколи дістають поживу тільки раз на день. Пожива дуже лиха.

 

Пикуличі біля Перемишля.

 

Коло 10.000 цивільних і військових полонених, більше як через 3 тижнів не діставали хліба, тільки т. зв. "цвібак" і зупу в дуже малій скількости. З початком серпня було коло 500 осіб хорих на тиф а 20 вмирало денно. На шпитальних відділах розбирають хорих з білля і кладуть на причах прикритих брудними накривалами. Ліків нема.

 

Домбє біля Кракова.

 

Коло 5000 людей. Бараки були переповнені — опісля привезли до 700 осіб з Берестя литовського. Дня 3. VI. були масові погроми людей, сторожа побила коло 700 осіб. Прислане з України за посередництвом Швайцарського Червоного Хреста білля, яке роздали пані польського Черв. Хреста, відібрано полоненим.

 

Вадовичі.

 

Понад 3000 людей. Між ними поворотці з австрійських фронтів, задержані від падолиста, яких щойно тепер зачинають відсилати до дому. Люде голодні. Пожива не достаточна.

 

Вісніч.

 

25 політичних вязнів, з якими дуже зле обходиться місцева команда. Приміщені вони в найгірших вогких комнатах, без ліжок. 15 з них замкнено між злочинців, що зневажають їх та обкрадають. 14-літних хлопців, ґімназійних учеників уживають до тяжких робіт. Інтерновані просять, щоби зрівнати їх житєві умовини бодай з умовинами серед яких приміщені злочинці. Просять о перенесення до окремих, сухих і здорових комнат, — з ліжком, коцом та сінниками. О право дістати 2 рази в місяци почтовий пакунок з поживою від родини. Право відвідування 1 раз в місяці через родини. Право писання листів 2 рази на місяці. Право купувати хліб за власні гроші (від місяця заборонено і це). Не уживати старців і хлопців нище 18 літ до тяжких робіт. Дозвіл уживання власного білля і одежі. Дозвіл інтеліґентним людям на читання і науку, посідання нотатки і олівця, що було одинокою розрадою в тяжкім життю вязнів. Наказ, щоби служба їх не побивала.

 

Стшалкова Каліської ґуб.

 

Коло 7000 Українців. Бараки переповнені, знищені, дощева вода передістається до середини, до вогкість і гриб. Поділу вязнів нема. Немають місця, щоби положитися, хочаб на землі. Деякі сидять через цілу ніч. Голодні, не мають сили ходити, не опираючися о окружаючі предмети. Одежу їм забрали й вони лишились лахміттю. Недостача білля й обуви. Обрабовано їх в дорозі, що зі Львова тревала 9 днів. Часто бють їх нагайками з мідяного дроту.

 

Берестє литовське.

 

Українських полонених забрано, лишилося кілька женщин з дітьми в окремих бараках. Женщини в крайній нужді, просять о перенесення до иншого табору або о звільнення. Походять з Холмщини. Частину полонених з Берестя держано через кілька днів в ваґонах, не даючи їм поживи так, що напів живі приїхали до Домбя. Опісля відвезено кількадесять до шпиталів, де тепер кінчать життя. Чотирох умерло сейчас в дорозі. Це діється в часі оглядин американської місії перед котрою скрито їх у ваґонах.

 

Шпиталі: Політехніка — Львів.

 

Навіть до шпиталів не допускають пань з комітету. Лікар Алексевич, сестри і служба відносяться брутально супроти хорих й пань з Українського Червоного Хреста, мимо цього, що мають лєґітимації від польських військових властей на звиджування шпиталів.

 

Делєґація Червоного Хреста просить військові власти о дозвіл:

 

1. Звиджування всіх шпиталів, таборів і вязниць в присутности представника військових властей і делєґата польського Червоного Хреста.

 

2. Випущення цивільних інтернованих, звільнених міністерством та відставлення їх до дому під опікою Червоного Хреста.

 

3. О уміщення оставших в людських санітарних умовинах після приписів гаґської і женевської конвенцій.

 

4. О узгляднения прохань політичних вязнів у Віснічу.

 

5. О видання наказу биття і знущань над людьми, скасовання нагайок і видалення такої сторожи що не приміниться до цих приказів.

 

Делєґація Укр. Червоного Хреста, яка в Укр. Народній Республиці працювала над поправою санітарних відносин також серед полонених Поляків, була свідком, що число полонених доростало кілька тисячів, разом з цивільними інтернованими. Всі були приміщені по дворах, монастирях і школах, часто по селах, серед городів. Мали постійну опіку зі сторони польських комітетів пань, які щоденно могли відвідувати кожний табор і шпиталь та заносити обіди, одежу й книжки. Хорих приміщувано в окремих шпиталях а о скілько шпиталів не було, засновано нові або спроваджувано з Київа і Одеси.

 

Тільки меморіял. Осібна делєґація Українського Червоного Хреста завезла його у Варшаву в серпни ц. р. та — очевидно — жадного успіху не добула. Поляки свідомо наважилися вигубити всіх наших полонених й інтернованих, які находяться в їх руках. Та думаємо, що тут повинен відізватися за нашими заходами світ. Треба показати Ляхам, що вони не живуть як дикарі серед полінезійських островів а в культурній Европі. Ось наша задача.

 

[Український прапор, 18.10.1919]

 

18.10.1919