В кінці березня й початку квітня б. р. в Женеві відбулись два міжнародних з'їзда: Х-та Інтернаціональна Конференція Червоного Хреста і ІІ-ий Інтернаціональний Конґрес орґанізацій допомоги дітям. Конференція була скликана заходами Інтернаціонального Комітету Червоного Хреста; наради її відбувались в помешканні Женевського універсітету.
На конференції були представлені: 34 визнаних, повноправних Червонохрестних Товариства незалежних держав; уряди всіх тих країн, котрих Червонохрестні Товариства приймали участь на Конференції з правом рішаючого голоса; 4-рі Товариства Червоного Хреста автономних кольоній (Австралія, Канада, Індія Британська та Індія Голяндська), старий Російський Червоний Хрест, запрошений спочатку лише з дорадчим голосом; 4 невизнаних Червонохрестних Товариства, з дорадчим голосом, з тих країн, уряди яких ще не підписали Женевської конвенції (Грузія, Естонія, Латвія та Україна), Ліґа Націй, Святий Престол, Ліґа Червоних Хрестів, Інтернаціональне Бюро Праці, Допомогова акція Гувера, Міжнародня Спілка допомоги дітям, Христіянська Спілка молодих людей, Всесвітня Унія Мира і Свободи, Міжнародня Спілка жінок і Мальтійській Орден.
Україна була на Конференції представлена двома делєґатами: п. М. Ге і п. К. Чайкою. Інтернаціональний Комітет Червоного Хреста двічі посилав запрошення до д-ра Холодного в Київ по почті і радіотелєґрафу. Запрошення це було одержано, але д-р Холодний не зміг виїхати, бо московський совітський уряд не дав йому на виїзд дозволу. Тому представництво Червоного Хреста орґанізували наші закордонні Червонохрестні орґанізації.
З Російським Червоним Хрестом Совітів вийшов індцідент. Як відомо Російський Червоний Хрест посилав своїх представників всюди, куди їх пускали; між иншим на прохання Інтернаціонального Комітета Червоного Хреста Швайцарська Союзна Рада дала дозвіл на вїзд і проживання в Швайцарії російському делєґатові п. Бaгoцькому. Не зважаючи на це до останнього часу російський совітський уряд уперто не пускав на свою терріторію нікого з чужих Червонохрестних делєґатів, а з окрема делєґатів Інтернаціонального Комітета Червоного Хреста.
Не маючи особливих підстав покладатись на одні голі російські деклярації що до характеру Російського Червоного Хреста, Інтернаціональний Комітет відмовився його визнати до тієї пори, поки делєґати Інтернаціонального Комітета не побачать на місці, що таке справді Російський Червоний Хрест і чи допускає совітський уряд на своїй терріторії дійсно Червонохрестну аполітичну роботу. На цій підставі Російському Червоному Хрестові було відмовлено в праві приняти участь на Конференції в якости Червонохрестного Товариства. Натомісць Інтернаціональний Комітет запросив презідента Російського Червоного Хреста д-ра Соловьйова особисто, запропонувавши йому зробити доклад про ролю Червоного Хреста під час горожанської війни. Соловьйов образився і пропозіції не прийняв, вважаючи її нижче гідности Російського Червоного Хреста. І-го квітня він прислав на імя Х-тої Конференції довжелезну телєґраму в стилі "всім, всім, всім", протестуючи проти Інтернаціонального Комітета. У відповідь на цю телєґраму, Конференція прийняла 4-го квітня резолюцію, в якій ухвалила вибраний Інтернаціональним Комітетом спосіб поступовання і уповноважила його вести дальші перемовини з совітським урядом про дозвіл на вїзд до Росії чужих Червонохрестних делєґатів, в цілі орґанізації допомоги російському населенню.
На прохання представників старого Російського Червоного Хреста д-ра Ладиженського і д-ра Чаманського Конференція дала їм право рішаючого голоса.
Як відомо, Міжнародні Конференції Червоного Хреста мають значіння, так би мовити, єдиного законодавчого орґану всесвітньої Червонохрестної сімї, постанови якого обовязкові для всіх її членів. За додержанням і виконанням постанов Конференцій доглядає Женевський, або інакше Інтернаціональний Комітет Червоного Хреста. Конференції ці по статуту мають скликатися приблизно що пять років. На проґраму Х-тої Конференції були поставлені такі питання: 1. Ревізія Женевської Конвенції. 2. Кодекс військово-полоненого. 3. Роля Червоного Хреста під час горожанської війни. 4. Стосунки поміж Національними Червонохрестними Спілками, а також поміж Червоними Хрестами і иншими добродійними об'єднаннями. 5. Міжнародня орґанізація Червоного Хреста, а з окрема Інтернаціонального Комітета. 6. Питання санітарного персоналу і матеріялу. 7. Обмеження війни.
Вище наведені питання були передані в 7-м комісій, склад котрих був визначений ухвалою Конференції. Пана Ге було запрошено в другу комісію. Позаяк для нашого Червоного Хреста було дуже важне питання 3-ої комісії, про ролю Червоного Хреста під час горожанської війни, то згідно регляменту Конференції, другий наш делєґат попросив дозволу на участь в цій комісії, який йому й було дано.
31-го березня на пропозіцію делєґатів Канади, Австралії і Греції внесено було в проґраму Конференції питання про розслідування порушень Женевської Конвенції за час всесвітньої війни.
Роботи Конференції йшли дуже енергійним темпом і протягом 7 днів по всім поставленим на проґраму питанням Конференція винесла резолюції, які мають визначати дальший розвиток Червонохрестної роботи в усім світі.
І. Ревізія Женевської Конвенції.
По першому питанню Конференція ухвалила проєкт бажаних змін Женевської Конвенції на підставі досвіду всесвітньої війни і доручила Інтернаціональному Комітетові передати його на ознайомлення урядам, участникам Женевської Конвенції, й поробити заходи для скликання повновластної міжнародньої конференції держав для розгляду цього проєкта.
Як відомо, Женевська Конвенція встановляє для воюючих держав норми взаємного поводження з раненими, з санітарними інстітуціями, санітарним персоналом і матеріялом, а також правила вжитку знаку Червоного Хреста.
ІІ. Кодекс військово-полоненого.
По другому питанню Конференція винесла ухвалу, що права й обовязки полонених під час війни і спосіб поводження з ними мусять бути уреґульовані окремим кодексом, однаково обовязковим для всіх держвв; цей кодекс мав би бути доповненням Гаґської Конвенції, предметом котрої, як відомо, суть закони й звичаї війни.
Х-та Конференція склала також проєкт цього кодексу, який теж має бути ухвалений міжнародньою діпльоматичною конференцією.
ІІІ. Роля Червоного Хреста й Червоного Півмісяця в часи горожанської війни.
Питання третє, як уже було сказано, для нас мало особливу вагу, бо до поняття горожанської війни було віднесено також і війну за національне визволення. Питання це уже піднімалося на 9-ій Міжнародній Конференції у Вашінґтоні з ініціятиви делєґата Американського Червоного Хреста п. Клярка і делєґата з Куби д-ра Санчера.
Тоді питання було зняте з обговорення на протест російського представника ґенерала Єрмолова, котрий боявся, що Червоний Хрест, допомагаючи жертвам горожанької війни, буде допомагати революціонерам. На це п. Клярк висловив віру, що питання про ролю Червоного Хреста під час горожанської війни, маючи для Червоного Хреста кардінальне значіння, рано чи пізно — все ж таки буде поставлено на порядок дня.
Це пророцтво справдилось швидче, ніж того могли очікувать участники ІХ-тої Конференції. Сам Російський Червоний Хрест впав жертвою своєї відірванности від населення: його зруйновала російська революція, бо він був виключно арістократичною придворною орґанізацією, чужою і незрозумілою для мас. І насмішкою долі як раз представники старого Російського Червоного Хреста були примушені на Х-ій Конференції виступати в обороні права й обовязку Червоного Хреста, нести допомогу всім жертвам горожанської війни, без ріжниці партійної приналежности.
Х-та Конференція ухвалила, що: "Червоний Хрест, котрий є по над соперництвами політичними, соціяльними, реліґійними, расовими, клясовими й національними, має право й обовязок на допомогову діяльність в часі горожанської війни та соціяльних і революційних заколотів."
"Червоний Хрест визнає, що всі жертви горожанської війки, без жадного виключення, мають право на допомогу, відповідно до загальних прінціпів Червоного Хреста."
"У всякій країні, де виникає горожанська війна, обовязок орґанізувати в найповніший спосіб допомогу жертвам війни падає в першу чергу на Національне Товариство Червоного Хреста, а тому є необхідно, щоби це Товариство мало свободу працювати з повною безсторонністю на користь усіх жертв."
Коли Національне Товариство Червоного Хреста не в стані справитися з своєю задачею, то воно (і тільки воно одно, а не яка небудь з борючихся партій) має звернутися за чужою допомогою через Інтернаціональний Комітет Червоного Хреста.
Наші побажання до Х-ої Конференції мали головним завданням уможливити орґанізацію чужої Червонохрестної допомоги населенню України, бо ми мусіли числитися з тим, що сучасний стан може ще довго тревати і що ми довго ще будемо мусіли працювати як невизнане Товариство.
Ці наші побажання, підтримані Італійським Червоним Хрестом та Інтернаціональним Комітетом, найшли вислов в ухвалі Х-ої Конференції, котра уповноважує Інтернаціональний Комітет Червоного Хреста орґанізувати допомогову роботу з своєї ініціятиви в тих випадках горожанської війни, коли Національне Товариство було би безсиле, або не мало би доброї волі орґанізувати допомогову роботу в якій небудь країні, або було би зовсім розвязане.
Ця ухвала для нас має дуже велике прінціпове значіння. До тепер, позаяк ми ще не маємо міжнароднього визнання, ворожі, або неприхильні для нас сусіди не мали причини числитись з нами, як з Червоним Хрестом і мали повну можливість у всякий спосіб шкодити нашій роботі, при тім зовсім не порушаючи точного розуміння Женевської Конвенції. Вони могли, наприклад, не пропускати через свою теріторію до нас ніяких санітарних транспортів, хоча б ці транспорти йшли під прапором Інтернаціонального Червоного Хреста. Приходячи на нашу землю, вони могли взагалі не допускати туди ніякої чужої Червонохрестної допомоги, а наші власні санітарні орґанізації розвязувати, забіраючи їх майно, хоча б воно й було набуте при допомозі чужих Червоних Хрестів. Бо до цієї пори ні Інтернаціональний Комітет Червоного Хреста, ані яке Національне Товариство не мали міжнародної повновласти на допомогову роботу на чужій теріторії. Коли той чи инший уряд давав на таку роботу дозвіл, то це було лише ввічливостю, а не виконанням обовязку.
Прикладів вищенаведеного в своїй короткій практиці ми мали, на жаль, занадто багато, щоби їх тут перечисляти. Згадаємо тут тільки той загально відомий факт, що в 1919 році, коли з нашої ініціятиви у Відні склалося Міжнародне бюро для поборювання пошестей на Сході Европи, наші сусіди зачинили дорогу на Україну для орґанізованих цим Бюро санітарних експедіцій і цим паралізували нашу роботу як раз в той час, коли вона мала найліпші вигляди за кордоном і могла б мати найкористніщі наслідки на Україні.
Майже пів року мусів зужити Інтернаціональний Комітет нa те, щоби перепровадити на Україну нашу першу санітарну експедіцію, а за цього пів року на Україні найбільше поширились пошесті, а за кордоном — були витрачені ті кошти, котрі могли бути дані Українському Червоному Хрестові до розпорядимости на санітарну роботу; та й чужі Червонохрестні орґанізації, котрі ранійш охоче йшли нам на допомогу, за цього пів року, особливо ж після нашої державної катастрофи, до нас зовсім прохололи. Можна сказати без усякого перебільшення, що, після нашої загальної державної дезорґанізації, відношення сусідів до нашої санітарної й допомогової роботи було по важности другою з причин, які повернули наш край в огнище пошестей і нещастя і, знищивши нашу армію, зробили наслідки нашої державної дезорґанізації для нас катастрофічними. А тому ухвала Х-ої Міжнародньої Конференції, котра уповноважує Інтернаціональний Комітет на ту роботу, яку він робив з своєї ініціятиви і котру наші сусіди допускали лише з нехітю, як окрему ласку, є великим кроком наперед.
Розуміється, що Червоні Хрести не мають в своїй розпорядимости сили — оскільки її не буде мати Ліґа Націй — щоби примусити ту чи иншу державу до виконання цієї ухвали, так само як і до додержання инших червонохрестних прінціпів. Але ж моральний авторітет Міжнародної Конференції далеко не є пустим звуком. Тепер, після світової війни, не тільки ті східні держави, котрих саме істнування в значній мірі залежить від чужої допомоги, але й найдужчі держави світа величезну вагу покладають на свій авторітет за кордоном і не можуть з легкою душею погодитись, щоби їх виставляли на публичний сором, обвинувачуючи в недодержанні міжнародніх договорів.*)
Тож Х-та Міжнародня Конференція прямо доручила Інтернаціональному Комітетові проти тих урядів, котрі на своїй теріторії не допускатимуть переведення в життя ухвали про допомогову роботу Червоного Хреста під час горожанської війни, вживати найдужчого способу моральної кари: подавати цей факт і документи, що до нього стосуються, до публичного відома.
Х-та Конференція добре здавала собі справу з того, наскільки трудно буде перевести в життя цю ухвалу в повній мірі при сучасних настроях суспільства в більшости держав. Тому Конференція доручила Національним Товариствам вести напружену пропаґанду, щоби виховати в своїх країнах суспільну думку в розумінні повної безпартійности й безсторонности Червоного Хреста.
Червоні Хрести мусять дбати про те, щоби вони були дійсно всенародними орґанізаціями, вербуючи своїх членів, як радив Італійський Червоний Хрест, серед усіх шарів населення, без ріжниці клясів, партій, рас і національности. Треба, щоб увесь нарід вважав Червоний Хрест за свою орґанізацію і щоб у всьому світі прапор Червоного Хреста мав повне довіря...
На пропозіцію Російського Червоного Хреста, Х-та Міжнародня Конференція осудила порушення прав чоловіка під час горожанської війни; осудила сістему закладників і відповідальности родин за вчинки батьків, або инших членів родини, і зазначила свою думку, що полонені в горожанській війні мають розглядатись, як військово-полонені; себ то, що поводження з ними має відповідати прінціпам, установленим на Конференції в Гаазі в 1907 році.
IV. Стосунки поміж Національними Товариствами Червоного Хреста (Червоного Півмісяця) і поміж Червоним Хрестом та иншими добродійними інституціями.
Для впорядковання стосунків поміж Національними Червонохрестними Спілками Конференція вирішила, що на будуче на чужій терріторії ніяка секція, ніяка делєґація, ніякий комітет і ніяка проява Червоного Хреста (Червоного Півмісяця) не можуть мати місця без: а) дозволу Центрального Комітета тієї країни, де вони мають істнувати і б) Центрального Комітета свого краю. Про свою діяльність за кордоном Червоні Хрести мають стало держати в курсі справ Національне Товариство тієї держави, де вони працюють, а також Інтернаціональний Комітет Червоного Хреста.
Цю ухвалу мусять завше мати на оці наші численні Червонохрестні орґанізації, що працюють за кордоном, бо її недодержання може мати для нас дуже небажані результати. Зокрема нам давно вже пора покласти кінець тому станові, в котрім всі наші орґанізації разом і кожна зокрема вважають себе в праві без всякого порозуміння між собою звертатися в питаннях Червоного Хреста до всяких можливих закордонних інстітуцій, чим викликають у чужинців вражіння повної дезорґанізованости.
В справі стосунків поміж Червоними Хрестами (Червоними Півмісяцями) й иншими добродійними установами, Х-та Конференція признала бажаною коордінацію допомогової роботи, щоби уникнути даремної витрати сил і грошей. Але ж співробітництво окремих орґанізацій не мусить приводити до бюрократичної централізації; автономія й ініціятива кожної орґанізації в усякому разі мусить бути захована.
V. Міжнародня орґанізація Червоного Хреста.
Х-та Конференція ствердила й розширила ухвали попередніх Конференцій, котрими встановлена сучасна червонохрестна орґанізація; ухвалила заховати сучасну форму Міжнародніх Конференцій і сучасну орґанізацію Інтернаціонального Комітета Червоного Хреста; вона підтвердила всі дотеперішні мандати Інтернаціонального Комітета, відкинувши всі проєкти, направлені на його реорґанізацію.
Отже міжнародня орґанізація Червоного Хреста є зараз така: загальні принціпи Червонохрестної роботи в усьому світі визначають Міжнародні Конференції, які в будучім мають скликатися частіще ніж це мало місце дотепер Правила й принціпи Червонохрестної роботи під час війни, котрі обовязково мусять бути додержані всіми воюючими, входять в текст Женевської Конвенції, — міжнароднього договора, до котрого прилучились майже всі держави світа. Цей договір є підписаний представниками всіх держав учасниць і ратіфікований їх урядами, відповідно до конституції кожної держави. Акти ратіфікації здепоновані в Берні у Швайцарської Федеральної Ради. Очевидно, всякі зміни Женевської Конвенції мусять іти тією ж самою дорогою.
Мандат на догляд за виконанням ухвал Міжнародніх Конференцій і за додержанням Женевської Конвенції має Женевський Комітет Червоного Хреста, котрий носить імя Інтернаціонального Комітета Червоного Хреста і котрий є прямим наслідником первісного Женевського Комітета, який з ініціятиви кількох женевців заснувався 60-ть років тому назад і з якого виросла вся сучасна Червонохрестна Міжнародня Орґанізація. Інтернаціональний Комітет має також мандат нотувати прилучення нових держав до Женевської Конвенції, визнавати нові Червонохрестні Спілки, видавати міжнародний Червонохрестний бюлетень і вести адміністрацію йому доручених спеціальних благодійних фондів. Він остається й надалі міжнароднім пропаґатором основних прінціпів Червоного Хреста, моральних і юридичних, і доглядачем за їx росповсюдженням і додержанням в усьому світі.
Визнаючи надзвичайні заслуги Інтернаціонального Комітета в часи мира й війни, Конференція не могла не признати, що ведення широкої допомогової роботи, яку він взяв на себе, не може на далі держатись лиш на тих жертвах, котрі він збірає в Швайцарії, і висловила бажання, щоби національні Товариства Червоного Хреста давали Інтернаціональному Комітетові достаточні субвенції на продовження його допомогової праці.
З окрема, що до допомогової роботи Інтернаціонального Комітета для населення країн, охвачених горожанською війною, Х-та Конференція зупинилась на тій ідеї, що всі держави мусіли б заключити нову конвенцію, якою держави взаємно забезпечували би собі допомогу на случай горожанських заколотів. В окремих державах ця ідея мала би бути переведена в життя, як обовязкове для всіх горожан забезпечення (страхування) проти публичного нещастя. Інтернаціональному Комітетові доручила Конференція розслідувати можливість здійснення цих ідей і висловила бажання, щоби Національні Товариства негайно взяли на себе задачу зібрання інтернаціональних фондів, які б давали можливість Інтернаціональному Комітетові задовольняти сучасні настойні потреби допомоги для населення охвачених горожанською війною країн.
Очевидно, що для України зовсім не є байдуже, наскільки Інтернаціональному Комітетові вдасться здійснити ці ідеї, бо від їх здійснення в значній мірі залежить питання про орґанізацію допомоги для населення України.
Цікаво нарешті зазначити, що проєкт найдалі йдучих змін в Міжнародній Червонохрестній орґанізації запропонувало одно з наймолодших Товариств — такого ж віку, як і наша Червонохрестна Спілка — Товариство Польське. Воно предклало Х-ій Конференції навіть докладний проєкт нового статута Червоного Хреста. В основних рисах цей проєкт зводиться до того, щоби Інтернаціональний Комітет складався дійсно з представників ріжних держав. А щоби цей Комітет не був занадто численний, то окремі ґрупи держав мали вступати до нього по черзі (по альфабету) на певний реченець.**) Відповідно до цього й роля нового комітету мала би бути зовсім иншою, ніж вона є тепер. Сучасний Інтернаціональний Комітет, себто Женевський Комітет, як уже було сказано, має лише доглядати за тим, щоби окремі, цілком незалежні члени всесвітньої Червонохрестної сім'ї додержували обовязкових для всіх прінціпів, — тих прінціпів, котрі ж прецінь цей самий Женевський Комітет перший установив і роспропагував по всьому світу. А згідно польського проєкту новий інтернаціональний комітет мав би бути власне всесвітньою червонохрестною управою на зразок, сказати би, червонохрестних управлінь дуже великих держав. Він мав би дістати право, накладати на окремі Національні Товариства обовязкові датки, кермувати міжнародньою червонохрестною роботою і т. д.
Як уже сказано, цей проєкт, так само як і инші проєкти реорґанізації Інтернаціонального Комітета, Х-та Конференція відкинула.
VI. Питання санітарного персоналу й матеріялу.
Х-та Конференція рекомендує Національним Товариствам вжити свойого впливу у своїх урядів, щоби всюди завести, як обовязкове правило, щоби звання професійної сестри жалібниці не давалось інакше, як після одержання відповідного діпльома, а цей діпльом щоби не давався інакше, як після закінчення належних студій і достаточної практики. Бажано, щоби контроля над професійним вихованням сестер належала всюди до ресорту Червоного Хреста. Бажано також, щоби Національні Товариства взяли на себе підготовку професійних сестер, спеціялізованих по окремим питанням, як боротьба з туберкульозом, допомога дітям і т. п.
Х-та Конференція рекомендує також Національним Товариствам подбати про те, щоби не стратився придбаний під час світової війни досвід, що до санітарного матеріялу і санітарної роботи і щоби всі практичні здобутки в цьому напрямі збірались на спеціяльних виставах. Першу міжнародню виставу орґанізував підчас Конференції Інтернаціональний Комітет.
VII. Обмеження війни.
Щоби захистити, оскільки можливо, цівільне населення від наслідків війни, Х-та Конференція пропонує урядам, в додаток до Гааґської Конвенції, заключити умову;
а) забороняючу вживання отруйних ґазів в усякій формі;
б) обмежуючу повітряну війну чисто військовими цілями;
в) удосконалюючу 25-ту точку Гааґського Реґляменту (заборона бомбардування неукріплених міст) в такий спосіб, щоби її не можна було легко обходити.
VIII. Розслідування порушень Женевської Конвенції.
Х-та Конференція вирішила скласти Спеціяльну Комісію для розслідування порушень Женевської Конвенції з 6-ти представників невтральних держав і одного представника Інтернаціонального Комітету. Протягом 6-ти місяців після складання цієї комісії Національні Товариства мають сформульовати обвинувачення, котрі вони бажають підняти, і переслати їх до Інтернаціонального Комітета, а він їх передасть Спеціяльній Комісії. Оборонятись обвинувачені уряди мають не безпосередньо, а через свої Національні Товариства Червоного Хреста.
Який авторітет має Міжнародня Конференція Червоного Хреста, видно хоча б з того, що Німецький Уряд, проти котрого, очевидно, будуть направлені Звинувачення Червонохрестних Товариств, що підняли це питання, на другий же день телєґрафічно поспішив засвідчить свою повну готовність як найповніще перевести розслідування порушень Женевської Конвенції.
IX. Стосунки з Ліґою Червоних Хрестів.
Під час Х-ої Міжнародньої Конференції була підписана умова, розмежовуюча терени діяльности Інтернаціонального Комітета й Ліґи Червоних Хрестів. Ця Ліґа є ініціятивним обєднанням ріжних Червоних Хрестів з метою спільної праці на міжнароднім терені, яке виросло із спілки Червоних Хрестів Антанти. Ліґа Червоних Хрестів має перед иншим Червонохрестними орґанізаціями ту важну перевагу, що вона розпоряджає величезними коштами. Правда, здобуті нею до нині практичні результати мало відповідають масштабові її роботи, але можливо, що цього причиною є той факт, що вона є орґанізація ще цілком нова, котра ще тільки починає розвивати свою діяльність. З цієї самої причини перші кроки Ліґи відзначились ріжними формальними непорозуміннями з Інтернаціональним Комітетом, котрі тепер усовує підписана поміж ними умова. По цій умові за Комітетом остаються вищеперечислені функції, а Ліґа вибирає своїм переважним тереном міжнародню боротьбу з пошестями. Для ліпшого порозуміння Ліґа Червоних Хрестів і Інтернаціональний Комітет сходяться в спільній мішаній комісії.
X. Ріжні справи.
На пропозицію Презідентки Чеського Червоного Хреста панни Масарикової Конференція рекомендує Національним Товариствам розглянути в себе ідею, котру вже реалізував Чеський Червоний Хрест, а саме ідею "перемиря Червоного Хреста" поміж усіми політичними партіями країни, протягом трьох днів на рік, які в усій країні присвячуються пропаґанді ідей Червоного Хреста: публичної боротьби з недугами, орґанізації допомогової роботи, охорони дітей і т. д.
Конференція засвідчила пошану і подяку Інтернаціональному Червоному Хрестові, Американському Червоному Хрестові і Всесвітній Унії христіянських молодих людей за їх гуманітарну роботу всесвітнього значіння, а також заслухала й відповіла на ріжні вітаючі телєґрами.
XI. Рапорти Національних Товариств.
У вільний час поміж річевими нарадами Конференція вислухувала рапорти окремих Товариств про їx діяльність за час від ІХ-ої до Х-ої Конференції. Повні рапорти кожне Товариство представило надрукованими в достаточнім числі примірників і вони були розділені поміж делєґатів, а устно представники Національних Товариств мали власне лише коротко підкреслити ті точки своєї діяльности, котрі вони вважали за найбільш цікаві.
З рапортів Національних Товариств видно, що в більшости культурних країв Червоний Хрест давно вже покинув ролю бюрократичної благодійної інстітуції, в котрій високопоставлені дами мають показувати своє добре серце, а натомісць взяв на себе величезні суспільні завдання соціяльного опікування, без виконання яких зараз немислима культурна держава. Спіраючись сам на міліони людности, Червоний Хрест несе допомогу в міліонах нещасних випадків і то не лише військового часу.
Світова війна, мобілізувавши Червоні Хрести і притягнувши до них широкі сили й кошти, оживила й підняла їх діяльність.
Це власне є заслугою Червоних Хрестів (в тих державах, де вони були не бюрократичними інституціями, а проявою суспільної самодіяльности) що вони розчистили терен для цілком нової форми державної праці: охорони народнього здоровля і соціяльного опікування.
І зараз Червоні Хрести у цій діяльности ведуть перед, бо вони беруть на себе такі завдання, перед котрими держава або ще вагається, або часом і зовсім ще про них не думає; а натомісць залишають для держави старі здобуті й розслідувані терени. Із установи пасивної, котра колись в часи мира спокійно очікувала з своїми кількадесятьма тисяч ліжок, поки вона буде мати нагоду допомогати хорим і раненим в часи війни, Червоний Хрест став установою діяльною, мілітантною, котра пробує свої сили на зовсім нових теренах, орґанізуючи на широку скалю боротьбу з усякими формами соціяльного лиха, котрі мають всенародне значіння: боротьбу з туберкульозом, з венеричними захоруваннями, з палюдізмом (в якій боротьбі, до речі сказати, Італійський Червоний Хрест наприклад уже добився результатів величезного значіння не лише для народнього здоровля, а й для економічного життя Італії) і т. д.; взаємне забезпечення національне та інтернаціональне проти публичних нещасть і соціяльних заколотів, про яке вже було говорено вище; захист дитинства й материнства на широку всенародню скалю — завдання цілком нове, в якім Червоний Хрест також здобув позіції надзвичайного значіння і частину з них уже вспів передати державі, як непорушну частину державної діяльности; соціяльне виховання молоді, яке, з огляду на поглибшення соціяльної, політичної й клясової боротьби в усьому світі, має на меті розвинути в молодім поколінні повагу до чоловіка як такого, щоби на будуче запобігти вибухам звірства і щоби підготовити психіку людности до мирного розвязання соціяльних суперечностей. Для реалізації цієї надзвичайно смілої ідеї Італійський Червоний Хрест, наприклад, винайшов дуже ориґінальний спосіб: він орґанізує Червоний Хрест Молоді, в який входять діти всіх клясів населення з однаковими правами й обовязками. Через цю орґанізацію молодь всього краю безпосередньо притягається до Червонохрестної роботи, особливо на теренах соціяльного опікування й допомоги, як напр. допомога жертвам публичних нещасть: землетрусів, пожеж і т. п., допомога жертвам політичної й соціяльної боротьби, з окрема, вязням і арештованим, допомога жертвам безробітиці і т. д. Ясно, що спільна праця під червонохрестним прапором привчає будучих громадян ріжних клясів населення поважати Червоний Хрест, як дійсно понадклясову всенародню інституцію, знайомить і зближає їх поміж собою, обєктивно знайомить їх з ріжними формами соціяльного лиха, запобігаючи тим в будучім демаґоґії політичних партій.
Які будуть наслідки від реалізації цих ідей, покаже будуччина, але на підставі попереднього досвіду немає причини сумніватися, що Червоні Хрести, сістематично орґанізуючи роботу, в державнім масштабі, досягнуть результатів надзвичайної культурної ваги й суспільного значіння.
Ознайомлення з працею Червонохрестних Товариств усього світа приводить нас до висновку, що й на червонохрестному полі нам треба рвати культурні традиції сонної й бюрократичної Московщини і учитися працювати безпосередньо в культурних народів Заходу; особливо, що до Червонохрестної роботи — у Заходу латинського.
XII. Рапорт Українського Червоного Хреста.
Український Червоний Хрест предклав Х-тій Конференції складений нашим Закордонним Бюром друкований (на 40 стор.) рапорт про своє засновання й свою діяльність а також про санітарне становище на Україні і ті проблєми, яких розвязання бажав Український Червоний Хрест від Х-ої Міжнародньої Конференції. Цей рапорт був поданий хоча й після поставленого реченця, але все ж таки в свій час (багато рапортів було подано пізніше нашого). Так що Орґанізаційна Комісія вспіла роздати його перед Конференцією всім делєґатам.
Прінципова сторона висловлених в рапорті наших побажань, як уже було сказано, знайшла в ухвалах Х-ої Конференції позітивне рішення. А здійснення наших практичних бажань залежить від: а) стосунків поміж Заходом і Совітськими Урядами, які зараз не допускають на нашу терріторію західних допомогових акцій; б) міжнародних матеріяльних чинників, і в) в дуже значній мірі від нас самих, від того, наскільки енерґійно, річево й обєднано будуть працювати для орґанізації допомогової роботи наші власні установи, як Червонохрестні, так і инші.
Наш делєґат п. М. Ге в своїй промові 7-го квітня, коли прийшла черга для нашого рапорта, звернув увагу Конференції на ті невимовно тяжкі умовини, в яких працювало й працює наше Червонохрестне Товариство. Підкресливши значіння моральної й матеріяльної допомоги, що її весь час давав нам Інтернаціональний Комітет Червоного Хреста, наш делєґат зауважив, що в сучасну тяжку хвилю Інтернаціональний Комітет є єдиним надійним звязком поміж культурним світом і населенням України, яке не перестає істнувати від того, що його держава ще не визнана, і продовжує терпіти від війни, що лютує на його терріторії. В імени Українського Червоного Хреста п. Ге висловив Інтернаціональному Комітетові глибоку подяку. Промову нашого делєґата Конференція стрінула оплесками. Позаяк ми стоїмо в самому кінці альфабета, то наша черга прийшла на самий кінець, так що промова нашого делєґата була останньою, так би мовити, замикаючи цілу Конференцію.
Майже що вечера після 9-ої год. для делєґатів Х-ої Конференції були улаштовані приняття: Інтернаціональним Комітетом, Військовим Товариством (для військових), Швайцарським Червоним Хрестом, Державною Радою Женевської Республіки й Мійською Женевською Радою, Діректором Ліґи Червоних Хрестів, Міжнародньою Унією допомоги дітям і Женевським медичним Товариством. Як на цих приняттях, так і при випадкових зустрічах багато делєґатів виявляло живу цікавість до нашої справи і до умов роботи Українського Червоного Хреста.
Між иншим цікаво зауважити, що поняття "України", як етноґрафічної одиниці, завоювало вже в світі повне право громадянства; особливо ж в Швайцарії, як нам прийшлось переконатися під час обїздки шкіл і санаторій кантона Женеви, улаштованої для делєґатів автомобільним клюбом після Конференції. В Швайцарії поняття "Україна" має вже своє стале місце не лише на шкільних мапах і образках, але й в душах Швайцарців, природних поклонників повної свободи й незалежности кожної країни.
Український Червоний Хрест, прйнявши участь в Х-ій Міжнародній Конференції, не пропустив першої й найліпшої нагоди засвідчити перед усім світом про своє народження. Коли доля дасть йому можливість продовжувати й на далі його, тепер таку скромну, працю, то участь на Х-ій Конференції буде мати для нього без сумніву великі позитивні наслідки.
*) Примітка: Читач мусить мати на оці, що на Міжнародніх Конференціях приймають участь не тільки Червоні Хрести, але й уряди всіх держав, що підписали Женевську Конвенцію.
**) Примітка: Наскільки цей проєкт був би практичним, видно хоча б з того, що в третю чергу, згідно нього, зібралися б в Інтернаціональнім Комітеті, неначе в Ноєвім ковчезі, між иншими такі держави: Польща, Румунія, Росія, Сербія, Чехія, Туреччина, Уругвай, Україна й Венецуеля, а то ще й Палестина, коли там нарешті також заснується свій Червоний Хрест, чи Червона Зоря.
[Воля, 18.06.1921]
22.06.1921